Наведемо приклади.
Країна "центру". США – головний полюс економічної активності світосистеми, держава, яка завдяки своєму економічному потенціалу здатна вирішувати складні геополітичні та геоекологічні проблеми, не рахуючись особливо з позицією ані суперників, ані союзників. США мають багатий ринок збуту; могутність банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, але й перетворюються на транснаціональні корпорації; високий технічний рівень промисловості і високий науковий потенціал; потужний військово-промисловий комплекс. Саме на території США зосереджені основні вузли сучасної інформаційно-технологічної мережі світу. Держава послідовно дотримується власних геостратегічних пріоритетів: збереження глобальної конкурентоспроможності корпорацій країни; створення противаги Європейському та Азійсько-Тихоокеанському ядрам економічної активності; очолення боротьби з тероризмом; закріплення світового лідерства та недопущення (після подолання "двополюсності" світу) панування в Євразії будь-якої держави. США – стратегічний партнер, з підтримкою якого пов’язані системи безпеки Європи і Японії. Але найбільший вплив США відчувається в Новому Світі: з Канадою і Мексикою країна пов’язана інтеграційним угрупованням НАФТА, поглиблюється економічна та політична взаємодія з Латинською Америкою.
Країни "периферії". Візьмемо, наприклад, Науру або Французьку Полінезію, що загубилися у просторах Тихого океану. Жваві торгові шляхи проходять осторонь від них, все їх багатство – коралові атоли та море. Події світової історії торкнулися цього регіону лише в роки Другої світової війни під час боротьби між американцями та японцями за кожний острівець, придатний під аеродром. Але нині на цих островах ВНП на душу населення вдвічі більший від середнього у світі і прямі авіарейси зв’язують острови із США, Японією, Австралією та іншими країнами. У чому річ? Туристсько-рекреаційна та офшорна діяльність долучили їх до світового господарства.
Країни "напівпериферії". Україна. Територія нашої країни завжди перебувала в центрі подій Євразійського континенту. Тут перетиналися історичні шляхи й основні геополітичні вісі Євразії, що давало широку можливість контактів як із Західною і Північною Європою, так і з країнами Близького Сходу і Центральної Азії. Згадаймо, що шлях "із варяг у греки" проходив Дніпром, а "Шовковий шлях" однією з гілок виходив до узбережжя Азовського і Чорного морів та причорноморських степів.
Більш як за тисячу років Україна на різних етапах свого історичного розвитку пройшла багато форм політичного існування. Була вона і впливовою в Європі монархією (Київська Русь), і колонією Речі Посполитої, Російської, Австро-Угорської та Османської імперій, була (Козацька держава ХVІІ століття, УНР та ЗУНР початку ХХ століття) і тепер є республікою.
На початку ХХІ століття глобальне суспільно-географічне положення України визначається такими рисами. По-перше, вона розташована в глобальному геопросторовому "кільці" північної півкулі, утвореному територіями країн "тріади" та комунікаціями між ними. При цьому на заході територія країни безпосередньо прилягає до європейських держав, які після розширення ЄС входять у найпотужніше інтеграційне угруповання світу. Значною мірою від самої України залежить, щоб її кордони (особливо західні) виконували контактну, а не бар’єрну функцію.
По-друге, користуючись можливостями міжнародної співпраці суверенній Україні зручно, з одного боку, активізувати взаємодію з євроатлантичними структурами, сподіваючись на залучення технологій і капіталу країн Європи, США та Японії, а з іншого – зберігати добросусідські відносини з країнами євразійських структур (передусім – з Росією), які й надалі залишаються важливими ринками сировини (особливо енергоносіїв, лісу, кольорових металів) і не менш важливими ринками збуту.
Нарешті, за межами "кільця" Україна має широкі можливості контактів з країнами на південному та південно-східному напрямках – морські шляхи ведуть у басейн Середземномор’я і далі в Атлантичний та Індійський океани; розвиток сухопутних (через Закавказзя – Центральну Азію або Росію – Казахстан) спеціалісти пов’язують з відродженням історичного "Шовкового шляху".
Отже, на сучасному етапі розвитку світового господарства глобальна ринкова економіка охоплює лише порівняно невелике коло постіндустріальних та найбільш "просунутих" індустріальних країн (таких як Канада) та ще декілька нових індустріальних країн з великими експортними галузями (на кшталт Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру). Разом вони утворюють так званий "золотий мільярд" людства, який споживає близько 80% світового ВНП.
Більшість населення світу мешкає в умовах неринкової підсистеми (див. рис. 1.1.), створеної такими типами економічних та політичних режимів:
а) комуністичні та посткомуністичні (КНР, Куба, КНДР);
б) авторитарні (арабський світ, африканські країни);
в) меркантілістські (латиноамериканські, південноазіатські країни).
