Значення Чорноморського заповідника для стану природного середовища Херсонщини полягає в збереженні рідкісних, вузько ареальних та ендемічних видів, генофонду природних і напівприродних угрупувань приморської смуги нашого краю ландшафтів, що зникли внаслідок господарського освоєння земель, відтворенні промислових видів риб та мисливської фауни.
Значний внесок у вирішення різноманітних питань заповідної справи зробили Латишев М.М., Семенов С.М., Давидич П.С., Кадецький Ф.П., Клименко М.І., Ардамацька Т.Б., Зелінська Л.М., Ястребов С.А., Бабен- ко І.І., Леонов І.Ф., Пархоменко О.В., Гонта І.М., Зима В.В.
Чорноморський заповідник має статус наукового академічного закладу і виконує великий обсяг науково-дослідної роботи з моніторингу стану природних комплексів заповідника, розробки наукових засад збереження екосистем та інших тем.
Чорноморський біосферний заповідник. Кінбурнська коса
Батько Історії Геродот, який відвідав ці краї ще в 5 столітті до н.е., залишив запис, що став основою легенди про Гілею. «Якщо перейти Борисфен, - записав він на своїх пергаментних сторінках, - перша від моря країна - Гілея, якщо йти нагору від неї - там живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, звуть борисфенітами, а самих себе ольвіополітами...». (Гілея в перекладі з давньогрецького - земля, покрита густими лісами).
Перші дослідники Кінбурнського півострова не знайшли тут нічого такого, що нагадало б Їм райську країну, описану Геродотом. Сумна одноманітна картина: піски, солончаки, безлюддя. Піщані пагорби (тут вони звуться «кучугурами»), озерця в очереті та солоні болота, хирлява, випалена нещадною спекою травичка... І раптом - що за диво! - вільхові крони змикаються над головами - так, що навіть у ясний день під ними сутінно. Старі-престарі корчуваті верби схиляються над озером. Суцільна стіна з гнучкої лози, жостеру, тернику й ожини – непролазні хащі. Невідомо ким протоптана серед півтораметрових трав стежинка приводить до патріарха лісу - могутнього дубу. Нескінченна симфонія пташиних голосів...
Це - не казка і не фантазія. Це - Волижин ліс, що розкинувся на Кінбурнському півострові, маленька ділянка Чорноморського державного заповідника, зримий доказ того, що легенди про Гілею мали під собою життєву основу. Чорноморський заповідник, створений у 1927 році, об'єднав залишки пралісів на Кінбурнському півострові і південних берегах Дніпровсько-Бузького лиману, ділянки цілинного степу в північно-західному Причорномор'ї і численні піщані острови з водоохоронною зоною в Ягорлицькій і Тендрівській затоках. Під охорону взяли мільйонокриле пташине царство і рідкісні види ссавців.
Нині Чорноморський біосферний заповідник - унікальне явище в Україні. Цей комплекс природних дібров і водно-болотяних угідь має міжнародне значення. Серед сухого степу, піщані пагорби якого покриті щільним типчаком, ковилою, мохом, очам мандрівника відкриваються переліски, гаї, наповнені пташиним гомоном і щебетанням. Картину доповнюють озера, береги яких поросли очеретом, а на тихих плесах - безліч качок, чайок, куликів. На обрії блакитним маревом видніються мілководні морські затони, обрамлені червоними солеросами- солончаками. На мерехтливій поверхні заток темними хмаринами плавають заповідні острови.
Це тільки перше враження, воно далеко не вичерпує всієї розмаїтості ландшафту, флори і фауни заповідника. “Його ділянки, що займають біля трьох тисяч гектарів суші на території Миколаївської області (і плюс понад шість тисяч гектарів на території Херсонщини), а також більше 350 км2 водних просторів у Ягорлицькій і Тендрівській затоках, неповторні за своєю красою, багатству рослинного і тваринного світу. Якщо говорити мовою сухої статистики. Чорноморський заповідник - це близько 600 видів диких рослин, у тому числі 24 лікарські, це 280 видів пернатих і близько 50 видів ссавців.
Розташований на одному з магістральних шляхів пташиних перельотів, заповідник дає притулок і їжу майже 300 видам пернатих. Серед них є досить унікальні й рідкісні види. Наприклад, чорноголові чайки в такій кількості не гніздяться більше ніде у світі. Або релікт пташиного царства - орлан-білохвост. Тут можна зустріти фазанів і оленів, зайців і лисиць, диких кіз і кабанів, сірих і білих чапель, пеліканів і лебедів, почути солов'я й іволгу.
На початку 60-х років XX століття люди почали відроджувати Гілею на Кінбурнському півострові. Тут уже підросли зелені ряди молодого соснику, почав формуватися мікроклімат, подібний якому важко знайти на усьому північному узбережжі Чорного моря. Аерозолі морського повітря, насиченого запахами хвої і степових трав, складають його цілющу основу. Із пустельного кутка, випаленого тисячолітнім сонцем, морський берег півострова перетворився на одну з прекрасних здравниць Чорномор'я.
