Головним у ритуалі посвячення була трансформація психіки, що відбувалася у людині: в ній вбивалася земна, нижча природа і прокидалася, воскресала вища, божественна, бо як цю трансформацію психіки описує Р.Штейнер: „Мене притягувала нескінченна перспектива, в кінці якої лежить довершеність божественного. Я відчував, що сила цього божественного міститься в мені. Я опустив у могилу те, що затримувало в мені цю силу. Я помер для земного. Я був мертвий. Як нижча людина помер я. Я був у пеклі і спілкувався з мертвими...Після перебування в пеклі я воскрес із мертвих. Я переміг смерть, і ось я став тепер іншим. Я не маю більше справ із минущою природою. Вона проникнута у мені Логосом. Відтепер я належу до тих, що живуть вічно і займають місце біля Осіріса. Я сам буду істинним Осірісом, з’єднаним з вічним світо порядком, і суд над життям і смертю буде у руці моїй”.
Посвячений давав сувору обітницю нерозголошення таємниць, які він пізнав і якими оволодів. Тому ми так мало знаємо про те, що відбувалося в містеріях.
РОЗДІЛ ІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Давньогрецька релігія виникла в V-VІ ст.. до н.е. і проіснувала до ІV ст.. н.е., коли римський імператор Костянтин проголосив християнство державною релігією Римської Імперії.
Греки, як і всі народи, пройшли через фетишизм, який потім зберігся в поколінні прекрасним статуям, що зображали їхніх численних богів. В їх віруваннях і міфах можна помітити і сліди анімізму.
Але греки досить рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подобою людей, наділених красою, вмінням приймати будь-який образ, і безсмертям. Давньогрецькі боги, як і люди, були добрі, великодушні та милостиві і разом з тим, часто жорстокі, мстиві і підступні. Людське життя закінчувалося смертю, боги ж були безсмертні і не мали обмежень у здійсненні своїх бажань. Але все одно вище богів була доля – Мойри, призначення, змінити котре не міг ніхто з богів.
2.1 Грецька міфологія походження світу і богів
За уявленнями давніх греків, спочатку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому полягав виток життя. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертні боги. З Хаосу виникла і богиня Землі – Гея. Широко простяглася вона, могутня, даючи життя всьому, що живе і росте на ній.
Далеко під землею народився похмурий Тартар – жахлива безодня, наповнена вічною пітьмою.
З Хаосу народилася і могутня сила, все оживляюча Любов – Ерос.
Безмежний Хаос породив вічний Морок – Ереб і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі і Мороку пішли вічне Світло – Ефір і радісний світлий День – Гемера. Світло розійшлося по світу, і стали змінювати один одного день і ніч.
Могутня Земля породила безмежне голубе Небо – Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордо підняли до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося море.
Уран-Небо запанував у світі. Він взяв собі за дружину Землю. Шість синів і шість дочок було в Урана і Геї. Їхній син, титан Океан, що обтікає всю Землю, і богиня Феміда породила на світ усі ріки, які котять свої хвилі до моря, і морських богинь – океанід.
Титан же Гіперон і Теля дали світу дітей: Сонце – Гелі оса, Місяць – Селену і рум’яну Зорю – Еос (Аврора).
Від Астрая і Еос пішли зірки і вітри: північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот, західний ласкавий Зефір, що приносить рясні дощі і хмари.
Високо над Олімпом простягнулося голубе небо. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса, там вічне літо. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Їжа богів – амброзія і нектар. Прекрасні доньки Зевса і Гери – Харіти (грації).
Підземні боги уособлювали сили природи, вони більш давні, ніж боги-олімпійці. В народних віруваннях вони грали більш вагому роль.
В результаті законних шлюбів народилися боги і склався пантеон із 12 олімпійських богів.
Гестія – богиня домашнього вогнища. Гефест – бог природного (вулканічного) полум’я, покровитель ковалів та ремісників. Де метра – богиня землі та землеробства, охоронниця заміжніх жінок. На її свята не допускались чоловіки. ЇЇ дочка Персефона – богиня смерті – була вкрадена Аїдом, але кожного року на деякий час відпускалася з пекла. Зевс (Юпітер) – отець богів, бог неба, грози, грому. Зевс – покровитель міста, дому, вогнища. Він верховний спаситель та охоронець родинних зв’язків, дає щастя та багатство, охороняє кордони, дає царську владу, захищає право і справедливість. Гера – дружина Зевса допомагає жінкам, береже подружнє щастя і материнство. Афіна – охороняє місто, народні зібрання, ремісників, богиня мудрості і справедливої війни. Гермес – бог родючості і торгівлі, подорожей, посланець і провідник душ померлих. Апполон – бог пастухів, лікарів, пророк, музикант, покровитель мистецтв, пізніше – бог світла і сонця. Артеміда – покровителька тварин і полювання, богиня Місяця. Арес – бог підступної війни. Афродіта – богиня любові і краси. Діоніс – бог виноробства.
