регистрация / вход

Стратегія комплексної модернізації українського суспільства

Розвиток цивілізації відбувається через глобальні етапи. Геоекономічна структура сучасного світу. Конфігурація політичних сил в Україні напередодні президентських виборів. Майбутня модернізована європейська держава Україна.

Багатовіковий досвід соціально-економічного, політичного та культурного розвитку людства засвідчує, що в основу як глобальних, так і етнонаціональних процесів покладено ідейні засади. Особливо важливим воно стає на крутих пово­ротах історії, таких як зміна соціально-економічного, політичного укладу життя, революції, реформи. Адже в такі часи ми по-новому визначаємо мету, вибираємо напрями руху, засоби перетворень, господарювання, форми і методи управління, а потім діємо. Отже, спочатку відбувається самоусвідомлення ідеї, а потім уже її реалізація (практика самоствердження).

Україна нині переживає саме такий поворот у своїй історії. Після здобуття незалежності вона досить довго стояла на роздоріжжі, визначаючи, куди йди, яке суспільство, яку державу будувати. Лише в 2002 р. була чітко окреслена геополі тична спрямованість стратегічного курсу України - європейська інтеграція. Йдеться про реалізацію цивілізаційного вибору українського народу на користь європейсь­ких цінностей, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, досягнення відповідного рівня якості життя. Це потребує вироблення основних напрямів стратегії євроінтеграційного розвитку, консолідації зусиль усього суспільства, наполегливої роботи і тривалого часу.

За роки незалежності стало зрозуміло, що відродити Україну за допомогою зовнішніх економічних та політичних чинників не вдасться. Необхідне передусім духовно-моральне відродження самого народу після різких поворотів спочатку ліворуч, а потім праворуч, які виявилися неефктивними.

То, можливо, краще вибрати власний шлях розвитку. Для цього потрібна національна ідея як проект спільного життя, спільна мета, до якої прагне все українське суспільство, ідея, яка б не суперечила логіці загальних законів розвит­ку людської цивілізації та відповідала б можливостям нашого суспільства.

Сьогодні існують різні підходи до визначення змісту національної ідеї як способу життєдіяльності народу. На нашу думку, це той гносеологічний випадок, коли до мети, тобто до визначення ідеї, варто наближатися поступово. Передусім для розуміння змісту національної ідеї необхідне усвідомлення того, що поступ українського суспільства в гідне майбутнє визначатиметься розвитком людської особистості, піднесенням ролі інтелекту, науки, освіти, менеджменту, соціальних і духовних чинників прогресу. Тому субстанція національної ідеї для України -людська особистість з тільки їй притаманними соціально-моральними цінностями. Саме вони визначають моральне покликання української нації в сучасному глобалі-зованому світі, її місце і роль в ньому в цей історичний час.

Але навряд чи можна говорити про поступ України до передових рубежів світового розвитку, якщо немає відповіді на головне запитання: в чому суть епо­хи?; якщо досі відсутні всебічно розроблена комплексна стратегія розвитку краї­ни і чіткі дороговкази в майбутнє. Чи зможе Україна стати сучасною європейсь­кою державою, своєрідним "європейським тигром", якщо не сформує сучасно мислячу і відповідальну національну еліту, спроможну осягнути глобальні викли­ки та тенденції нинішнього етапу світової історії та запропонувати своєму наро­дові шлях у гідне майбутнє? Відповідь на ці фундаментальні запитання однознач­на - ні, не зможе.

Звичайно, є певні напрацювання у сфері аналізу сучасного етапу цивіліза­ційного поступу, викликів і тенденцій часу та вироблення на цій основі стратегії утвердження нашої держави у світі. Зокрема, це розробки колективу Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту економічного прогнозування НАН України, опубліковані в 2003-2004 рр. Вагомий внесок в обгрунтування стра­тегічних напрямів та пріоритетів державної політики зробили такі науковці, як В.М.Геєць, З.С.Варналій, А.С.Гальчинський, Б.Є.Кваснюк, Т.Т.Ковальчук, Е.М.Лі-банова, Ю.М.Пахомов, С.І.Пирожков, А.С.Філіпенко та ін.

