Представники старшої імміграції висловлюють своє незадоволення тим, що новоприбулі українці постійно вимагають від неї допомоги, не прислуховуються до її повчань і рекомендацій, більшість з яких полягала у необхідності повернутися в Україну для будівництва вистражданого ними міфу. Розвінчання цього міфу про малознану Україну створило бар’єр між різними хвилями української еміграції. Нові інформаційні потоки з України та про Україну розвіяли ряд стереотипів та міфів, які роками плекалися в умовах інформаційної блокади і сприймалися членами української громади в далекій Австралії як істина в останній інстанції, що не підлягає перегляду. Довгі роки інформаційної самоізоляції утворили в межах цієї громади особливий тип діаспорної української мови, базованої на власно творених словниках та правилах граматики. З проголошенням української незалежності було зруйновано інформаційну блокаду між Україною та Австралією, чому сприяли нові можливості інформаційних технологій та запровадження цифрових засобів комунікації, включно з Інтернетом.
Новоприбула еміграція не задоволена ставленням старшої генерації до сучасної української мови. По-різному ставляться до проблем, які виносяться на обговорення, серед вихідців з Галичини (або їх дітей) і так званих “східняків” – вихідців із східних та центральних земель України. Тут існують різні погляди і різні сподівання. Слід врахувати, що у двох перших хвилях української еміграції до Австралії їхали переважно вихідці із Західної України, і це наклало свої особливості на поширення мовного діалекту в спілкуванні. Представники цієї частини діаспори нерідко займають більш жорстоку позицію у питаннях вжитку харківського правопису, базованого на словнику Голоскевича, написаного і надрукованого в 1928 р. Україномовна програма SBS радіо, як основна національна компанія, здійснює трансляції своїх програм на літературній українській мові, відповідно до орфографічного словника, затвердженого Академією наук України 4 лютого 1991 р. Серед мов, які іммігранти з України вживають у домашньому спілкуванні, переважають: російська – 43,4%, українська – 36,1% та англійська – 13,7%. Переписом населення встановлено, що 26,6% вихідців з України взагалі не можуть говорити англійською мовою і не вживають її. Більше того, значна кількість людей, які народжені в Україні (12,1 тис. осіб), користуються у домашньому спілкуванні мовою, відмінною від англійської, не дивлячись на те, що 72,2% дуже добре розмовляють англійською мовою (див. таблицю 3 PDF - файл).
Відповідно до останнього перепису населення, проведеного в Австралії у серпні 2001 р., проявилася небезпечна тенденція у зменшенні кількості осіб, які вживають українську мову в побуті та в домашньому спілкуванні. Статистика виявила, що порівняно з попереднім переписом населення, кількість родин, які застосовують українську мову в комунікації між батьками та дітьми, зменшилась на 5%. Аналіз цієї тенденції засвідчує негативний вплив двох основних причини, які пов’язані з двомовністю української імміграції. Перша полягає у швидкій асиміляції другої та третьої генерації українців в Австралії, а також з появою змішаних подружжів, у яких пропагована двомовність витісняє українську мову із спілкування між членами родини. Друга причина обмеження вжитку української мови в побуті обумовлена тим, що новоприбула імміграція з України теж є двомовною: вільно володіє як українською, так і російською мовами, але віддає перевагу останній, а обмеження переписних анкет призвели до повної елімінації української мови. Різке загострення становища з українською ідентичністю і мовою в Австралії та інших країнах Західного світу вимагає безпосередньої, а не декларативної участі українського уряду в налагодженні міждержавних контактів з метою виконання статті 12-ої Конституції України, де говориться: «Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави». Ставлення української держави до закордонної підтримки україномовного теле- і радіомовлення, освіти, інвестиційних проектів дозволить підкріпити згасаючий ентузіазм окремих громад урядовими зусиллями по розширенню культурно-національних, освітніх та бізнесових зв’язків з українцями зарубіжжя.
Післявоєнна імміграція проявляла великий ентузіазм у розбудові українських суботніх шкіл. Австралійська освітня система українського шкільництва включає дошкільні заклади, рідні та братські школи, курси підготовки іспитів на атестат зрілості, а також курси українознавства у двох провідних університетах: ім. Макворі (Сідней) та ім. Монаша (Мельбурн), що фінансуються Фундацією українознавчих студій Австралії (ФУСА). Суботні українські школи існують у кожному штаті і фінансуються порівну як від грандів австралійського уряду, так і за рахунок батьків. Їх діяльність координується Центральною шкільною радою Австралії. На початку запровадження українського шкільництва вивчення української мови в суботніх школах привело до значного збільшення кількості студентів. Окремі вчителі цих шкіл робили успішні спроби у пристосуванні своїх програм вивчення української мови до тих, які вживались в Україні. Зараз, окрім мови і літератури, школярі вивчають культуру, історію, географію та основи релігії. У минулому році лише 300 дітей по всій Австралії були охоплені навчанням в українських суботніх школах. Завдячуючи зусиллям української громади Австралії, починаючи з 1975 р., австралійський уряд дозволив при здачі іспиту на атестат зрілості (HSC) зараховувати результати матрикуляційних екзаменів з української мови при вступі до університету. Цими перевагами скористалися сотні українців другої генерації, молодих людей українського походження, народжених в Австралії. Однак в сучасних умовах, відповідно до вимог Міністерства освіти Австралії, проявляються труднощі віднайти щонайменше 15 студентів для продовження вивчення української мови у 10 – 12 роках австралійської вищої школи. Іспит HSC з української мови знаходиться під загрозою закриття. Ця проблема виникла не лише під впливом об’єктивних умов, спричинених демографічною ситуацією, що є наслідком падіння народжуваності після великого сплеску у 60-х роках, але і в силу суб’єктивних факторів, що обумовлені нездатністю переважної кількості непрофесійних учителів викликати інтерес до вивчення української мови як іноземної.
