Багатоукладність та різностадійність (2 та 3 риси), виходячи із загальносистемних позицій (закон Ешбі), відповідають потребам "необхідної різноманітності" і забезпечують стійкість та певну гнучкість світового господарства.
4) Циклічність. Ідея циклічності поступово стає ядром сучасної суспільної географії. Ця риса дещо нагадує ритмічність (як закономірність географічної оболонки), хоча така аналогія і не зовсім коректна. Дослідженням періодичних коливань в економіці займалося багато дослідників, свого часу і фундатори марксизму-ленінізму. Виділяються наступні типи економічних циклів:
· короткі цикли "Т-Г-Т΄" або "Г-Т-Г΄" тривалістю від декількох днів до декількох місяців (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс);
· середні цикли коливання співвідношення попиту і пропозиції з кризами перевиробництва тривалістю у 4-5 років (Д. Рікардо, А. Маршалл, Дж. М. Кейнс, А. Пігу та ін.);
· довгі цикли тривалістю 40-50 років (М.М. Туган-Барановський та його учень М.Д. Кондратьєв);
· наддовгі цикли тривалістю до декількох тисяч років (гіпотеза А.Г. Франка).
Знання законів циклічності розвитку виробництва здатне в ідеалі привести до повної ліквідації негативних наслідків стихійної природи цих циклів. Природа й особливості прояву коротких і середніх циклів на даний час добре вивчені та відображені в основах економічних теорій (так звані теорії загальної рівноваги та інші макроекономічні моделі).
Найбільш суттєво на географію світового господарства впливають два останніх цикли – "кондратьєвські хвилі" та "наддовгі хвилі".
Матеріальна основа довгих циклів (піввікових) – оновлення основних виробничих фондів (ОВФ), технічної інфраструктури та поколінь кваліфікованих робітників. Ця циклічність – універсальна риса світового господарства, тобто вона не залежить від форми власності, знаходить свій прояв як при централізованій економіці, так і при ринковій.
Хоча в історії світового господарства відомі й феномени "стискування" циклів (Японія стартувала набагато пізніше Європи – після революції Мейдзі (1868 р.) – але користуючись готовими технологіями, все ж таки наздогнала її; в СРСР соціалістична індустріалізація 30-50-х років ХХ століття майже на 20 років скоротила проходження 3-го циклу і т. д.).
Головні галузі, що формують "обличчя" циклів:
1-й – текстильна промисловість;
2-й – вугільна, чавуноливарна промисловість;
3-й – чорна і кольорова металургія, важке машинобудування;
4-й – автомобілебудування, органічна хімія, електротехніка;
5-й – електроніка, біотехнологія, тонка хімія, інформатика.
Крім того, кожен цикл відзначається і зміною тенденцій в регіональному розвитку. Зараз Україна закінчує 4-й цикл, в регіональному відношенні це проявляється депресією в багатьох старопромислових районах, особливо – вугільно-металургійних.
Сучасним вимогам активізації малих форм виробництва ("мале – прекрасне") та вимогам населення до якості умов проживання дуже вдало відповідають дрібноміські структури з високою інфраструктурою насиченістю та підготованими кадрами.
Наддовгі цикли тривають близько 5 тис. років. Андре Гундер Франк, досліджуючи територіальну структуру світового господарства різних часів, приходить до висновку, що світу завжди була властива поляризація на багатий "центр" та бідну, залежну від нього "периферію". Він звертає увагу на те, що центри завжди мали тенденцію до зміщення із Сходу на Захід та завжди знаходилися в межах Північної півкулі. Схема цього руху така: центр глобальної економічної гегемонії пересувався із Східної Азії (Китай) через Індію та Близький Схід до Європи, спочатку південної, а потім північно-західної. Далі він змістився в США: спочатку на східне (атлантичне) узбережжя, а зараз – на західне (тихоокеанське). На даний момент він рухається в Японію, подальший прогноз – повернення його в Китай (таким чином відбудеться завершення наддовгого циклу). Цю точку зору ми перевірити не зможемо – нашому поколінню не вистачить життя. Але критика цієї, безумовно, оригінальної гіпотези можлива з позицій сучасної методології вивчення суспільно-природної взаємодії. Коротко кажучи, гіпотеза грішить "географічним фаталізмом".
Висновки
1. Сучасне світове господарство по своєму походженню пов’язане з історією промислової революції в Європі, хоча зародки цієї системи спостерігалися практично у всіх народів. Але в ході жорсткої еволюції лідером стала спочатку Європа (найбільше це стосується Великобританії – першої індустріальної країни світу та Нідерландів, де відбулася перша буржуазно-демократична революція), потім – США.
2. У світовому господарстві слід виділяти стадіальний (еволюційний) та циклічний час. Світове господарство в своїй еволюції пройшло низку просторово-часових стадій географічного відбору, кожній з яких відповідав свій "центр" і своя "периферія". Центр формував навколо себе периферію, притягував до себе основні фінансові й торгові потоки, утворював єдиний економічний простір. Один центр замінював інший, будуючи таким чином просторово-часову траєкторію формування сучасного світового господарства.
3. Сучасна просторова структура світового господарства схематично така:
· у функціональному плані – "центр – периферія";
· у морфологічному плані – "Північ – Південь".
Функції "центру" світового господарства виконують приблизно 25 країн. Це країни, які повністю трансформувались за 5 останніх століть і накопичили надзвичайно великий капітал (тільки на країни "великої сімки" припадає близько 53% світового національного доходу). Більшість населення світу мешкає в умовах "напівпериферії" та "периферії". Розрив по ВНП на душу населення між "центром" і "периферією" сягає 100-200 разів.
"Центром" світового господарства зараз є так звана "світова олігополія": США, країни Західної Європи та Японія при панівній ролі США. В цій олігополії найстаршою є вісь "Західна Європа – США", якій більше 200 років. Інтенсивно формується тихоокеанська вісь "США – Японія", якій близько 50 років.
Морфологічну модель не слід протиставляти функціональній, адже "центр" – це Північ, "периферія" – це Південь. Важливу стабілізуючу роль у світовому господарстві грає "напівпериферія". Основним агентом стабілізації виступають нові індустріальні країни.
4. Україна на даний момент, як і її сусіди – Росія, Бєларусь, Польща, Угорщина та інші – знаходиться на одній сходинці (4-й кондратьєвський цикл) з латиноамериканськими країнами та деякими південноєвропейськими (Іспанія, Португалія, Греція).
Мабуть, не раніше 2015 року Україна зможе розпочати 5-й цикл (горбачовське "прискорення", як спроба перестрибнути у 5-й цикл, від початку було приречене на невдачу). А це означає збереження відставання на один повний цикл від "центру" світового господарства (приблизно 50 років).