Україна в основному визначила свої довгострокові цілі та пріоритети, які закріплені Конституцією України, іншими документами. Але подальшої розробки цих стратегічних напрямів, чітко окреслених і науково обгрунтованих завдань, механізмів їх реалізації, особливо у сфері внутрішньої політики, поки що немає. У такій ситуації необхідна активізація діяльності державних інституцій, які дослід­жують стратегічні питання теорії і практики державного будівництва, підготовку і підвищення кваліфікації нової еліти управлінських кадрів, здатних осягнути ці зав­дання і тенденції", втілити в життя нову модель управління державними справами.

Спробуємо сформулювати і обгрунтувати базові засади стратегії модернізації українського суспільства та інтеграції України до постіндустріальної цивілізації виходячи з реальної оцінки сучасного рівня соціально-економічного розвитку краї­ни, розуміючи, що в центрі майбутньої суспільної системи перебуває людина з її правами, свободами і потребами розвитку. При цьому слід узгоджувати поступ Ук­раїни у майбутнє з глобальними тенденціями розвитку і викликами сучасності.

Які ж реалії сьогодення України? На жаль, невтішні. Людина як творець духовних та матеріальних цінностей, опора держави (для процвітання якої існує сама держава) в сьогоднішній кризовій ситуації опинилася за межами нормально­го існування. Працювати в легальній економіці для багатьох стало привілеєм, а не правом. Середня зарплата (5-7% від її рівня в розвинених країнах) перестала бути навіть засобом виживання, оскільки забезпечує лише на 30-35% потреби у відтво­ренні робочої сили. За показниками індексу людського розвитку Україна перебу­ває лише на 97-му місці з 175 країн світу (в 1994 р. на 54-му місці).

Відсутність осмисленої перспективи розвитку країни породжує відчуття безвиході, втрату довіри до незалежної держави і навіть до нової влади, дискреди­тує демократичні перетворення. Зростає бездуховність, знецінюється мораль та й саме людське життя. Жорстокість і цинізм можуть стати нормою поведінки. При­кладів цього багато.

Ми свідомі того, що повернення до адміністративно-командної економіки та державного соціалізму неможливе. Водночас слід розуміти, що не лише спад­щиною минулого пояснюється нинішня криза, і лише примітивний монетаризм, "шокова терапія" реформ та чужий досвід, перенесений на український грунт, призвели до низького рівня соціально-економічного розвитку країни.

Причина нинішнього стану України - нездатність чи небажання політичної еліти зрозуміти тенденції світового розвитку та в його контексті правильно визна­чити основні (глибинні) чинники системної кризи. Ще на зорі незалежності моло­да українська еліта, представлена націонал-демократами, вважала, що головна при­чина відставання і бідності - політико-економічний устрій у минулому. Тому і був проголошений курс на демократичні і ринкові реформи. Вважалось, що так вда­сться подолати кризу. Виявилось, що ні, оскільки нинішня системна криза має духовний і моральний характер, структурні і технологічні чинники. Отже, рин­кові реформи (і демократичні) є необхідною, але далеко не достатньою умовою духовного й економічного відродження України.

Сьогодні найважливіше завдання національної еліти - розробити комплекс­ну стратегію розвитку України. На наше переконання, це має бути стратегія випе­реджувальної модернізації провідних сфер суспільного життя: економічної, по­літичної, соціальної, екологічної, інформаційної, науково-технологічної, міжна­родної. Саме випереджальна (а не наздоганяльна) модернізація є перспективною для України. Таку політику потрібно не тільки виробити, а і рішуче та послідовно реалізувати.

А тепер з'ясуємо, чому саме модернізаційна стратегія потрібна Україні і чому ключовим засобом реалізації стратегії розвитку України має стати система модернізації суспільства, економіки і держави.

Розвиток цивілізації відбувається через глобальні етапи (рис. 1).