Цікавий підхід до вивчення української мови запропонував голова дирекції товариства «Рідна мова» В. Дейко. Групою фахівців під його керівництвом було розроблено СД-ром, базований на електронному словнику. Однак відсутність необхідних коштів призвела до того, що цей проект було відкладено. В результаті по сьогодні вживається електронний словник, базований на російсько-англійській його версії. Церкви УАПЦ та УГКЦ в Австралії, зважаючи на їх організаційну стабільність та позарелігійну суспільну функцію, відіграли велику роль у процесі розвитку освіти. Цим пояснюється опіка духовних провідників – колишніх настоятелів парафій, засновників і опікунів братської та рідної шкіл в Сіднеї – отців Івана Шевціва та Василя Черваніва, за участю яких створювалися осередки книжної освіти та шкільництва. В Канберрі цю справу продовжує отець Олег Стефанишин.
Релігійна діяльність українських церковнослужителів в Австралії розпочалася з прибуття священиків у 1948 р. У цей же час розпочалося будівництво церков. Отець Микола Коп’яківський відправив першу Великодню службу 9 квітня 1949 р. у церкві Святої Бригіти, що у Мілсонс Поінт, у Північному Сіднеї. У переліку релігій та віросповідань, якими користуються вихідці з України, найбільшу питому вагу займають: іудеї (2,5 тис. осіб), римо-католики (2,2 тис.осіб), українські католики (1,8 тис.осіб). Не дивлячись на те, що переважна більшість новоприбулої імміграції з України виховувалась в атеїстичному дусі, питома вага невіруючих людей в українському середовищі в Австралії на 1,2% нижча від загальноавстралійського показника – 15,5% (див. таблицю 4 PDF - файл). У великих містах Австралії створені Комітети по підтримці Київського патріархату.
Серед вихідців з України, які проживають в Австралії, виділяються три основні групи людей за їх походженням, серед яких найбільшою є українська – 8,1 тис. осіб, російська – 2,2 тис. осіб та єврейська – 1,4 тис. осіб (див. таблицю 5 PDF - файл).
Міжнародні зв’язки між Україною та Австралією координуються громадськими організаціями під керівництвом Союзу українських організацій Австралії та Посольства України в Австралії. Вплив українців в Австралії (кількість яких у загальній структурі австралійського населення не перевищує 0,2%) не настільки помітний, як, наприклад, у Канаді, де питома вага їх становить 3% від загальної кількості мешканців країни. Разом з тим, значної шкоди посиленню впливовості українських громадських організацій завдає їх розпорошеність. При відсутності єдиного центру політичного (дипломатичного) представництва України в Австралії аж до початку 90-х років, коли було відкрите Почесне консульство України у Мельбурні, а після цього в 2003 р.– Посольство України в Австралії, кількість українських громадських організацій різко зростала. Формуючи нові організаційні структури, українці в Австралії домагалися визнання своєї національної ідентичності, яку не могли відображати чужорідні денаціоналізовані радянські представництва. За підрахунками доктора І. Гордієва (Університет імені Макворі), у кінці 80-х років в Австралії нараховувалося понад 260 українських громадських організацій. Однак не лише від кількості етнічних організацій залежить успіх співпраці між Україною та Австралією. Велике значення належить рівню зацікавленості та активності їх членів, що значною мірою залежить від досконалості законодавчої бази обох країн. Справедливі закиди в критиці урядових позицій подаються як з одного боку, так і з іншого. Українці в Австралії неодноразово ставили питання про відкриття австралійської дипломатичної місії в Україні. Проте відсутність міцних економічних зв’язків і непривабливість української інвестиційної політики для австралійської промисловості стоять на заваді посилення дипломатичних зв’язків між Україною та Австралією. Українське законодавство не змогло активізувати участь багатьох із тих, хто народився в Україні, до участі у виборах до Верховної Ради 26 березня 2006 р. Лише 56 громадян України взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці в Канберрі. Це не входить ні в яке порівняння, коли аналізуєш активність голосування, що проходить в інших етнічних групах до парламентів країн, які є членами Євросоюзу. Наприклад, зразу ж за українськими парламентськими виборами, 9 квітня ц.р. відбулися вибори до Парламенту Італії. Враховуючи право на подвійне громадянство, близько 161 тис. етнічних італійців внесли свої прізвища у списки для голосування. Представники лише 4-ох партій боролися в Австралії за 2 місця в Італійському парламенті. Загальна кількість представників діаспори в Італійському парламенті становить 18 місць. Цей приклад дає натхнення і надію на те, що в недалекому майбутньому українська діаспора Австралії займе не лише споглядацьку позицію, але й візьме на себе відповідальність за розвиток міцних, дружніх українсько-австралійських стосунків, спрямованих на поліпшення рівня життя народу України.