Смекни!
smekni.com

Природоохоронні території (стр. 14 из 15)

У 1929 році парк оголошено державним заповідником. Йому надається статус самостійної установи, яка кілька разів передається в підпорядкування різних відомств. З 1955 року парк підпорядковується Академії наук України. Сьогодні Софіївка є цінним науковим і культурно-освітнім центром. З 1991 року їй надається статус науково-дослідної установи НАН України, а з 2005 року - науково-дослідного інституту НАН України. Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б ви боку не зайшли до парку, він скрізь прекрасний!

8. Зоологічні парки

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Жирафи в зоопарку Таронга, Сідней

Зоопа́рк (зоологічний парк) — територія спеціально створена людиною з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин.

Вживається (особливо в країнах Заходу) також назва Zoo і близький термін зоосад, який був вперше вжитий 1828 року як Лондонський зоологічний сад (англ. London Zoological Gardens), згодом скорочений до zoo.

Зоопарк — одна з унікальних лабораторій зі збереження різноманітності тваринного світу і музей живої природи, створений людиною, має науково-просвітницьке значення.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

9. Пам'ятники садово-паркового мистецтва

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

ПАМ'ЯТКА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА «ЗГУРІВСЬКИЙ ПАРК»

Згурівський парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва, знаходиться у селищі міського типу Згурівка. Площа парку 309 га. Підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького держлісгоспу. Природний перепад висот у парку становить 13,7 м (від 123 м на межі з болотом до 136,7 м неподалік від гірки «Арарат»). Висота штучно створеної гірки «Арарат» – 3,4 м.

Історія села Згурівка та Згурівськаго парку

Згурівка належала родині В'яземських. Проте перейшла у власність роду Кочубеїв, як посаг Софії Миколаївни (1798-1834), що вийшла заміж за Аркадія Васильовича Кочубея (1790-1878). Аркадій Васильович – учасник Вітчизняної війни 1812 р., Київський віце-губернатор (1830-1837), Орловський губернатор (1830-1837), сенатор (1942 р.), дійсний статський радник. Є дані, що саме він заснував у 1837 р. парк у Згурівці. За його наказом садівник – швейцарець насадив навколо палацу чудовий парк із рідкісних дерев, були побудовані альтанки, а через ставки перекинуті містки. Від села садибу відгородили ровом.

За іншими даними, засновником парку був син Аркадія Васильовича – Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892), дійсний стацький радник (1881 р.), таємний радник (1890), почесний член Імператорської акажмії наук (1882). Можна припустити, що Аркадій Васильович створив невеличкий парк, а його син настільки розширив площу насаджень, що потім саме його почали, вважати справжнім творцем цієї зеленої перлини.

Рід Кочубеїв був дуже знатним, пов'язаний родинними зв'язками з багатьма видатними родами України. Родичами Кочубеїв Були Скоропадські, Лизогуби та інші.

Петро Аркадійович успадкував 6330 десятин землі в Полтавській і Чернігівській губерніях, та ще сам придбав 10377 десятин, його дружина мала родових 5976 десятин, та ще придбала 8572 десятини (Модзалевський, 1908).

За його даними, раніше біля Згурівки ріс лише один гайок – «Дубинка», площею близько 8 га. Завдяки діяльності П. А. Кочубея створено насадження на площі понад 500 га.

Згурівський парк

У 1960 р. два урочища, які на той час мали назви «Червоноармійське» (224 га.) та «Червоноармійське I» (85 га) були оголошені парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. «Старий парк» заклали напрйкінці 1860-х років. На цій території знаходився палац. Від нього в різних напрямках розходилися алеї – гіркокаштанова, липова. Була ще й кільцева алея, завдовжки понад 5 км. Але в цілому парк мав ландшафтне планування. З усіх боків він був обсаджений лісозахисними смугами. З південного, західного та північного боків переважали листяні види – дуб звичайний, липа серцелиста, берест, в'яз, ільм, клени гостролистий, польовий і татарський, явір, ясен звичайний та горобінія звичайна, із сходу хвойні: сосна звичайна, ялина звичайна, ялиця біла, модрина європейська.

У центральній частині парку знаходилась притока Супою – Хіврине море, її розчистили, поглибили й перетворили на ставки. На ставках насипали острови, а на березі – пагорби. Велика гірка, яку назвали «Арарат», була створена за 750 м від палацу у південно-східному напрямку.