Постіндустріальне суспільство

· базове співещношення: "людина-людина"

· духовний світ людини: соціально-етичний, прагнення гуманізувати технологію і гармонізувати відносини з природою

· головний виробничий ресурс людський капітал(інтелект, знання, вміння, здібності)

Індустріальне суспільство

· базове відношення 'людина - знаряддя праці"

· духовний світ людини: технічний, прагнення пізнати і підкорити природу раціонально технологічним шляхом

· головний виробничий ресурс: машина, технологія (людина стає додатком до машин, 'гвинтиком' у технологічному процесі)

Патріархальне суспільство

· базове відношення "людина - природа"

· духовний світ людини: природничий, пристосування до світу

· через релігію як засіб пізнання

· головний виробничий ресурс природа

У другій половині XX ст. ліберальний капіталізм і державний соціалізм вичерпали себе як дві форми існування індустріального суспільства. Ліберальний капіталізм соціалі­зувався і трансформувався, застосувавши державне регулювання. Відбувся його перехід до постіндустріального суспільства. Державний соціалізм не був модерні­зований відповідно до світових тенденцій і вимог часу та зазнав поразки.

Основа зародження постіндустріального сус­пільства - структурно-тех­нологічна революція, що стала можливою завдяки різкому піднесенню еко­номічного значення інте­лекту і знань. Інтелекту­альний, психологічний, соціально-етичний потен­ціал людини, її духовність перетворюються на голов­ний виробничий ресурс, основне джерело багат­ства. Суспільство стає еко­номічно зацікавленим у розвитку людської особи­стості. Людина потребує комфортних умов і здоро­вого дозвілля. Зростання значення людини як твор­ця духовних і матеріальних цінностей висуває на перший план у постіндустріаль-ному суспільстві соціальні галузі: сфери послуг та відпочинку, освіту, охорону здоров'я, ЗМІ тощо. Вкладення капіталу в людей підвищує якість та продуктивність праці. Культура і духовність стають базою цивілізаційного розвитку. Передові нації, розуміючи наслідки індустріальної експлуатації природи, здійснюють перехід до сталого розвитку, шукаючи гармонію з природою (тобто, задовольняючи свої по­треби, не ставлять під загрозу майбутні покоління). Але перехід до сталого роз­витку супроводжується ситуацією, коли більшість держав опинилася за межами економічного і соціального прогресу, в зоні бідності (рис. 2), тобто перехід окре­мих країн здійснюється певною мірою за рахунок інших, менш розвинених. Тако­го сценарію Україна має уникати.

Світ добробуту (25-30 країн) Світ бідності (інші країни)
високі організація і продуктивність праці раціональне і доцільне (універсальне) управління монопольне володіння передовими знаннями і технологією неринкові методи конкуренції, доступ до "доходної каси" світової економіки низький рівень організації праці і непродуктивне використання ресурсів неефективне, нераціональне управління постачання на світовий ринок сировини і простих виробів рентна плата за інтелектуальну власність (диспаритет світових цін)

Рис. 2. Геоекономічна структура сучасного світу

З погляду національних інтересів для України є неприйнятною політика За­ходу, спрямована на захоплення ринків збуту, пошук дешевих енергоресурсів, на­в'язування екологічно небезпечних виробництв. Без формування в масовій свідо­мості українців адекватного мислення, зорієнтованого на духовне відродження, захист національних інтересів, подолання глобальної нерівності в якості життя про утвердження в Україні соціально орієнтованої інноваційної моделі економіки як передумови сталого розвитку взагалі не може бути й мови.

За цих обставин варто стимулювати процес пробудження національної са­мосвідомості, спроможності до самоствердження, який розпочався в Україні в кінці 2004 р. Вибори Президента України спровокували вихід цього процесу на соціальну поверхню, але глибинна причина його появи в іншому - суспільство втомилося від політичних ігор, від неправди та несправедливості і прагне змін. Сьогодні важли­во й надалі підтримувати ці прагнення.