До території Чорноморського біосферного заповідника належить лише мала частина Кінбурнського півострова. Багато років цей малонаселений і важкодоступний куточок Миколаївської області залишався майже поза сучасною цивілізацією. Сьогодні тут розташовано три невеликі села - Покрівка, Василівка і Покровське, де постійно проживає близько 800 чоловік.
Можливо, саме завдяки заповідній природі, Кінбурнська коса завжди приваблювала людей творчих професій. Ці місця облюбували художники, тут знаходять натхнення письменники, тут набираються сил і здоров'я городяни, які втомилися від шуму і метушні. Місцеве населення зберігає свій традиційний уклад життя і своєрідний колорит, живе у єднанні з природою.
Ця смужка суші, яку у ясну погоду добре видно з високого очаківського берега, тягнеться зі сходу на захід паралельно материку, відокремлюючи Дніпровсько- Бузький лиман від Чорного моря. Півострів цей довгий (близько 40 кілометрів) і вузький, найширше місце коси - не більше десяти кілометрів. А у найвужчому місці однією ногою можна стати в море, іншою - у лиман.
Кінбурнська коса - чи не самий опоетизований куточок Миколаївщини. Багато поетів і прозаїків присвятили цій благословенній землі свої твори, твори про яскраву історію, мальовничу природу, самобутні характери жителів Кінбурна. Героїчна історія цієї землі відбита в романі «Кінбурн» українського письменника, уродженця Покрівки Олександра Глушко, про нинішні реалії життя коси можна дізнатися в романі «Червона риба» українського письменника Івана Григурко. Кінбурну присвячували свої твори художники і письменники з Києва, Москви, Одеси і багатьох інших міст.
Кінбурнська коса - унікальний природний комплекс нижньодніпровських пісків, це мозаїка піщаних степів, природних гайків і дібров, водно-болотяних об'єктів і штучно створених соснових насаджень. Тут спостерігається значна кількість рослин ендемічних (тобто таких, що ростуть тільки тут), а також рідких і зникаючих видів, що знаходяться під охороною (береза дніпровська, чабрець дніпровський, волошка короткоголова тощо). На цій території близько 60 видів тварин, занесених у Червону книгу України. Серед них скарабей священний, гадюка степова, ходулочник, сліпиш піщаний. Цей район є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їхньої концентрації, гніздування й зимівлі. З огляду на все це, з метою збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості, забезпечення організованого відпочинку трудящих і потреб місцевих жителів, у 1992 році рішенням Миколаївського обласної ради на території півострова був створений регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» площею 17890,2 га, з яких 5631,3 га акваторій.
Карпатський державний заповідник
Природа Українських Карпат - мальовничі гори, швидкі ріки, чудові полонини, краса природних ландшафтів, багатий рослинний і тваринний світ, чудові полонини-майже два сторіччя викликали у прогресивної громадської думки про необхідність збереження всього цього багатства природи.
Вчені ще на початку ХХ ст. ставили питання про створення у Карпатах заповідників, однак це стало можливим лише після возз'єднання західних українських земель в єдиній Українській державі. Вже в 1940 р. тодішній уряд прийняв рішення про організацію в Карпатах державних заповідників “Чорногора” і “Горгани”. Однак виконання його перешкодила війна і наступний період відбудови народного господарства. Лише в 1964 р. дві комплексні ділянки- “Чорногора” і “Уголька” - було віднесено до категорії заповідних. Остаточне рішення про створення Карпатського державного заповідника було прийнято 12 листопада 1968 р.
Під заповідник тоді відводилася територія чотирьох лісництв загальною площею 12672 га. Територію навколо заповідника було проголошено охоронною зоною, до якої, зокрема, входять полонини, що оточують гору Говерлу. Відповідно до адміністративного поділу, заповідні лісництва знаходилися в межах Івано-Франківської і Закарпатської областей. Райони Карпатського державного заповідника з його величними вершинами, гірськими ландшафтами, мальовничими долинами річок Прут і Чорний Черемош завжди приваблювали велику кількість туристів, екскурсантів і відпочиваючих. Тому постало питання про створення в Карпатах, з метою задоволення зростаючих рекреаційних потреб населення, державного природного національного парку.
У 1980 р. уряд прийняв постанову про організацію Карпатського державного природного парку. Центральною частиною його стали Говерлянське і Чорногірське заповідні лісництва, що були передані до його складу з Карпатського заповідника. Вся територія цього парку знаходиться в межах Івано-Франківської області. Слід зазначити, що перед створенням державного природного парку, в грудні 1979 р., до складу Карпатського державного заповідника були включені державний заказник “Широкий луг” та пам'ятка природи “Долина нарцисів”. Загальна площа заповідника, завдяки цьому, становить 12706,5 га. Всі три його заповідні масиви розташовані на території Тячівського, Рахівсьокого і Хустського районів Закарпатської області. Таким чином, територія заповідника характеризується високогірними, передгірними та рівнинними ландшафтами, що знаходяться на висоті від 200 до 2061 м над рівнем моря. Найбільшим у заповіднику є Угольсько-Широколужанський масив у Тячівському районі загальною площею 10363 га, який розташовано на південних схилах гірського хребта Красна і включає Угольське і Широколужанське заповідні лісництва. Цей масив знаходиться у басейнах Малої і Великої Угольки та Лужанки, що є притоками річок Тереблі і Тересви.