Безперечним є й той факт, що для України такий злочин, як торгівля людьми не є новим. Дослідники відзначають: іще впродовж XV – XVIIст. українці були вагомим джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму. Звідти їх розвозили по країнах Середземномор’я. Найдорожчим людським товаром у татар уважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем у долі жінок-українок.
Форми торгівлі людьми є різноманітними. Не всіх жінок примушують до заняття проституцією, чимала кількість розраховують на роботу, наприклад, домогосподарок, і вірять, що таке працевлаштування може бути законним. Насправді, сам вид діяльності може бути легітимним (на відміну від проституції, яка у більшості країн заборонена), але умови, на які погоджуються жінки, залишаються поза законом. У деяких випадках у жінок відбирають паспорти, що практично унеможливлює їхні контакти з навколишнім світом, зарплатня є, як правило, нижчою за мінімально встановлений рівень, звісно, жодні податки не сплачуються, жодного медичного страхування не надається, тривалість робочого дня перевищує міжнародні норми [42, С. 194]. Загостренню криміногенної ситуації сприяє також те, що сьогодні Україна стала центром міграційних потоків, своєрідною буферною зоною між Західною Європою і державами третього світу. Останнім часом проблема нелегального переправлення осіб, які є громадянами багатьох країн Азії та Африки, через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Це зумовлює підвищену увагу до цієї проблеми як з боку України, так і ЄС.
Особливе занепокоєння викликають результати опитування, яке показало, що більше половини (51,2%) опитаних уважають, що в близькій перспективі соціально-економічна ситуація в Україні погіршиться або залишиться такою самою. 26,2 % респондентів очікують поліпшення соціально-економічної ситуації в неблизький (через 6 та більше років) перспективі. З оптимізмом (соціально-економічна ситуація стане кращою по одному – двох роках) дивляться в майбутнє лише 7,4 % опитаних. Велика частка безробітних у складі опитаних дає підставу для визнання безробіття в Україні найважливішою проблемою сьогодні [43, С. 87].
Сьогодні як ніколи спостерігається зростання кількості безпритульних. За даними ЮНІСЕФ, їх більше 30 млн. Ця категорія дітей особливо схильна до різноманітної фізичної чи моральної небезпеки. Саме такі діти і складають потенційну групу ризику жертв торгівлі людьми в Україні. Переповнені притулки для дітей в Україні мало не тріщать по швах , і більшість із них, втративши фінансову підтримку держави, не спроможні утримувати новоприбулих сиріт. До того ж у сиротинцях присвячують замало уваги першим життєвим потребам дитини, яка практично не має уявлення про ті кардинальні зміни, що стануться в житті після її виходу зі сиротинця.
Аналізуючи судову практику за 1995-1996 рр. у кримінальних справах про злочини, вчинені щодо малолітніх, фахівці Верховного Суду України дійшли висновку, що основними причинами та умовами вчинення злочинів против дітей є моральна деградація деяких осіб, негативні риси характеру внаслідок пияцтва, неналежна сексуальна орієнтація та агресія, зневага до честі й гідності неповнолітніх [44, С.88]. Тому низький моральний рівень певної частини суспільства, бездуховність, падіння престижу материнства, споживацьке ставлення до людини також призводять до торгівлі людьми в Україні.
Отже, з урахуванням сказаного вище, можна зробити висновок, що обставинами, які сприяють і призводять до торгівлі людьми в Україні, є: тяжка соціально-економічна ситуація в країні; низький моральний рівень населення; невідповідальність законодавства України положенням міжнародно-правових норм; недосконалість механізму оформлення документів для виїзду за кордон; провокаційна поведінка потерпілих. Саме ці фактори, на думку автора, є найсуттєвішими з тих, що обумовлюють вчинення таких злочинів.
3.2 Стан нормативно-правового забезпечення
Вивчення проблеми запобігання торгівлі людьми в Україні було ініційоване ще в 1994–1998 рр. Це було пов’язано з виявленням масових випадків незаконного усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Для розслідування цих фактів Верховною Радою України було створено тимчасову спеціальну слідчу комісію, до складу якої увійшли народні депутати України тринадцятого скликання. Підсумком роботи цієї комісії стало порушення низки кримінальних справ за фактами зловживань при усиновленні дітей-сиріт іноземними громадянами в ряді регіонів України, зокрема у Львові, Одесі, Тернополі, Києві, Донецьку. Як було встановлено парламентською комісією, незаконні дії щодо усиновлення дітей-сиріт по суті фактично мали характер завуальованої торгівлі ними.