2.2 Грецький культ
Релігія давніх греків була міцно пов’язана з державою. Народні збори відкривалися жертвоприношеннями. Оратори зверталися на початку свого слова до богів-покровителів. При цьому міцно організований стан жерців був відсутній. До виконання багатьох релігійних функцій допускалися всі. Між державою і релігією відбувався постійний обмін, під час якого вони передавали один одному своїх чиновників і жерців.
Замало турбуючись про догмати релігії, греки легше, ніж інші народи упокорювалися з віруваннями, що відрізнялись від їхніх. Існувало багато храмів, в яких греки приносили жертви богам. Кожне місто мало своїх богів-покровителів.
Жертвоприношення були визначені для кожного бога і розглядалися як торгова угода, тобто жертва приносилася для отримання від богів певних благ. Аналогічною була ситуація і з молитвою. Молитва мала певний текст, що містив те чи інше прохання до богів. Принесення здійснювали для випрошування милості, вдячності за виконання прохання, для спокути вини. Під час жертвоприношення повинен бути присутнім жрець.
У давньогрецькій культурі широко використовувались передрікання долі – віщунство. Воно здійснювалось в знаменитому храмі Аполлона в Дельфах, при вході до якого можна було прочитати надпис на стіні „Пізнай самого себе”. Бажаючи пізнати щось важливе про минуле чи майбутнє зверталися в цей храм з проханням до дельфійського оракула, що передрікав долю. Оракулам допомагали піфії (гарні і цнотливі дівчата). Тлумаченням, „розшифруванням” і інтерпретацією віщування оракула займалися екзегети. Значне місце в давньогрецькому культі займало гадання за нутрощами жертвенної тварини – гаруспіції. Це гадання здійснював жрець. Перд значними діяннями: походом, битвами обов’язково зверталися до віщунів і проводили гаруспіції.
Однією з центральних подій у релігійному житті давніх греків було олімпійське свято. Воно проходило один раз на чотири роки. Подібно до християнської Пасхи це було велике свято і святкувалося в кінці червня – на початку липня. В цей час проголошувалося перемир'я з усіма ворогуючими державами. Посли сповіщали про свято в усіх кінцях – від Чорного моря і Єгипту до іспанських колоній.
Ристалище вміщувало близько 40000 чоловік. На ньому були присутні лише чоловіки і зрідка молоді дівчата чи гетери, заміжнім жінкам не дозволялося бути на святі під загрозою смертної кари. Тут збиралися політики, поети, філософи, оратори з усієї Греції і демонстрували свої вміння.
Багаті жертвоприношення від усіх здійснювалися з ранку до вечора. Набожні люди молилися біля вівтаря, де курився фіміам і піднімався пар від вина і крові. Головним вівтарем був вівтар Зевса.
За статутом олімпійські боги приймали тільки жителів Еллади. Іноземці повинні бути представленими богам кимось з флейців. Делегації наближалися до вівтаря у святкових костюмах, білому одязі, вишитому золотом і пурпуровими стрічками, що майоріли на вітрі. Позаду голови посольства юнаки з благородних сімей і невільники несли атрибути богослужіння і приношення чи гнали перед собою жертву. Особливі посередники – прожени кожного міста чи службові особи Еллади представляли богу архіфеора, який схилявся перед ним, співав гімн і подавав знак приступати до церемонії. Коли виконавці жертвоприношення спалювали пророцтво, процесія відходила просити милості ще якогось божества.
Свято продовжувалось п’ять днів. Другий, третій і четвертий дні були присвячені іграм. Крім спортивних змагань на олімпійському святі відбувалися змагання поетів, ораторів, артистів у своїй майстерності. Вчені сповіщали про свої винаходи, живописці виставляли свої витвори. Геродот створив собі репутацію саме на олімпійських іграх.
Давньогрецька релігійно-культова система не була монолітною, бо Давня Греція ніколи не мала державної релігії. У цій системі вживалися різноманітні культи. Найважливішими були культи Апполона і Діоніса. Апполон – бог сонячного світла, мудрості, покровитель мистецтва – символізував розум, закон, суспільну гармонію. Його послідовники сповідували спокій і врівноваженість. Діоніс – бог виноградарства і виноробства – символізував стихійне, руйнівне, буйне, архаїстичне начало. Його послідовники влаштовували бучні оргії, пиячки і бешкетували, не визнаючи ніяких моральних законів.
Культи Діоніса і Апполона були традиційними у Давній Греції, але з VI ст.. до н.е. з’являються нові релігійні течії, у яких переважає містичний настрій. Однією з таких течій орфізм, послідовники якого опирались на вчення міфічного співця Орфея. У культі орфіків значну роль відігравав образ померлого і воскреслого Бога. Іншим різновидом давньогрецького містицизму був піфагореїзм. Піафгорці – послідовники давньогрецького філософа і математика Піфагора, вірили в ствердження Піфагора про те, що він – нащадок Геракла і напівбог. Піфагорі розробили релігійну систему, в якій значне місце посідала процедура релігійної медитації. Вони так саме, як індуїсти та інші представники давньосхідних релігій, вірили в перевтілення душі.