Смекни!
smekni.com

Концепція меж зростання і теорія сталого розвитку (стр. 2 из 3)

Парадигма сталого розвитку визнана імперативом розвитку як світової економічної системи в цілому, так і окремих континентів, країн, регіонів, урбосистем. По суті, сталий розвиток перетворився у стратегію виживання людства.

Україна підписала Програму дій "Порядок денний на ХХІ століття", створила Національну комісію сталого розвитку. У 2000 році група фахівців підготувала проект Концепції сталого розвитку України.

Відзначимо, що проблеми досягнення сталого розвитку найповніше вивчають представники географічної (переважно суспільно-географічної) науки, а також спеціалісти у галузі регіональної економіки, що мають базову географічну освіту. Провідну роль у цих дослідженнях відіграють співробітники Інституту географії та Ради з вивчення продуктивних сил НАН України.

Географія – стародавня наука. Для багатьох поколінь вона була основою знань про природу планети Земля, особливості її поверхні, про континенти, моря й океани, багатства флори і фауни, лісів і надр. Особливий інтерес викликали завжди знання про людей, що населяють різні частини суходолу; які, вступаючи у певні стосунки між собою, використовують природні ресурси, створюють матеріальні блага, самі творять свою історію. Географічними знаннями оволодівали найвидатніші представники людства, державні діячі, щоб використовувати їх для розвитку суспільства, управління найвищими формами його організації – державами та їх складовими частинами.

Соціально-економічна географія (далі – СЕГ) – наука суспільна, але належить до системи географічних наук, оскільки вивчає економічні і соціальні процеси в територіальному (географічному) аспекті. Недаремно через специфіку географії у більшості педагогічних університетів відповідні факультети носять назву природничо-географічних. Унікальність та універсальність географії, її значний світоглядний потенціал для шкільної освіти розкриває рис. 1.1. Географія вивчає оточуючий нас світ як функціонально цілісний, намагається поєднувати об’єкти з різним генезисом. Саме через свою синтетичну сутність географія не укладається у загальноприйняті класифікації наук. Географія є наукою наскрізною, тобто такою, що пронизує все людське знання.

Видатний економіко-географ ХХ століття М.М. Баранський так висловився з цього приводу: "Географічне мислення – це мислення, по-перше, прив’язане до території, яке кладе усі судження на карту, і, по-друге, комплексне, що не замикається у межах одного "елемента" чи "галузі", інакше кажучи, таке, що грає акордами, а не одним пальчиком". Ідея взаємопов’язаності, комплексності явищ і процесів у науці випливає з того, що самі ці явища і процеси пов’язані між собою на земній поверхні.

Рис. 1.1. Місце географії в структурі людських знань

Отже, в складній системі географічних наук чітко відокремлюється підсистема суспільних (соціально-економіко-географічних) наук. Підвищення значення суспільно-географічного блоку зумовлюється особливостями сучасного етапу розвитку суспільства, зокрема:

· процесами інтеграції економіки держав у світове господарство;

· обмеженістю сировинних ресурсів Землі, загрозою вичерпання багатьох з них, необхідністю раціонального їх використання;

· ускладненням взаємодії суспільства і природи, різким погіршенням екологічної ситуації в багатьох регіонах світу;

· необхідністю зміцнення наукових основ управління сучасними державами, їх територіальним, екологічним, соціальним, економічним і політичним розвитком;

· важливістю для працівників багатьох сфер трудової діяльності знань про комплексотворення у природі, суспільстві та у процесах їх взаємодії, про раціональне природокористування, територіальну організацію суспільства, зокрема матеріального виробництва.

Спираючись, з одного боку, на закономірності суспільного розвитку, а з іншого – на закономірності природи, СЕГ досліджує територіальну взаємодію в системі "Природа – Населення – Господарство". Головне її завдання полягає в тому, щоб обґрунтувати шляхи вдосконалення просторової (територіальної) організації суспільства. Територіальна організація суспільства – це поєднання всіх функціонуючих територіальних структур (розселення населення, господарства, природокористування та ін.), об’єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства.

Поняття "територіальна організація" за змістом більш містке, ніж поняття "розміщення" (під останнім зазвичай розуміють розподіл, поширення по території тих чи інших об’єктів). Розміщення – це лише одна сторона територіальної організації. Таким чином, поняття "територіальна організація" і "розміщення" – не ідентичні, одно з них не може використовуватися замість іншого.

