Юридична особа – це підприємство, яке веде самостійний баланс, має поточний рахунок у банку, печатку, зареєстроване в державних органах влади. Підприємництво в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі, що визначені законодавством, на вибір підприємця чи засновників підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України [2] підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому ГК та іншими законами.
Підприємства можуть створюватися для здійснення підприємницької та некомерційної господарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог ст.ст. 62-71 Господарського кодексу [2], якщо інше відносно підприємств окремих видів не предбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами, що прийняті у відповідності до нього (ст.72 ГК).
Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. За економічними показниками та кількістю працюючих підприємства поділяють на малі, середні та великі; за сферою діяльності розрізняють промислові, торгівельні, підприємства в сфері послуг та інші.
Та відповідно до норм ГК України [2] підприємства класифікують за трьома критеріями:
1. за формою власності;
2. за спосіб утворення та формування статутного фонду;
3. за кількістю працюючих та об’ємом валового доходу від реалізації продукції за рік.
Відповідно до ч. 1 ст.63 Господарського кодексу України [2] в залежності від форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
Наша задача розглянути правову природу створення та функціонування приватного підприємства. Визначити сутність терміну ”приватне підприємство” його характерні риси та види.
Виходячи з новітньої історії розвитку права власності в Україні то поняття приватного підприємництва з’явилося лише на початку 90-х років і своє юридичне закріплення отримало з прийняттям законів ”Про власність” 1991 р., ”Про підприємництво” 1991 р., ”Про підприємства в Україні” 1991 р. і звісно ж на найвищому законодавчому рівні - з прийняттям Конституції України 1996 року. Саме ці законодавчі акти визначали правову природу існування приватного підприємства. Зрозуміло, що за панування державної власності на засоби виробництва за часів існування СРСР мови про створення приватних підприємств та їх легального функціонування на території України не може бути, за виключенням не тривалої практики існування приватної власності та підприємництва в 20-х роках ХХ сторіччя періоду НЕПу. Прийняття Господарського кодексу України 2003 р. (далі ГК України) та Цивільного кодексу України 2003 р. (далі ЦК України) суттєво змінило законодавство, що регулювало господарські відносини, з прийняттям цих кодексів втратили свою чинність Закон України ”Про підприємництво” 1991 року та Закон України ”Про підприємства в Україні” 1991 року. У з’язку з цим певну еволюції пройшло і правове регулювання функціонування приватного підприємства. Поняття приватного підприємства містилося в ст. 2 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] відповідно до якої приватним визнається підприємство, засноване на власності фізичної особи. З цього визначення випливало багато питань, правильне вирішення яких впливало в подальшому на долю як засновника підприємства, так і власне підприємства як організаційно-правової форми.
По-перше, потрібно було визначити, що мав на увазі законодавець під терміном ”фізична особа”. Так поняття ”фізична особа” могло означати, що засновником приватного підприємства може бути лише одна фізична особа. Тоді виникає запитання чи може бути засновником такого підприємства один із подружжя, оскільки майно чи гроші, що є основою для створення приватного підприємства переходять до статутного фонду такого підприємства, є спільною сумісною власністю обох із подружжя. Якщо дотримуватися позиції, що приватне підприємство може створити фізична особа використовуючи майно, що належить йому то для створення приватного підприємства можливо використати майно, що набуте одним із подружжя до вступу у шлюб або за інших обставин коли майно не є спільною сумісною власністю подружжя [58; c. 25].
Наступним важливим кроком є можливість тлумачення поняття ”фізична особа” як збірного, тобто кількох фізичних осіб, тим самим відмежовуючи їх від юридичних осіб. Таким чином законодавець визначав, що засновником приватного підприємства можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи, які створювали підприємство на базі приватної власності. До таких осіб відповідно до ст. 11 Закону України ”Про власність” [6] віднесено громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Що ж стосується права спільної сумісної власності подружжя то відповідно до ст. 16 Закону України ”Про власність” [6]теж відноситься до приватної власності оскільки дана стаття входить до розділу ”Право приватної власності”. Більш глибший аналіз даних питань було розглянуто дослідниками в науковій літературі та публікаціях зокрема статтях Кравчука В. ”Зміна власника (засновника) приватного підприємства” [47], Марченко В. ”Как стать собсвенникм частного предприятия?”[51], Ніколаєва Л., Старцева О. ”Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин” [52], Фрідмо І. ”Про правову природу приватного підприємства” [65] та інші.
Дещо інакше визначення приватного підприємства, більш розширене, дає стаття 113 ГК України [2], що нині діє, яка розширила поняття ”фізична особа” як засновника приватного підприємства, тобто ним може бути як одна особа так і кілька, а також новелою стала можливість заснування приватного підприємства юридичною особою чого не було в старому законодавстві. Дискусійним на сьогоднішній день залишається питання чи можуть заснувати приватне підприємство кілька юридичних осіб та фізичні і юридичні особи. Стосовно цього питання існує кілька думок , що будуть розглянуті далі.
Визначення поняття приватного підприємства містить в ст. 113 ГК України [2] відповідно до якоїприватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об’єктів (ст. 325).Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи. Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України. Торкаючись правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.
Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, встановлених законом. У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну "організаційна форма юридичної особи", існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства. По-перше, виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України [2], приватне підприємство є організаційною формою підприємства. По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.
Таким чином на особливу увагу заслуговує правовий режим майна закріплений за підприємством для його ідентифікації як приватного. Оскільки ГК України визначено, що приватне підприємство може бути створене як одним засновником так і кількома, то розглянемо ці питання окремо, докладний аналіз якого проводить М. Ісаков у статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” [42], яку взято за основу.
Стосовно приватного підприємства створеного кількома засновниками не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді цього підприємства.
Що стосується приватного підприємства створеного одним засновником ситуація виглядає дещо складнішою. Так, по-перше, відповідно до ст.135 ГК України та ч. 3 ст.6 Закону України ”Про власність” [6] власник має право заснувати підприємство та закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, таким чином може на власний розсуд визначати правовий режим майна заснованого ним підприємства; по-друге, стосовно державних, комунальних підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів підприємств з одним засновником, крім приватних, законодавство встановлює як основу правового режиму майна – право господарського відання або право оперативного управління. Єдина ж 113 стаття ГК України, що присвячена приватним підприємствам, не дає визначення правового режиму майна цього підприємства. Проте, так як, приватні підприємства можуть бути створені як кількома засновниками, тобто корпоративними (а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна) так і одним засновником, тобто унітарним ( а всі унітарні підприємства не є власниками майна) то однозначного висновку зробити не можна [42; c. 109-110].