На міжнародному рівні протягом XX століття була прийнята ціла низка конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу. В останні роки відбулися представницькі конференції, прийняті декларації та комюніке, започатковане формування міжнаціональних та національних програм боротьби з цим явищем.
Підготовка відповідних змін до чинного законодавства тривала не один рік. Надзвичайно важливо, що при його розробці було враховано міжнародні стандарти, зокрема Конвенції ООН, спрямовані на припинення торгівлі жінками (1904 р., 1910 р., 1921 р., 1926 р., 1933 р.), а також Конвенція ООН про заборону торгівлі людьми і експлуатацію проституції третіми особами 1949 р.[46]. Україна є стороною більшості цих міжнародно-правових документів, проте їх норми практично не застосовувалися в правовому полі країни, оскільки не були належним чином імплементовані в національне законодавство.
24 березня 1998 р. Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 1241 «Торгівля людьми». Ці зміни були ініційовані Уповноваженим з прав людини Н.Карпачовою. Після прийняття зазначеного закону активізувалася діяльність правоохоронних органів щодо кримінального переслідування та покарання осіб, причетних до торгівлі людьми.
З 1998 року кількість кримінальних справ, порушених за статтею 149 Кримінального кодексу відділами боротьби з торгівлею людьми ДКР МВС України, сягнула 1546. Якщо у 1998 році їх було лише дві, то в 2006 році – 258. За цією статтею передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 20 років.
Важливим кроком уперед у розробці ефективних механізмів боротьби з торгівлею людьми в Україні та припинення подальшого поширення цього виду злочину стало проведення 16 грудня 1998 р. спеціального засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. З доповіддю про проблеми боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні виступила на цьому засіданні Уповноважений з прав людини Н.Карпачова [48]. За результатами обговорення доповіді Уповноваженого з прав людини було прийнято рішення про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з використанням жінок і дітей у кримінальному бізнесі за кордоном.
На сьогодні такі законодавчі документи регулюють питання торгівлі людьми:
Стаття 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини»;
Стаття 301 Цивільного Кодексу України «Право на особисте життя та його таємницю»;
Стаття 307 Цивільного Кодексу України «Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-, та відео зйомок»;
Стаття 308 Цивільного кодексу України «Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах»;
Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, затверджена Постановою Кабінету міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року;
Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007р. №410; а також додаток до Програми: План заходів щодо протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.
Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (15.11.2000 р.);
Декларація з питань запобігання та боротьби з торгівлею людьми (18-20.09.2003 р.);
Декларація ООН про попередження насильства щодо жінок (1994 р.).
Отже, і вітчизняне законодавство, і законодавство деяких інших країн передбачають відповідальність за торгівлю людьми. З одного боку, чинні правові норми спрямовані на боротьбу з цим суспільно небезпечним явищем, а з іншого – є відповіддю на міжнародно-правові документи з питань боротьби з торгівлею живим товаром. Для ефективної протидії торгівлі людьми, на думку автора, необхідно вдосконалювати чинне законодавство. Варто якомога ширше визнати наявні міжнародно-правові документи і застосувати міжнародно-правові норми з цього питання у внутрішньому правопорядку всіх країн.
3.3 Формування національного механізму перенаправлення для постраждалих від торгівлі людьми
Основна критика на адресу політики України концентрувалася навколо проблем координації зусиль різних структур, недостатнього судового переслідування злочинців та фактичної відсутності можливостей надання допомоги потерпілим.
У комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності 27 лютого 2008 р. був проведений круглий стіл на тему «Стан виконання Державної програми протидії торгівлі людьми в Україні», під час якого були сформульовані актуальні завдання покращення діяльності органів державної влади в напрямку протидії торгівлі людьми, а також рекомендації для державних структур, міжнародних та громадських організацій [49].