У цьому він бачить діалектичний підхід до аналізованої проблеми: сполучення суб'єктивних і об'єктивних моментів, оцінки особистості злочинця і його поведінки, тобто відмова відривати суб'єктивне від об'єктивного, суб'єкта від дії, злочинця від злочину. Звідси він робить висновок: підстави кримінальної відповідальності не можуть спочивати на однім лише суб'єктивному моменті: вина, у якості суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, повинна сполучитися з іншою, об'єктивною її підставою. Такою об'єктивною підставою може бути тільки причинний зв'язок: "Будь-яка злочинна дія і його результати повинні бути заподіяні суб'єктом, повинні являться плодом його поводження, його творчості; лише автор злочинної дії і його результат можуть нести за них відповідальність".[22]
Інші елементи складу, що характеризують його об'єктивну сторону: засіб, місце, час учинення злочину й ін., - мінливі, малозначні і для багатьох груп злочинів не характерні, тому не можуть бути висунуті в якості одної з підстав кримінальної відповідальності. Причинність же виходить за межі конкретного складу.
Причинний зв'язок він розглядає не тільки як об'єктивну підставу відповідальності і як об'єктивний її критерій: дія особи, що утворило головну причину суспільно-небезпечного результату при інших рівних умовах повинна тягнути за собою велику кримінальну відповідальність, чим дія особи, що грала другорядну роль у заподіянні цього результату /теорія розподілу причин і причинних зв'язків по ступеню заподіяння розглядалася раніше в даній роботі/. На його думку, не тільки ступінь вини, але і ступінь заподіяння визначають ступінь суспільної небезпеки і, отже міру кримінальної відповідальності.
У той же час він пише: "У загальній формі можна сказати, і це буде, звичайно, вірно, що підставою для кваліфікації конкретного злочину служить наявність у діях підсудного всіх елементів складу цього злочину. Але це саме, загальна відповідь... "[23]
Іншими словами, проф. А.Н.Трайнин притримується тієї точки зору, відповідно до котрого причинний зв'язок виступає самостійною підставою кримінальної відповідальності. З чим не можна погодитися.
Варто визнати правильну позицію проф. В.Н.Кудрявцева: "Значення причинного зв'язку в праві визначається тим, що він є елементом складу злочину, а при відсутності хоча б одного з елементів складу не може наступити кримінальна відповідальність."23 В цьому і полягає значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності і її вплив на останню. Значення причинного зв'язку, як елемента складу злочину, припускає її значення і для кримінальної відповідальності: за допомогою складу злочину вона стає підставою кримінальної відповідальності.
II. Причинний зв'язок у злочинах із "формальним" і "матеріальним" складами.
Закон, конструюючи різноманітні склади злочинів, в одних випадках прямо вказує на необхідність установлення причинного зв'язку, а в інших - карає за саме учинення визначених суспільно небезпечних дій, не згадуючи про наслідки цих дій, а отже, і про причинний зв'язок. У теорії кримінального права по цій особливості всі склади злочинів поділються на .дві великі групи: на склади "матеріальні" і на склади "формальні". Розподіл усіх складів злочинів із погляду урахування ролі і значення злочинного результату на "матеріальні" і "формальні" має практичне значення. Воно показує, що кримінальну відповідальність можуть спричиняти і такі злочинні діяння, що не викликали матеріально шкідливого результату.
Склади, що сконструйовані законодавцем так, що злочин повинний вважатися з моменту вчинення особою дій /бездіяльності/, незалежно від характеру викликаних їм наслідків, прийнято називати "формальними" складами злочинів. Основною властивістю таких злочинів є те, що наслідки, а отже, причинний зв'язок між ними і суспільно небезпечним діянням обвинувачуваного, не є елементами складу злочину. Тому, наявність або відсутність злочинних наслідків може служити лише: обставиною, що впливає на міру покарання. Наприклад, для того, щоб притягнути особу до кримінальній відповідальності по статті 3 КК України достатньо вчинення даною особою суспільно-небезпечного діяння, передбаченого даною статтею. Настання яких-небудь шкідливих наслідків тут не потрібно.
Проти такого розподілу складів злочинів заперечує проф. А.Н.Трайнин. Його докази можна зводити до такого: I. такий розподіл підриває принцип правосуддя про двуєдину /об'єктивну і суб'єктивну/ підставу кримінальної відповідальності; 2.не має змісту; 3.наслідки мають місце при всіх злочинах.
