Католики, на відміну від православних, визнають рішення двадцяти одного Вселенського Собору.
Католики і православні визнають і звершують сім таїнств. Але в Римській церкві деякі таїнства виконуються своєрідно, наприклад: таїнство миропомазання в католицькій церкві (конфірмація) виконується, коли дитині виповнюється 7-8 років (у православних – незабаром після хрещення); таїнство євхаристії відправляється на прісному хлібі (у православних – на квасному), при цьому лише духовенство може причащатися хлібом і вином, миряни ж повинні причащатися лише хлібом.
Становлення католицизму тісно пов’язане з діяльністю таких видатних пап, як Лев І (440-461 рр.) та Григорій І (590-604 рр.). За своє надзвичайно благотворне для Церкви правління вони були удостоєні звання “Великий”. А також для становлення католицизму посприяли за своє правління й багато інших пап в різні часи.
Система управління Римською церквою ускладнюється тим, що в ній існує складне переплетення церковної ієрархії та рангів церковних посад. З одного боку, католицька ієрархія, як і православна, включає три ступені священства: дияконство, пресвітерство, єпископство. З іншого боку, всередині цих ієрархій існують два ранги церковних посад: 1) вищий – ті, хто отримує свою владу безпосередньо від папи (кардинали, легати від ребра апостольського, апостоличні вікарії); 2) нижчий – ті, чия влада виходить від єпископа (генеральні вікарії, синодики – члени церковного трибуналу).
Після ІІ Ватиканського Собору католики почали замінювати богослужбову латинську мову національними.
Є ще цікавий розділ в християн-католиків, як “унія”. Значення слова “unio” неточно відтінює зміст, який вкладають у нього католицькі богослови.
Католики єдині з православними в розумінні того, що Християнська Церква, очолювана самим Ісусом Христом, зберігає внутрішню суттєву єдність. Київському митрополитові Платону Городець кому (1803-1891 рр.) належать відомі слова про те, що “перегородки між церквами не сягають неба”. З обох боків, і з православної, і з католицької церкви, існує єдність у поглядах на людські гріхи як на головну причину численних церковних розколів. Але православні вважають, що єдиним шляхом подолання цих розколів є повернення до стану, в якому перебувала Церква до 1054 року. Католики ж вбачають цей шлях у догматичному та адміністративному підпорядкуванні Римському єпископу при збереженні православними своїх обрядів. Такий стан вони називають унією.
Найбільшими званими Католицькими Церквами є: Маронітська, Мелькітська (Греко-Католицька), Халдейська, Сирійська, Вірменська, Українська (Греко-Католицька), Копська, Сирійсько-Малаборського обряду, Ефіопського обряду. А також уніатські церкви, які не мають самостійних організаційно-управлінських структур. Вони мають єдину адміністративну структуру (тобто є її органічною частиною) з католиками латинського обряду: Католики Словацького обряду; католики Болгарсько-Візантійського та Візантійського обрядів; католики Сирійсько-Маланкерського обряду; католики Італо-Албанського (Візантійського) обряду; Старокатолицька Церква.
Протестантизм
Розглядаючи протестантизм, багато вчених відносять його до руху Реформації, але тут слід розглянути такі до реформаційні об’єднання як Вальденси і Моравські Брати.
Вальденси. Церква вальденсів виникла в ХІІ ст. на півдні Франції серед міських низів і яскраво носила виражений анти папістський характер. Як і пізніше деякі ідеологи Реформації, вальденси вимагали повернення до принципів раннього християнства. вони встановили принцип вірності духовенства, відмовились від хрещення дітей, виступали проти приватної власності.
Моравські Брати. Церква Моравських (Богемських) Братів виникла в ХV ст. серед міської та селянської бідноти Чехії. Найважливіші положення були подібними до ранньохристиянських принципів. Будучи на перших порах радикально актикатолицькою, секта поступово набувала більш поміркованого характеру, перетворюючись на церкву. Але це не позбавило її від гонінь. Рятуючись від переслідувань, деякі прихильники церкви тікали до Німеччини, де оселялися в містечку Гернгут. Тут в 1727 році вони створили релігійне товариство гернгутерів. Під впливом німецького аристократа Н.Цинцендорфа, який надав їм притулок, Моравські Брати визнали Аугсбурзьке віросповідання.
Протестантські течії, що виникли в період Реформації.
Деякі вчені вважають, що історичний зміст руху Реформації полягав у переході від феодалізму до капіталізму. Але не треба забувати, що цей рух набув релігійного забарвлення і став передусім антикатолицьким.
Початком Реформації (1517 р.) вважається виступ Мартіна Лютера (1483-1546 рр.) проти індульгенцій.
Реформаційний рух жваво поширився за межами Німеччини – в Австрії, Скандинавії, Прибалтиці, Данії, Угорщині, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Великобританії, Польщі.