Головним інструментом остаточного подолання інерції сус­пільної деградації є активізація суспільних і державних зусиль у напрямі вироб­лення довгострокової стратегії розвитку України. Потрібно об'єднати людей та наявні ресурси для переходу до нової моделі ринкових та демократичних перетво­рень, підвищити відповідальність представників різних політичних сил і держа­ви, реально розмежувати владу і власність.

Інтелектуальний рівень українського суспільства є значно вищим за рівень ре­форм, що здійснювалися за рекомендаціями консультантів із Заходу. Нав'язана Україні двополюсна модель (антиреформатори, традиціоналісти, з одного боку, орієнтовані на Захід, реформатори - з другого боку) є небезпечною. Обидва шляхи є хибними, не відпо­відають сучасним тенденціям і відкидають Україну на узбіччя цивілізації (рис. 3).

У секторі III патріотичні реформатори виступають за політичну реформу, зміну господарської моделі, інтенсивну ротацію еліти у сфері управління, за мо­дернізацію всього нашого життя, і одночасно збереження суверенітету, власної ідентичності, за вірність українським європейським кореням, опору на власні сили (традиціоналізм + модернізація без вестернізації).

На наш погляд, цей політичний напрям, що грунтується на принципах випе­реджальної модернізації з урахуванням національних особливостей і традицій, є саме тим третім шляхом для України, який веде до свободи, справедливості і доб­робуту.

Модернізована європейська держава українського народу

Націонал-демократи, лівоцентристи, солідаристи {перехід через зміну впади)

Президент, правоцентристи {перехід із "старою" владою)

Антиреформатори (традиціоналізм, сильна соціальна політика)

Комуністи, соціалісти

Псевдореформатори (космополітична псевдовестернізація, слабка соціальна політика)

Проросіпські політичні утворення

ІІІ

ІІ

І

0

Рис. 3. Конфігурація політичних сил в Україні напередодні президентських виборів (2004 р.)


Це шлях національного самоствердження громадянсько-правового суспіль­ства, який дасть змогу сконсолідувати кращі сили як консервативного (націонал-комуністи, соціалісти), так і реформаторського табору (ліберали, націонал-демок­рати, солідаристи, "зелені"). Третьому шляху властивий соціальний і економічний плюралізм та співпраця різних політичних сил. Головне, що їх має об'єднувати -державницька позиція, модернізація економіки, сильна соціальна політика, со­ціальне партнерство, громадянська солідарність і співпраця. За такої розстановки і взаємодії політичних сил Україна має потенціал для того, щоб здійснити модер-нізаційний прорив у майбутнє (рис. 4).

Отже, стратегічна перспектива України - це її розвиток на основі природно­го синтезу базових засад європейської цивілізації: західноєвропейського лібераліз­му, російського колективізму і американського індивідуалізму. Поєднання цих трьох елементів у доктрині модернізації українського суспільства з національною істо­ричною спадщиною відкриває перспективи створення в Україні модерної євро­пейської держави.


Майбутня модернізована європейська держава Україна


· ефективна форма правління та адміністративно-територіальна реформа;

· оновлення державного апарату, армії, спецслужб;

· створення та запровадження універсального механізму управління (який забезпечує доцільну організацію праці в поєднанні з особистою зацікавленістю людей),

· державне інвестування в науку, освіту, медицину, охорону природи, мистецтво;

· гуманізація всіх сфер життя суспільства;

· перехід до консенсусної (неконфліктної) політики;

· чітка робота державних і недержавних пенсійних фондів, благодійних організацій, допомога інвалідам і пенсіонерам;

· створення національного інвестиційного клімату, стабільних "правил гри" для транснаціонального капіталу;

· комплексна випереджальна модернізація економіки, технологічне переоснащення виробництв;

· зміна існуючої моделі господарювання на інноваційну;

· нова структура виробничого комплексу;

· державна підтримка національного бізнесу і людського капіталу, застосування енерго- і ресурсно-ефективних технологій;

· реформування систем управління галузями та виробництвами, розвиток інформаційних та наукових послуг;

· Опора на власні сили, збереження національної ідентичності

Реформаторські сили (поєднання

ідей українського консерватизму,

націоналізму, солідаризму)


=> недосконала організація державної влади; Антиреформаторські сили.