Основний зміст сучасного етапу: група цих національних економік з майже п’ятьма мільярдами населення у найближчі роки намагатиметься інтегруватися до ринкової підсистеми світового господарства.
Основні риси сучасного етапу розвитку світового господарства : інтенсивна глобалізація (1) при збереженні багатоукладності (2) та різностадійності (3) розвитку країн і регіонів з проявами циклічності (4).
1) Глобалізація тісно пов’язана із створенням світових ринків всіх видів товарів, конвертованих валют, цінних паперів, інтелектуальної власності (патенти, "ноу-хау"), трудових ресурсів, реклами, банківської справи і т. д.
Інтегратором світового економічного простору є світова фінансова система. Головну роль в ній відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк реконструкції і розвитку (СБРР), а також центральні банки США, Великобританії (20% ВВП країни створюється фінансовими службами Лондонського Сіті на площі в 1 кв. милю), Японії, ФРН, Франції. Саме вони забезпечують необхідний ступінь стійкості основних світових валют – базових для міжнародних розрахунків – долару США та євро. Особливу стабілізуючу роль у світовій фінансовій системі грають банки Швейцарії ("всесвітній сейф").
В географічному просторі світового господарства аналогічну інтегративну роль грають сучасні системи глобального транспорту і зв’язку, без яких не може функціонувати жоден центр економічної діяльності. Ці зв’язки забезпечуються взаємодією міжнародних систем авіаційного, морського, залізничного та інших видів транспорту, ліній електропередачі (ЛЕП) та всіх видів зв’язку, включаючи телефакси, електронну пошту з використанням космічних засобів.
Без цих систем дійсна інтеграція в світове господарство неможлива навіть при достатньо розвинутих виробничих структурах.
Прогнозний етап світового господарства буде постіндустріальним, тобто світ перетвориться на "світ послуг", в якому матеріальне виробництво не буде мати визначної ролі, а національні економіки будуть спеціалізуватися на наданні певних видів послуг.
2) Багатоукладність визначається різним ступенем розвитку ринкових відносин, міжнародного поділу праці та ін.
У більшості доіндустріальних країн досі основна частина продовольства виробляється у споживчому господарстві (нетоварному, неринковому), в той же час з ним мирно співіснують приватно-капіталістичні та державно-капіталістичні уклади.
Важлива структура світового господарства – "неформальна економіка" ("чорний ринок" виробляє до 20% світового валового продукту).
3) Різностадійність: в межах світового господарства співіснують національні економіки, що знаходяться на різних стадіях соціально-економічного розвитку: постіндустріальній, індустріальній, доіндустріальній.
Ця різностадійність веде до закономірного зміщення "старих" галузей у більш відсталі країни (або регіони в межах однієї держави). Дійсно, зараз масові промислові виробництва поступово "переселяються" до країн з дешевою робочою силою при обов’язковому поєднанні її наявності з необхідним рівнем професійної підготовки, трудової моралі, інфраструктури.
З різностадійністю пов’язані й рівні демографічного розвитку країн, що знаходяться на різних стадіях демографічного переходу. Швидке зростання населення доіндустріальних та нових індустріальних країн залишається однією з домінант світового розвитку, що суттєво впливає на стійкість світового господарства.
Справа в тому, що сучасне світове господарство сформувало стереотипи "споживаючого суспільства". Рівні споживання середніх шарів населення високорозвинених постіндустріальних країн, дякуючи "демонстраційному ефекту", викликаному поширенням спочатку голлівудських фільмів, а зараз телесеріалів та інших засобів масової інформації, стали дуже притягальними в усьому світі. Недосяжність цих рівнів для багатьох країн не відміняє престижність споживання. Збереження цих споживацьких стереотипів у поєднанні з "демографічним вибухом" є потенційно найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором світового розвитку.
Підтримання цих стереотипів можливе лише у групі високорозвинених країн, що ввійшли в стадію постіндустріального суспільства. Для їх господарства характерно переважання в структурі зайнятості третинної та четвертинної сфер, інформатизація, роботизація та інші процеси, а також поступове скорочення споживання природних ресурсів.
Турбота виключно про економічне зростання може спричинити руйнівний вплив на мораль людства; філософія, яка лежить в основі манії споживання, ймовірно, загрожує найважливішим людським цінностям.
Коло постіндустріальних країн вже сформувалося. Поява в ньому "новачків", що відповідають критеріям постіндустріальності не за рівнем доходів, а по домінації наукомістких виробництв, ролі науково-дослідних і конструкторських робіт, навряд чи можлива у найближчі 15-20 років. Ще раз підкреслимо, що основний фактор досягнення постіндустріального статусу – це високий культурний та освітній ценз населення, створений на цій основі потужний науково-технічний потенціал.