З другої половини ХVI ст. у зв’язку з діяльністю католицького ордену Єзуїтів розгорнулася так звана Контрреформація, в результаті якої католицизм став переважати в Австрії, Угорщині, Польщі, Франції.
Лютеранство. Основою догматичного визначення лютеранства стали Аугсбурзьке віросповідання та Апологія, написані Лютером і його соратником Ф.Меланхтоном.
Лютерани не визнають рішень Вселенських Соборів. Вони вважають, що спасіння досягається лише вірою й дотриманням трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. У лютеран немає культу поклоніння святим, іконам, мощам. Ліквідовано чернецтво. Поклоняються лише хресту з розп’яттям.
Лютеранські церкви є в багатьох країнах світу.
Кальвінізм. Кальвінізм більш радикально, порівняно з лютеранством, відмежувався від католицизму.
Головний догмат, що відрізняє кальвіністів, згідно з яким Бог прийняв рішення врятувати одну частину людства без будь-якої заслуги цих людей і засудити іншу без всякої провини. Кальвіністи не визнають таїнств; не вшановують святих, ікон, мощей. Згідно з вченням кальвіністів, Бог ніколи не вимагав любити ближнього свого більше, ніж самого себе.
У наш час кальвінізм представлений трьома групами церков: реформатськими, пресвітеріанськими та конгрегаціоналістськими.
Крім організаційних відмінностей, між кальвіністами не існує і догматичної єдності: реформати – інфралапсарії, пресвітеріани і конгрегаціоналісти – супралапсарії.
Англіканство. Реформація в Англії, на відміну від Німеччини та Швейцарії, почалася з ініціативи правлячої верхівки. В 1534 році англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи Римського і призначив її главою короля Генріха VII.
Англікани визнають рішення перших восьми Вселенських Соборів, вчення про зішестя Святого Духа лише від Отця, сім таїнств, зберегли апостольське наступництво єпископської влади. Ієрархія, культ та одяг священнослужителів майже без змін залишились католицькими.
У той час як католики пішли шляхом спрощення богослужіння й особливо меси, англікани зберегли стару католицьку месу зі складною обрядовістю та урочистістю.
Меннонітство. Церква виникла в Північній Німеччині невдовзі після Селянської війни. Засновник її, нідерландець Денно Симонс, закликав до непротивлення злу. Джерелом віровчення менонітів став написаний Симонсом “Фундамент істинної християнської віри”. Догматика і обрядовість багато в чому запозичені в анабаптистів. Не вірять в наперед визначення: особиста віра має пріоритет навіть над Святим Письмом.
У наш час церква менонітів представлена в багатьох країнах, переважно в Північній Америці та Європі.
Постреформаційні протестантські течії.
Баптизм. Секта виникла на початку ХVII ст., відколовшись від кальвінізму.
Церковну ієрархію ліквідовано. Культ значно спрощений. Баптисти не вшановують ікон, хреста, святих тощо. Богослужіння замінені молитовними зібраннями.
Найбільшого поширення баптизм набув у країнах Півн. Америки, Західної Європи, Австралії, ПАР та майже в усіх країнах світу.
Квакери. У 40-х роках ХVII ст. Г.Фоксом у Великобританії було засновано “Товариство друзів внутрішнього світла”. За особливості поведінки під час молитовних зібрань членів цього товариства стали називати квакерами (ті, які трусяться). До кінця ХVIII ст. квакери значно поширились у Північній Америці.
Основу віровчення квакерів становить уявлення про те, що Бог мешкає в серцях людей: користуються мовчазною молитвою. Тому квакери повністю заперечують зовнішню обрядовість і церковну ієрархію: не визнають таїнств, не хрестяться, не причащаються.
Основні принципи організації квакерів склалися в ХVII сторіччі.
Методизм. Склався в першій половині ХVІІІ ст. на грунті англіканства і тісно з ним зв’язаний. Культ у ньому спрощений. Методисти визнають два таїнства – хрещення та євхаристію. Повністю відкинуто вчення про чистилище та заборонена сповідь. В 1793 р. було ліквідоване таїнство священства, хоча ієрархія і збереглася, але лише у вигляді посад а не санів. Ліквідовано також і священицьке облачання.
Крім традиційних центрів – Великобританії та США – методиські церкви функціонують також в Австралії, Новій Зеландії, ПАР, Кореї, Бразилії та багатьох європейських країнах.
Адвентизм. Виник у 30-х роках ХІХ ст. у США. Ця назва походить від лат. “адвентус” – прихід, пришестя. Його засновник В.Міллер (пом. 1849 р.) передрікав друге пришестя Ісуса Христа в 1844 році. Віра в близьке пришестя Христа є основою віровчення адвентистів.
Адвентисти заперечують безсмертя душі. Вони значно спростили свій культ. Зберегли обряди хрещення і євхаристії (над дорослими). Обов’язковою є сплата десятини в касу громади.