Смекни!
smekni.com

Топологічна оцінка ймовірності утворення власних точкових дефектів (стр. 9 из 9)

Випадок I.

, тобто
:
.

Випадок II.

, тобто
:
, де для скорочення запису Вінера утворення дефектів замінені позначеннями самих дефектом.

Довідкові дані про ковалентні радіуси елементів [19] свідчать про те, що ряд сполук слід віднести до випадку I. Для них теорія передбачає домінування антиструктурного розупорядкування в підґратці А, що узгоджується як із запропонованими в літературі моделями [1], так і з фактом експериментального дослідження.

Випадок II реалізується для сполук. Модель передбачає переважне утворення АСД дефектів в підґратці В. Це узгоджується з думкою більшості дослідників.


ВИСНОВОК

В роботі була запропонована проста модель оцінки стабільності фрагмента кристала

із структурою NaCl з вакансійними дефектами, яка ґрунтується на застосуванні принципів теорії графів. В цьому наближенні розглядається топологічна матриця
розміром
,
— число елементів (вершин) системи, симетрична відносно головної діагоналі. Напівсума елементів топологічної матриці носить назву числа Вінера. Мінімум числа Вінера відповідає стабільності системи.

У всіх випадках нами були розраховані числа Вінера модельованих дефектів і були визначені їх відповідні зміни

.

Таким чином, топологічний підхід дозволяє досить простим чином проаналізувати порівняльну ймовірність утворення різних дефектів в бінарних системах. Отримані результати і порівняння їх із експериментом свідчать на користь запропонованого методу. До його недоліків слід перш за все віднести відсутність строгого теоретичного обґрунтовування, а також трудності у співвідношенні чисел Вінера із кількісною оцінкою енергії утворення дефектів і в описі систем із впровадженими в міжвузля або зміщеними із рівноважних положень атомами.


ЛІТЕРАТУРА

1. Bonchev D., Mekenyan O., Fritsche H-G.//Phys. St. Sol. (a). 1979. V. 55. N 1.

2. Bonchev D., Mekeyan O., Polansky O. E. // Graph Theory and Topology in Chemistry / Ed. by R. B. King, D. H. Rouvnay. Amsterdam—Oxford -N. Y.—Tokyo—Elsevier, 1987.

3. Bublik V. T. // Phys. St. Sol. (a). 1978. V. 45. N 2.

4. Figielsri Т. // Рhуs. St. Sol. (a). 1987. V. 102. N 2

5. Mekenyan O., Bonchev D., Fritsche H. // Phys. St. Sol. (a). 1979. V. 56. N 2.

6. Van Vechten J. A. // J. Electrochem. Soc. 1975. V. 122. N 3.

7. Wiener H. // J. Am. Chem, Soc. 1947. V. 69. N 11.

8. Ансельм А. И. Введение в теорию полупроводников. — М.: Наука, 1970.

9. Ашкрофт Н., Мермин Н. Физика твердого тела, Т. 1, 2. — М.: Мир,1979.

10. Бацанов С, С., КожевинаЛ. И. Интегралы перекривання и проблема эффективных зарядов. Новосибирск, 1969. Т. 2.

11. Бонч-Бруевич В. Л., Калашников С. Г. Физика полупроводников. — М.: Наука, 1977.

12. Вайнштейн Б. К., Фридкин В. М., Инденбом В. Л. Современнаякристаллография, т. 2. — М.: Наука, 1979.

13. Ван-Бюрен. Дефекты в кристаллах. — М.: ИЛ, 1962.

14. Давыдов А. С. Теория твердого тела. — М.: Наука, 1976.

15. Дефекты в кристаллах и их моделирование на ЭВМ. (Под ред.Ю. А. Осипьяна). — Л.: Наука, 1980.

16. Жданов Г. С. Физика твердого тела. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961:

17. Киттель Ч. Введение в физику твердого тела. — М.: Наука, 1978.

18. Лейбфрид Г., Брайер П. Точечные дефекты вметаллах.— М.: Мир,1981.

19. Стрельченко С. С., Лебедев В. В. Соединения A

B
. Справочник. М., 1984.

20. Физическое металловедение, т. 2, 3 (под ред. Р.Кана). — М.: Мир, 1968.

21. Халл Д. Введение в дислокации. — М.: Атомиздат, 1968.