1. На виникнення нового суб’єктаміжнародного права в результаті національно-визвольної революції як напричину виникнення громадянства вказав Ч. Хайд. Він справедливостверджував, що набуття громадянства в силу правонаступництва не є видомколективної натуралізації. Громадянство в такому випадку виникаєбезпосередньо в результаті появи нового суб’єкта міжнародного права
2. Дією,що визначає статус особи, яка проживає на даній території, є те, що воназалишається на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляєпро свій намір вийти із громадянства, що виникло.
Існує два види індивідуальної натуралізації: натуралізація, що непоширюється на дітей та партнерів по шлюбу, передбачена, наприклад, вКонвенції про громадянство, укладеній в Монтевідео у 1933 році, таіндивідуальна натуралізація, що поширюється на малолітніх дітей особи, щонатуралізується.
В окремих країнах законодавство крім звичайної натуралізаціїпередбачає також набуття громадянства шляхом реєстрації. УВеликобританіїцей вид набуття громадянства передбачається для громадян англійськихзаморських територій та для дітей англійських громадян, які народилися закордоном. Але це не самостійний спосіб набуття громадянства, а лише видполегшеної натуралізації, передбаченої законодавством деяких країн. Набуттягромадянства шляхом реєстрації міжнародним правом не регламентується.
Процедура прийому в громадянство цілком визначається внутрішнімзаконодавством держави. Можна виділити, принаймні, чотири види процедурнатуралізації:
1) натуралізація, здійснювана вищими органами державної влади;
2) натуралізація, здійснювана органами державного управління: урядом або центральними галузевими органами державного управління (звичайно відомствами внутрішніх справ);
3) натуралізація, здійснювана місцевими органами державної влади (трапляється дуже рідко);
4) судова натуралізація (також не дуже поширена).
Різновидом натуралізації є передбачуваний законодавством деяких країнспрощений порядок набуття громадянства певними категоріями осіб шляхомреєстрації (якщо тільки мова не йде про підтвердження свого громадянства),усиновлення, в результаті вступу в шлюб. Два останніх способи називаютьдеколи сімейним порядком набуття громадянства. До нього відноситься іавтоматична натуралізація неповнолітніх дітей у зв’язку з натуралізацієюбатьків.
Надання громадянства у порядку натуралізації має певні особливості. Якправило, натуралізація здійснюється на основі вільного волевиявлення особи,наслідком чого стає припинення її попереднього громадянства. Однак цьогонедостатньо. Така особа має відповідати вимогам законодавства щодонатуралізації певної країни. У законодавстві більшості держав такимивимогами є:
1) досягнення особою повноліття;
2) письмова заява особи;
3) володіння мовою даної країни;
4) ценз осілості. тобто певний мінімум часу проживання особи у даній державі.
Встановлення тією або іншою країною певних умов, що є обов'язковими длянатуралізації, визнається у світовій практиці цілком правомірним. Правовстановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачене, зокрема,Конвенцією про скорочення безгромадянства. Метою зазначеної акції єпрагнення захистити інтереси даної держави та забезпечити нормальнеевходження в нове суспільство людини, яка набуває громадянства.
У США та багатьох інших державах на основі доктрини “ефективногозв’язку” особи з державою передумовою натуралізації є доміцилій у ційкраїні, або ценз осідлості. У деяких країнах умова осілості може бутивиконана, якщо іноземний прохач прослужить певний час на судні закордонногоплавання даної країни (Швеція) або у діючій армії (США).
Умова про необхідний фактичний зв’язок з державою або осілість міститьсяу ряді міжнародних угод, наприклад у деяких договорах версальської системи(ст. 51 договору Нейі 1919 р., в певній мірі – ст. VI Вашингтонської угодиз питань громадянства між американськими державами 1923 р.)1. Вимогаосілості строком від 5 до 10 років закріплена в Конвенції ООН проскорочення безгромадянства 1961 року.
Значення доміцилію в якості колізійної прив’язки в умовах зростаючоїміграції населення в сучасних розвинутих державах настільки зросло, що удеяких випадках доміцилій громадян держав-учасниць договору в певній міріприрівнюється до громадянства. Наприклад, згідно з Конвенцією про рівністьправ та обов’язків осіб бразильського та португальського громадянства 1971року, передбачається надання національного режиму особам, що маютьгромадянство держав-учасниць договору. Виняткові права передбачені лише дляосіб, що набули свого громадянства в силу народження. Активні виборчі праваособи громадянства другої країни-учасниці договору на території першоїдержави набувають після п’ятирічного постійного проживання на її території.
