Смекни!
smekni.com

Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства (стр. 5 из 16)

До корпоративних приватних підприємств можна віднести підприємства, що засновані на приватні власності двох або більше фізичних осіб – громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Стосовно можливості заснування корпоративних приватних підприємств юридичними особами або юридичною та фізичною особою точаться дискусії. Є думки що за існуючого правового поля в Україні подібне можливо. Зокрема М. Ісаков обґрунтовує це наступним. ”Не зважаючи на те, що ст. 113 ГК України називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч.5 ст. 63 ГК України до корпоративних, крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількома фізичними особами, так і юридичними особами. У зв’язку з цим відкриттям також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами – приватними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридичними особами та/або громадянами (ч.1 ст. 79 ГК України)” [42; c. 109]. Проте аналізуючи наявні статі та законодавство вважаю що дані твердження потребують детального дослідження, наукового обґрунтування та законодавчого закріплення.

На особливу увагу, при заснуванні унітарного приватного підприємства, заслуговує питання щодо речового права на закріплене за підприємством майно, що вже розглядалося вище.

Отже, аналізуючи наявні нормативно-правові акти та практику застосування законодавства дійшли висновку, що правовий режим майна унітарного приватного підприємства найдоречніше закріпити на праві власності.

Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв’язку засновника з приватним-підприємством з урахуванням організаційно-правових форм приватного підприємства. Безпосередній взаємозв’язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним для з’ясування сутності такого. До не від’ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб’єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних підприємств, то згідно зі ч. 5 ст. 63 ГК України [2] корпоративні підприємства діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно підприємства корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної частини доходів та частки активів у разі ліквідації. Отже корпоративні права виникають у зв’язку з участю у формуванні статутного фонду підприємства та передбачають право на управління, отримання частини прибутку та активів підприємства у разі ліквідації.

Далі розглянемо ситуацію з унітарним підприємством. Відповідно до ч. 4 ст.63 ГК України [2] унітарне підприємство створюється одним засновником. Його правову природу розглядали вище.

Тому між засновником та унітарним підприємством виникають певні правовідноси які, на сьогоднішній день різними авторами трактуються по різному. Є думка про те, що приватне підприємство з одним засновником є приватною власністю цього засновника, а вразі заснування приватного підприємства одним із подружжя власником майна даного підприємства виступають обидва із подружжя [52; c. 5]. Тут варто розглянути питання стосовно статусу самого приватного підприємства з одним засновником, а саме: чи являється воно суб’єктом або об’єктом правовідносин.

Аналіз чинного цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що приватне підприємство є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин. Так у ст. 1 Закону України ”Про підприємства в Україні” [8] визначено, що підприємство є самостійним господарюючим сттатутним суб’єктом, який має права юридичної особи. Дане твердження знайшло своє відображення і в нормах ГК України 2003 року.

Суб’єкт права взагалі не може бути об’єктом приватної чи будь-якої іншої форми власності. Підприємство, що створене відповідно до волі його засновника за рахунок його майна, в момент реєстрації одержує статус юридичної особи і, відповідно, стає самостійним суб’єктом права, а майно, що було йому перпедано стає власністю юридичної особи. Отже суб’єктами виступають з одного боку фізична особа (засновник підприємства) з іншого боку приватне підприємство. Юридичним фактом, що породжує взаємовідносини між ними, є участь у формувані статутного фонду підприємства [57; c. 47].

Внесення майна засновника до статутного фонду підприємства не породжує обовєязку останього повернути це майно. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає на нього право та ризикує втратити його у разі неефективноїроботи підприємства, але зрозуміло, що засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства, таким чином доречно вважати, що засновник набуває корпоративних прав стосовно такого підприємства.

Таким чином, суб’єктивне корпоративне право розглядається як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності або участі у формувані майна , що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від такої діяльності. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною чи юридичною особою.

Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного приватного підприємства такі самі як і права засновників господарських товариств, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів роботи підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.

Що стосується унітарного приватного підприємства, то перешкод стосовно застосування конструкції корпоративних прав з цього приводу не має. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підпрриємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” [12]відповідно до пунктів 1.8 корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах [43; c. 132].

Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юрпидичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств та підприємств, заснованих на власності однієї юридичної чи фізичної особи, а до останніх відповідно до ч.4 ст.63 ГК України [2] відносяться також унітарні приватні підприємства. Це положення дозволяє вирішити питання продажу ”свого бізнесу” засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не було врегульовано процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався не однозначно.

Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підпроиємства, другі – підприємство як таке, треті – корпоративні права засновника стосовно приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.

Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємтсво, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори стосовно відчуження належного йому майна, тобто є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником та покупцем. Стосовно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємтсва, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності на частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але на сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, в тому числі і приватні.

Слід зазначити, що ГК України у ч.1 ст. 62 [2] визначає підприємства як самостійний суб’єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміну і закони України, що оперують поняттям ”підприємство” у значені об’єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК України. Таким чином. Правовий зв’язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останього зумовлюється корпоративними правами засновника стосовно заснованого ним приватного підприємства.