На її вершині знаходився красивий павільйон. Від палацу відкривались перспективи на ставок і навіть на «Арарат». Узагалі у парку було багато великих галявин (площею від 5-10 до.20-30 га). На них зростали поодиноко і куртинами різні екзотичні види. Найбільш видове різноманіття зосереджувалось біля палацу. Уздовж алей росли декоративні кущі. Окремі галявини прикрашали клумби. На берегах ставків були верби та тополі, на штучно насипаних пагорбах – переважно хвойні екзоти (групами або поодиноко), на гірці «Арарат» – група хвойних (серед них: ялини, колюча сизої форми та звичайна – плакучої). Цікава особистість парку – такі види, як сосна Веймутова, ялина сиза, ялиця бальзамічна, модрини європейська та сибірська, туя західна, гледичія звичайна, бундук канадський висаджували великими групами або масивами.

Створення парку зі значною частиною екзотичних видів відбувалося не без труднощів та невдач. Окремі насадження погано росли, а деякі загинули.

У 1880 р. були закладені три розсадники: хвойних видів, листяних видів, кущів. Частину садивного матеріалу завезли аж с Північної Америки. Петро Аркадійович Кочубей уважно стежив за діяльністю й інших поміщиків, які займалися паркобудуванням. У 1892 р. у Згурівському парку налічувалося понад 382 види та форми деревних рослин.

Петро Аркадійович помер у 1892 р. і був похований у своєму парку, а в 1894 р. поховали його дружину. Після смерті П. Кочубея власником Згурівки став його син Василь Петрович, кандидат Санкт-Петербургського університету.

У 1938 р. у Згурівському парку налічувалося понад 150 видів та форм деревних рослин. А у 1940 році на галявинах парку лісництво почало закладати соснові культури, що призвело до зникнення мальовничих краєвидів та перетворення парку на суцільний лісовий масив. Через відсутність догляду, загинуло багато цінних екзотів (до 1948 р. збереглося лише близько70 видів і форм деревних рослин), у парку дуже поширилася бузина чорна.

Багато цінних рослин загинуло в 1968-1970 pp., унаслідок підтоплення, яке спричинила збудована на Супої дамба цукрокомбінату.

У паспорті парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, який зберігається у Головному управлінні національних природних парків та заповідної справи, є список видів, які зростали в парку у 1954 р., що він налічує 65 назв.

Сьогодення Згурівського парку

Сьогодні Згурівський парк знаходиться у смт. Згурівка і підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького Держлісгоспу. Площа парку 309 га.

Під час останніх обстежень парку виявлено лише 41 вид деревних рослин. Два види – ялина колюча та верба біла – були представлені тільки своїми декоративними формами, перший – сизою, другий – плакучою. Клен гостролистий та явір мали, крім типових рослин, ще й декоративні форми, відповідно Шведлера та пурпуроволисту. 12 видів хвойних (усі дерева) та 29 листяних (26 видів – дерева, 3 – кущі).

В урочищі Червоноармійське II до переважаючих видів належать дуб звичайний, ільмові, тополя чорна, клен гостролистий, сосна звичайна, робінія звичайна, ясен звичайний; в урочищі Червоноармійське І – клен гостролистий, сосна звичайна, робінія звичайна, дуб звичайний, береза повисла, вільха чорна, ільмові.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Ташанський парк»

Сьогодні Ташанський парк – це загальнодержавний парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва ХVІІІ століття. Водночас – база дендрологічних досліджень та місце відпочинку місцевого населення.

Ташанський парк

Минуло більше1000 років, як завойовники зі сходу довідалися про найкоротшу переправу, на шляху до Переяславських земель, через річку Супій в районі с. Ташань. Першою перешкодою на цьому шляху була військова фортеця Ташань або Китай-городище, яку створили захисники Переяславщини. Очевидно, що вони окультурили залишок від давнього лісу і використовували його як парк. Свідченням цього являються дуби, які росли не без догляду людини. Багато дубів віком до 1000 років повсихали, тому їх зрізали 45-50 років тому. На даний час залишились дуби, по кронах яких видно, що вирощувались вони в часи догляду за парком. Вік таких дубів 600-650 років, молодшим дубам по 300-350 років.

Один з таких дубів віком близько 650 років нагадує дуба, якого колись малював Т. Г. Шевченко. Тарас любив відвідувати Переяславські землі і без сумніву бував у Ташанському парку. Так званому «Дубу кохання» має вік близько 350 років.

В часи царювання Катерини ІІ багато українських земель було подаровано придворним вельможам. Так у 1770 році Указом Сенату графу Рум’янцеву-Задунайському були «пожалованы» землі Переяславського полку із «Кантакузиновских описных имений», в тому числі с. Ташань, разом з християнами і іншими угіддями та Ташанським парком.