Крім визначених в законі заходів, натуралізація часто обмежується ірізноманітними цензами, закріпленими судовими прецедентами, як в США, абоіснуючою судовою практикою державних адміністративних органів, як у Швеції.
Послідовно здійснювана не закріплена в законодавстві практика натуралізаціїв Швеції включає такі критерії, як здатність матеріального забезпеченнясебе та сім’ї, придатність в якості робочої сили, високий рівеньпрофесійної підготовки, дотримання норм кримінального законодавства, правилповедінки в побуті, відсутність заборгованості по рахунках та в оплатіподатків і в кінцевому підсумку – доцільність прийому в громадянствоконкретної особи.
У багатьох країнах законодавство в якості умови натуралізації передбачаєскладення присяги на вірність державі. Такий принцип передбаченийзаконодавством Великобританії і США, де нараховуються лише поодиноківипадки, коли суд з релігійних причин дозволив ухилитися від принесенняпевних частин присяги (справа Беттл 1974 р.). Необхідність принесенняприсяги міжнародно-правовими нормами не закріплена.
Критеріями дійсності натуралізації, як правило, є пред’явлення прохачамисправжніх документів і дача правдивих свідчень. Набуття громадянства наоснові обману є правовою основою відміни або об’яви такої натуралізаціїнедійсною. Більш складною проблемою є питання про похідну натуралізацію наоснові фіктивного шлюбу та натуралізації, яка ґрунтується на помилцікомпетентного державного органу. Зараз фіктивний шлюб не може виступатиосновою натуралізації. Однак відносно натуралізації особи в результатіпомилки державного органу федеральний конституційний суд ФРН, наприклад, 14грудня 1972 року постановив, що володіння паспортом ФРН помилково не єпідставою для набуття державної приналежності цієї держави.
Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку особи, щонатуралізується. Добровільність виражається або у поданні заяви проатуралізацію за власним бажанням, або у мовчазній згоді при територіальнихмінах.
Відповідно до ст. 16 Закону України про громадянство умовами прийняттядо громадянства України є:
1) визнання і виконання Конституції та законів України;
2) неперебування в іноземному громадянстві (ця умова грунтується наодному з основних принципів громадянства нашої держави — принципієдиного громадянства України);
3) безперервне проживання на законних підставах на території Українипротягом останніх п'яти років (це правило не поширюється на осіб, яківиявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вонинародилися чи довели, шо хоча б один з їх батьків, дід чи баба народилися на її території);
4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
5) наявність законних джерел існування.
Можливість набуття громадянства України значно полегшується для осіб,які мають певні заслуги перед нашою державою. Так, згідно зі ст. 16 Законуположення наведених нами вище пунктів 3, 4 і 5 можуть не враховуватися увиняткових випадках за рішенням Президента України щодо осіб, які маютьвизначні заслуги перед Україною або якщо їх прийняття до громадянстваУкраїни становить для неї державний інтерес. Крім того, вимоги пунктів 3 і4 цієї статті не поширюються на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянамиУкраїни, що узгоджується, зокрема, з положеннями Конвенції про громадянствоодруженої жінки.
З урахуванням історичної, етнічної та культурної близькості держав, щобули союзними республіками колишнього СРСР, видається, доцільним було бвстановлення спрощеного порядку набуття українського громадянства дляколишніх громадян СРСР. Особливо це має стосуватися тих осіб, у яких вУкраїні проживає хтось з родичів. Зокрема, правомірно зменшити, а у деякихвипадках і зовсім не встановлювати щодо них ценз осілості. Це ж стосуєтьсятаких категорій осіб — громадян колишнього СРСР, як інваліди, сироти, людипохилого віку, а також сімей, які втратили годувальника.
У всіх країнах однією з умов натуралізації є лояльне ставлення до данногорежиму. Особам, які вчинили проти нього злочин, громадянство, як правило,не надається.
У Законі (ст. 16) визначені обставини, за яких громадянство України неможе бути надане. Так, до громадянства України не приймаються особи, які:
1) вчинили злочини проти людства або здійснювали геноцид чи вчинили злочини проти держави або тяжкі злочини проти особи;
2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;
3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин натериторії іншої держави;
4) перебувають на військовій службі, в службі безпеки, в правоохороннихорганах, органах юстиції або органах державної влади іноземноїдержави.