Смекни!
smekni.com

Українці в Австралії (стр. 3 из 4)

Сьогодні відчутне постаріння української імміграції в Австралії. Це зумовлено не лише природними факторами, а й політичними, оскільки федеральний уряд Австралії посилив вимоги до імміграційних процесів з України та інших країн колишнього Радянського Союзу. Україна введена до переліку країн надмірного ризику щодо нелегальної імміграції. Лише в минулому році більше тисячі громадян України стали в чергу на отримання дозволу на імміграцію в Австралію. Зараз в Австралії переважають представники другої хвилі імміграції, середній вік якої 64 роки, а середній вік мешканців Австралії не перевищує 36-ти років (див. таблицю 2 PDF - файл). Велика перевага у кількості представників старшого віку приводить до того, що найбільш впливовими лобістськими групами у середовищі української громади залишаються ті, які формуються із складу повоєнної імміграції. Вікову і статеву структуру української імміграції слід враховувати при проведенні культурно-освітніх заходів, мистецьких фестивалів, виставок, що має великий соціальний вплив на їх успіх. У статевій структурі українських іммігрантів переважають жінки: на кожну сотню припадає 80 чоловіків.

Післявоєнні імміграційні громади з великим ентузіазмом розбудовували в Австралії свою матеріальну базу, зводячи церкви, школи, дошкільні установи, клуби, концертні зали, домівки різних молодіжних організацій, фінансові кооперативи, редакції газет та іншого роду приміщення, які з часом потребували модернізації, профілактичних ремонтів та постійного догляду. Однак постаріли не лише будівлі, але й люди, які їх зводили. Значна частина членів українських громад відійшла у вічність. Окремі громадські організації постійно висловлюють стурбованість щодо майбутнього українського організованого поселення, вишукують можливості наповнити напівпорожні приміщення шляхом здачі їх в оренду різним етнічним групам, які не мають ніякого відношення до української справи. Післявоєнна імміграція не готова передати новоприбулим українцям у користування та збереження пристосованих приміщень і будівель (навіть на умовах пільгової оренди). Окремі українські громади (Перту, Аделаїди, Вулонгонгу, Сант Мерісу та околиць) вже провели розпродаж свого майна (церков та домівок). Не дивлячись на рекомендації Оглядового комітету, створеного для вивчення громадської думки українців у Новому Південному Вельсі, про недоцільність розпродажу громадського майна, такої ж участі зазнав і український Культурно-товариський клуб у Лідкомбі. Вихід з цієї ситуації міг би бути знайдений при більш плідній співпраці з новоприбулою імміграцією, яка здатна продовжити українське організоване життя на Зеленому континенті. Більше року працювали члени Оглядового комітету над переглядом української організаційної структури у штаті Новий Південний Вельс, над анкетами опитаних. У результаті анкетування, проведеного у 20 українських громадських організаціях штату, 62% респондентів вагалися і негативно поставилися до запитання про активність заохочування новоприбулих українців до членства в них. Проте індивідуальне опитування показало, що майже всі респонденти зігнорували це запитання. Тому, не дивлячись на велику кількість українських організацій в Австралії, за останнє десятиріччя не було створено і зареєстровано жодної організації, яка б відповідала потребам новоприбулих українських іммігрантів або створювалась відповідно до їх зацікавлень. Прагнення «пригорнути» новоприбулу імміграцію до існуючої організаційної структури практично розбивається в конфлікті “батьки-діти”, призводить до посилення тиску протидії з обох боків. Нова хвиля здатна перейняти керівні пости від теперішньої діаспори або сформувати свої власні оргструктури. Поглиблення розділу між новоприбулою та післявоєнною імміграційними хвилями призводить до посилення процесів швидкої асиміляції першої в австралійському суспільстві та відокремлення її від громадської діяльності в українському організованому житті діаспори. Відокремлення новоприбулої імміграції від організованого українського життя в діаспорі відкидає існування майбутньої етнічної ідентичності на Зеленому континенті.