Наголосимо, що для позначення нашої науки вживається декілька назв:

1. економічна і соціальна географія (деякі дослідники сполучник "і" (або "та") у назві науки розуміють швидше як розділовий, і шукають у першу чергу шляхи розмежування між цими складовими. Така позиція є принципово помилковою);

2. соціально-економічна географія (ця назва, безумовно, зручніша у вжитку);

3. суспільна географія (дякуючи зусиллям таких відомих географів, як росіянин Юліан Глєбович Саушкін, естонка Сальма Янівна Ниммік, українець Микола Данилович Пістун та інших, назва "суспільна географія" завоювала право на громадянство. В сучасних умовах саме цей варіант вважається найліпшим та всеохоплюючим, особливо активно його використовують вчені академічної школи);

4. антропогеографія (цей дещо підзабутий термін пропонує реанімувати професор Шаблій Олег Іванович; перевага його використання полягає у відсутності потреби перекладу на інші мови, у посиленні людинознавчого аспекту географії та гуманізації всіх її складових).

Існує чимало варіантів визначення як географії в цілому, так і конкретно СЕГ. Це пояснюється як суб’єктивними (думки окремих відомих вчених), так і об’єктивними (зміна змісту самої науки) чинниками. Зупинимося на одному визначенні, найбільш оптимальному на наш погляд:

Перш ніж починати серйозні студії з будь-якої науки, слід визначити, що саме вона вивчає (тобто об’єкт науки); які аспекти, властивості, відношення досліджує (предмет науки) і для чого це робиться (мета і завдання).

Від того, наскільки правильно й конкретно визначено ці категорії, залежать результативність і конструктивність усієї наукової діяльності.

Підмурок для чіткого розмежування об’єкта і предмета дослідження заклав відомий німецький філософ Іммануїл Кант (який, до речі, протягом 40 років викладав курс фізичної географії у Кенігсберзькому університеті). За І. Кантом об’єкт і предмет дослідження не тотожні один одному.

Об’єкт дослідження – це певний фрагмент реальності (предметної або духовної), на який спрямована пізнавальна чи практична діяльність або, іншими словами, до якого прикута увага (рефлексія) дослідника. Об’єкт існує незалежно від наших знань та уявлень про нього. Підкреслимо, що будь-яке явище, процес або відношення об’єктивної реальності може бути об’єктом дослідження різних наук (наприклад, суспільство є об’єктом дослідження і для істориків, і для соціологів).

Предмет дослідження – це ті аспекти і властивості об’єкту, що їх вивчає дана наука, той кут зору, під яким розглядається об’єкт.

Існує декілька досить суб’єктивних підходів до виділення об’єкту і предмету СЕГ. Зупинимося на найбільш вживаному, за яким за граничний (максимальний) об’єкт дослідження географії в цілому приймається географічна оболонка, а для СЕГ граничним об’єктом тоді виступає антропосфера, яку розуміють як земну сферу, в якій живе людство.

Структурними елементами антропосфери є географічне середовище, техносфера і суспільство в його різних територіальних формах. Географічне середовище – це частина географічної оболонки, яка освоєна людиною і втягнута у суспільне виробництво, а отже є матеріальною основою існування людського суспільства. Географічне середовище становить природну передумову матеріального виробництва. Техносфера – це частина біосфери, докорінно перетворена суспільством на технічні об’єкти. Мета такого перетворення – задоволення соціально-економічних потреб людства. Техносфера неначе опосередковує взаємодію суспільства і природи (географічного середовища). Суспільство – це сукупність людських індивідів, об’єднаних для задоволення соціальних потреб. Воно виступає як історична форма життєдіяльності людей у процесі розвитку.

Таким чином, синтезуючи в собі вся аспекти суспільного життя на Землі, антропосфера як граничний об’єкт СЕГ, вбирає в себе всі конкретні об’єкти основних складових СЕГ – господарство та його галузі (для географії світового господарства або економічної географії України), населення (для географії населення, демогеографії, етногеографії) та природні ресурси (ресурсознавство та інші науки).

Уявлення про граничний предмет СЕГ на різних етапах її розвитку неодноразово змінювалося. В сучасних умовах найчастіше в якості граничного (максимального) предмета називають територіальну (або просторову) організацію суспільства. Конкретними предметами досліджень можуть слугувати: територіальні аспекти взаємодії природи і суспільства; розміщення продуктивних сил; процеси утворення й розвитку територіально-виробничих комплексів та ін.

Розробка наукових засад територіальної організації суспільства, її вдосконалення, вивчення територіальних суспільних систем – головні завдання СЕГ.

Складність об’єкту досліджень зумовлює досить складну внутрішню структуру СЕГ, в якій знаходиться місце багатьом науковим дисциплінам. Знову ж, слід зазначити певну неузгодженість уявлень навіть провідних географів стосовно структури СЕГ. Якщо спробувати пошукати дотичні точки різних авторських схем, то можна запропонувати виділення в межах СЕГ чотирьох великих блоків наук.