З того часу Рівненська Духовна семінарія стала головним осередком Духовної освіти на Рівненщині, вона лишається єдиним спадкоємцем всіх своїх попередників, продовжує їх славні традиції виховання кандидатів у душпастирі для рідної церкви, які б вірою правдою служили Богові та Україні.
3. Проблеми релігійного життя Рівненщини
3.1 Аналіз законодавчого поля щодо поширення релігії в Україні
У розділі І Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" викладені основні його положення. А саме:
- гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;
- забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм Міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;
- визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій;
- визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством;
- подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;
- гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
В Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" дозволяється відокремити декілька основних прав, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, вибирати, змінювати релігію або переконання за власним вибором; по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати одну релігію чи не сповідувати ніякої. Так у ст. 4 про рівність громадян незалежно від ставлення до релігії йдеться про те, що:
- громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується,
- будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі і ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України;
по-третє, відправляти релігійні культи. Це право здійснюється періодично і пов’язане, зокрема, з виникненням державно-правових та інших відносин. В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забезпечується тим, що воно:
а) не порушує громадського порядку;
б) не пов’язане з посяганням на права інших громадян;
в) не заподіює шкоди здоров’ю населення;
по-четверте, відкрито виражати, вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання [41, c.75].
Однак, аналізуючи сутність свободи совісті, слід відзначити, що насамперед, вона не означає відмови від будь-якої відповідальності людини за свої думки і вчинки. Тому в цьому законі наголошено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятись від виконання своїх конституційних обов’язків.
З початку 2003 року в Державному комітеті України у справах релігій було проведено чотири засідання Колегії, на яких розглянуто ряд важливих питань, пов'язаних з основними напрямками діяльності Комітету.
У січні на засіданні Колегії було затверджено статистичний звіт Держкомрелігій за 2002 рік і розглянуто стан виконавської дисципліни структурних підрозділів у роботі з документами. Було відзначено, що впродовж минулого року до Держкомрелігій надійшло та опрацьовано 6132 документи й водночас підготовлено та відправлене 4308 вихідних документів, що надійшли з вищих органів влади (міністерств, відомств та інших установ). 1277 документів було взято на контроль як такі, що мали визначений термін виконання й потребували вирішення [42, c.75].
У лютому на розширеному засіданні Колегії було розглянуто інформаційний звіт Держкомрелігій "Стан та тенденції розвитку релігійної ситуації в Україні" за 2002 рік. Члени Колеги разом з керівниками регіональних управлінь у справах релігій обговорили релігійну ситуацію в, зокрема, Донецькій, Волинській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.
19 березня 2003 р. на засіданні Колегії Держкомрелігій були розглянуті питання про стан дотримання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації у Рівненській області, про роботу структурних підрозділів центрального апарату Державного комітету України у справах релігій з виконання актів та доручень Президента України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, звернень народних депутатів України, а також про заходи Державного комітету України у справах релігій, які випливають із розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.03.2003 p. N 123-р "Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України".
Відзначалося, що в результаті вжитих заходів у Рівненській області впродовж останніх років послідовно й цілеспрямовано забезпечується реалізація державної політики щодо релігії та церкви, зменшилась напруга в релігійному середовищі, кількість відкритих протистоянь віруючих різних конфесій, грубих порушень законодавства про свободу совісті, виявів релігійного екстремізму та фанатизму [42, 43, c.75, 44, 45 c.76].
3.2 Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій
Якщо порівняти карту релігій світу і карту релігійної мережі України, перше, що кидається в очі, це наявність на нашій карті майже всіх тих конфесій, які є найбільше поширеними на карті світовій. Чим же зумовлене таке порівняно велике конфесійне різноманіття в Україні?
Вивчення історії нашого буття як етносу засвідчує, що нинішньому конфесійному різноманіттю в Україні сприяло ряд чинників. Перший – наше межове розташування між Сходом і Заходом, між двома світовими релігіями – християнством та ісламом, між двома основними течіями християнства – Православ’ям та Католицизмом. Другий – відсутність в Україні протягом століть національної держави, що не сприяло утвердженню на наших теренах своїх національних Церков. Третій – урбанізація, що створила умови, коли на релігієвибір особистості, особливо у великих містах, вже не впливає усталена конфесійна громадська думка чи сімейна традиція. Четвертий – відсутність конфесійної екології у наших історичних Церков, їхня незорганізованість до місіонерської роботи. П’ятий – матеріальна скрута традиційних Церков, які нездатні налагодити таку благодійницьку, просвітницьку чи видавничу діяльність, як це можуть принесені в Україну в останнє десятиліття конфесії [8, c.73].
Окремо слід сказати про роль міжнародного чинника, а саме: 1. Ми не маємо спеціальних законів, які б обмежували втручання зарубіжних релігійних центрів у внутрішнє релігійне життя України. 2. Якщо в політичній сфері на теренах колишнього Союзу з’явилися незалежні держави, то в релігійній продовжує діяти та система інституційного підпорядкуванню зарубіжжю, яка склалася в часи, коли у нас була відсутня свобода віросповідань, Україна не була незалежною країною. 3. Українці надто вже толерантні і міжнародно законопослушні при прийнятті на свої терени зарубіжних релігієтворів, легко йдуть на їх реєстрацію й офіційне визнання
Розглянемо причини поширення найбільших релігійних конфесій по території України.
Православ’я. Тут з Україною як окремою країною ніхто не рахується. Нещодавно в Асхані відбувся всесвітній форум релігій, на якому Україну репрезентував Московський Патріархат. Російська Православна Церква – державна Церква Росії, не дає згоди на утворення в Україні своєї Православної Автокефалії чи навіть Автономії, вдалася до анафемування всього, що пов’язано з національним виокремленням України з російської "тюрми." Православна Церква України Московського патріархату розглядається як один із засобів очікуваного повернення до якоїсь нової східнослов’янської державної структури, нової імперії. Багато, що в святих Російської Православної Церкви значиться останній цар цієї імперії Микола ІІ, ікони якого вже не один раз транспортувалися по українських єпархіях Церкви Московського Патріархату. А царевича Олександра проголошено також святим, подають я захисника українських діточок, організовуючи на його честь молодіжні хресні ходи по парафіях УПЦ МП всієї України. Залишилося ще знайти живого престолонаступника. В московсько-православних виданнях взагалі береться під сумнів існування такого народу як українці, такої держави як Україна.
Нещодавні переговори ватиканського кардинала Каспера в Москві з Російською Патріархією ще раз засвідчили іі прагнення безапеляційно втручатися в релігійне життя України. У цьому втручанні в союзники Московський Патріархат залучив практично залежні від нього всі, так звані, православні автокефалії. І це російсько-православне великодержавство чомусь наша держава сприймає як нормальне явище і не вважає, що тут нехтуються іі українські національні інтереси, національне державотворення, ігнорується українська гідність [46, c.76].
Католицизм. Давно відомі вікові прагнення католиків Польщі за допомогою і при підтримці Ватикану окатоличити Україну. Чи щось змінилося в цих намірах за останній час? В певних формах наміри ці залишилися. Ватикан не виявляє якусь зацікавленість в становленні незалежної української держави. Фактом хоч би є те, що Ватикан протягом століття не допускає поєднання українських греко-католиків в єдину міцну церковну інституцію, а вона послужила б ефективним засобом нашого національного і духовного відродження.