Новоприбула імміграція відрізняється від попередньої своїм характером, надає більше преваг економічним мотивам, ніж політичним. Пережиті економічні труднощі та зубожіння після розвалу Радянського Союзу ставлять перед нею завдання швидкої стабілізації свого фінансового стану в країні нового поселення для того, щоб допомогти своїм рідним, які залишилися в Україні, у виживанні та подоланні негативних наслідків і соціальних аспектів невдалого реформування української економіки. Однак не слід огульно всіх новоприбулих іммігрантів називати «заробітчанами». Цей термін доречний лише тим особам, які приїздять в Австралію виключно на заробітки з метою повернутися із заробленими грошима додому. В загальноавстралійській структурі новоприбулої імміграції найбільше повертаються на батьківщину ті, хто приїздить з Британії. Проте ні в пресі, ні в жодному офіційному урядовому документі Великобританії немає якихось образливих епітетів на адресу цієї частини іммігрантів. Якщо ж розглядати рівень поворотності на батьківщину в структурі української імміграції, то тут першість належить не молодим працездатним людям, а пенсіонерам. Відповідно до австралійського законодавства, людям пенсійного віку, які отримують пенсію в Австралії, дозволяється при збереженні громадянства отримувати пенсію за кордоном. Цими можливостями скористувалися сотні представників повоєнної хвилі імміграції. Нова імміграція, яка прибуває сюди з України на постійне проживання, формує всі соціальні й економічні ознаки осілого життя: придбання житла, формування родини, народження дітей, отримання кваліфікацій, вивчення мови і, звичайно, працевлаштування, яке не можна розглядати лише як «заробітчанство». Природно, значна частина зароблених ними коштів направляється членам їх родин в Україні. Лише за підсумками Міністерства фінансів України, минулого року українські іммігранти перерахували понад 6 млрд. дол. Це суттєва допомога не лише родинам іммігрантів, але й усій українській економіці. Тому більшість представників як повоєнної, так і новоприбулої імміграції не лише виступають проти терміну «заробітчани», але вважають його і шкідливим, і образливим. Замість взаємних образ, урядові представники сфери міжнародних економічних зв’язків, які протягом вже багатьох років не можуть проштовхнутися на австралійському ринку, могли б залучати здібних і кваліфікованих іммігрантів для створення різного роду індустріальних осередків, «оазисів української економіки». Австралія ж проявляє відверту незацікавленість навіть найбільш технічно досконалими пропозиціями з українського боку, включно щодо продажу вертольотів для гасіння пожеж, літаків, човнів і т.д. До такого висновку прийшла вже третя парламентська делегація і бізнесова делегація Торгово-промислової палати України. Причини таких непорозумінь полягають у тому, що сьогодні в Австралії відсутня ремонтна база запасних частин та належна інфраструктура по догляду за технікою, яка розроблена і виготовлена в Україні. Новоприбулі іммігранти з вищою інженерною та технічною освітою, які перебувають в Австралії, стали б для України у великій пригоді на шляху просування української техніки і технологій на ринку Зеленого континенту. Досвід «оазисної економіки» успішно застосовують представники різних країн світу. Однак у питаннях розвитку українсько-австралійських інвестиційних програм далі констатації цього факту справа не зрушується з місця.

До новоприбулих висловлюються елементи контраверсії. Вважають, що нова хвиля імміграції може стати найбільш активним елементом, який міг би надати новий імпульс не лише українському суспільному життю, а й посприяти розвитку громадсько-культурних інституцій української діаспори в Австралії, доступ до яких новоприбулим емігрантам досить обмежений. Відносини попередніх генерацій української діаспори та нової хвилі виявляються у рідкісних контактах представників різних українських організацій діаспори з поодинокими новоприбулими емігрантами, яким все ще не дозволяється набувати прав співзасновників громад, кредитних установ, клубів.

На противагу цьому, інші вважають, що представники третьої хвилі є політично денаціоналізованими, атеїстами, занадто меркантильними, що, окрім власного матеріального благополуччя, практично нічим не цікавляться. Проте прихильники останньої точки зору не соромляться відверто експлуатувати новоприбулих емігрантів для догляду за своїми дітьми та старшими, немічними людьми, а також на важких будівельних роботах та на працях, шкідливих для здоров’я. Новоприбула імміграція, як правило, перебільшувала фінансові можливості попередньої української діаспори, а відсутність очікуваної підтримки привела до того, що стосунки між ними охололи.