Ці докази спростовні: 1-ий доказ - повинний бути явний той факт, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, котpий і включає об'єктивне і суб'єктивне; 2-ий доказ - про зміст розподілу: дійсно, щоб притягти особу до відповідальності, треба довести, що саме вона вчинила ці злочинні дії /бездіяльність/, той факт, що визначена особа вчинила такі дії /бездіяльність/, ще не виходить, що тут є причинний зв'язок; 3-ій доказ - наслідків багато, але суду потрібні лише ті, що визначають кваліфікацію діяння, а тому, не всі наслідки можуть мати кримінально-правове значення, що законодавець і враховує /ст.187 КК України недонесение про злочин/. Злочини з "формальним" складом відрізняються від злочинів із "матеріальним складом не тим, що вони не тягнуть за собою наслідків, а лише тим, що їхнє настання або не настання не мають значення для кваліфікації в злочинах із "матеріальним" складом і -навпаки.
Ті склади, законодавча конструкція котрих така, що закінченими вони можуть рахуватися лише за умови настання суспільно небезпечних наслідків, називаються "матеріальними". У цьому випадку причинний зв'язок повинний бути встановлений, а інакше може бути виключена кримінальна відповідальність, тому що буде відсутній важливий елемент складу злочину.
Злочини з "матеріальним" складом можна розбити на дві групи:
1. злочини, закінчений склад яких має місце у випадках, коли зроблені істотні-небезпечні дії і наступили визначені, що випливають із закону, наслідки;
2. злочини, для зазакінченого складу яких потрібно поряд із вчиненням суспільно небезпечних дій або настання суспільно небезпечних наслідків, або створення можливості їх настання.
По всім цих злочинах зазакінчений склад буде не тільки тоді, коли доведено вчинення суспільно небезпечних дій, настання зазначених у законі наслідків і причинного зв'язку між ними, але і при доведенні можливості настання таких наслідків.
При наявності злочинів із "формальним" складом, закінчений склад має місце незалежно від настання наслідків і від їхнього характеру.
Отже, встановили, що у злочинах з "матеріальним" складом необхідно встановлення причинного зв'язку між суспільно-небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив. Але як бути в тих випадках, коли також злочини не доведені до кінця, є незакінченими? Ось де виникають деякі проблеми при вирішенні питання про причинний зв'язок, що розглядається в даному пункті.
III. Причинний зв'язок при незакінчених складах злочинів.
Незакінчені склади злочину - це різновиди злочинів із "матеріалъним" складом. До них відносяться замах і готування.
Насамперед треба скасувати, що кримінальне право виходить із єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін усякого злочинного діяння. Поряд із виною як підставою кримінальної відповідальності воно завжди потребує й об'єктивної суспільної небезпеки вчинку як рівноцінного з виною підставою кримінальної відповідальності, Тому, якщо незакінчений злочин є формою вчинення злочину, то воно не може складати винятку з загальних початків кримінальної відповідальності. Та обставина, що при незакінченому злочині наслідок, до якого прагнула особа, не має місця, зовсім не означає того, що зовнішня діяльність тут позбавлена свого значення. Навпаки, і в незакінченому злочині є моменти, що свідчать про те, що дана дія не тільки виявляє злочинну волю особи, але і пpeдставляє об'єктивну суспільну небезпеку.
Чим не відрізняється об'єктивна сторона дії при незакінченому злочині і як розмежовуються замахи від закінченого злочину і від підготовчих дій?
Закінчений вимагає здійснення всіх елементів складу злочину котрі особа мала намір здійснити, отже, вона має намір нанести ту шкоду, яка передбачена даним складом у якості наслідку. При замаху здійснення цього наслідку не потрібно. Об'єктивна сторона замаху полягає в створенні реальної можливості настання даного наслідку /ч.2 ст.17 КК України/: тобто при своєму закономірному розвитку і при відсутності інших діючих умов, що перешкоджають настанню наслідку повинний призвести дозаподіяння шкоди. Цією ознакою поняття замаху відрізняється від закінченого злочину і від готування до злочинів. При закінченому злочині є не тільки небезпека, але і дійсне настання наслідків, а при готуванні є тільки небезпека їх настання. Як правильно, пише проф. А.А.Піонтовський: "... Якщо замах на злочин створює безпосередню небезпеку настання злочинного результату, то готування означає лише створення умов для можливості надалі учинити злочинні дії."[24]