=> корумповане чиновництво; Олігархічна буржуазія,

=> застаріле виробництво; кримінальний бізнес

=> неефективне управління;

=> духовна деградація;

=> інші рудименти минулого

Рис. 4. Стратегічна перспектива України в XXIст.

Модернізаційна стратегія для України вимагає передусім розбудови власне українського суспільства. З огляду на європейську інтеїрацію воно мас розвива­тися на засадах "громадянського суспільства" та вертикальної мобільності. Важ­ливою складовою модернізації суспільства є формування нової соціально відпові­дальної національної еліти (інтелектуальної, політичної, управлінської, господарсь­кої), здатної ефективно залучати національні ресурси до світових процесів та на­рощувати їх. До керівництва має прийти нова еліта, головним капіталом якої є знання, володіння високими інформаційними технологіями, сучасне мислення та професіоналізм. Революція в управлінні державою та виробництвом передбачає прихід до влади "інноваторів" - політиків, державних службовців, бізнес-мене-джерів. У модернізованому суспільстві має прискорено формуватися середній клас, основою якого є висококваліфікований працівник, знавець своєї справи, професіо­нал. Модернізація передбачає формування сильної і ефективної державної влади, сталих господарських відносин. Світ, як і раніше, визнає і поважає лише сильних. У суспільному житті слід відійти від політики ідеологічної затятості і перейти до консенсусної (неконфліктної) політики, максимально включити громадян у свідо­мий процес реалізації стратегічних цілей і пріоритетів.

Новий етап розвитку України - етап випереджульної модернізації - передба­чає глибокі якісні перетворення в усіх сферах життя суспільства. Стрижнем цієї стратегії в економічній та соціальній сферах має стати створення передумов всту­пу України до Європейського Союзу. Перші кроки вже зроблено. Україна, яка на­була статусу сусіда ЄС, вже бере активну участь у реалізації ідеї Великої Європи, європейської інтеграційної зони, ширшої за нинішню ЄС. Зазначимо, що прагма­тична реалізація курсу євроінтеграції не означає відмову від взаємовигідних парт­нерських відносин з країнами СНД, передусім з Росією.

Модернізація економіки - це, насамперед, згортання старих індустріальних виробництв, що нераціонально витрачають ресурси й забруднюють довкілля і пе­рехід до підтримки нових сучасних виробництв, докорінне технологічне переос­нащення існуючих підприємств та будівництво нових. Пріоритетом має стати ви­робництво конкурентоспроможної продукції глибокого рівня переробки з мінімаль­ними енергоресурсовитратами. Отже, базовими принципами стратегічного курсу є запровадження інноваційно-інвестиційної моделі, структурна перебудова та швидке зростання економіки. Саме запровадження високих технологій (а фахівці та високоосвічений персонал у нас є), залучення інвестицій забезпечить країні стале зростання і випереджальний соціально-економічний розвиток. Якщо темпи зростання ВВП в Україні будуть у найближчі 10 років удвічі вищими, ніж у краї­нах ЄС, у неї з'явиться шанс прискорено подолати розрив в обсягах ВВП на одну особу, глобальну нерівність в якості життя населення.

Опанування соціально орієнтованим інноваційним шляхом розвитку - це зав­дання не тільки економічної політики. Йдеться про поєднання політичних, гумані­тарних, соціально-психологічних, економічних та інституційних чинників, які лише в комплексі здатні утвердити Україну як конкурентоспроможну високотехнологічну, сучасну європейську державу. Спробуємо стисло сформулювати алгоритм цієї частини модернізаційної політики для України.

Передусім це створення інституційних, фінансових та соціальних передумов якісних перетворень в усіх сферах життя суспільства, зокрема, перехід до парламентсь­ко-президентської форми правління і до нової моделі державного управління - надан­ня послуг; адміністративно-територіальна реформа; піднесення іміджу України.

Далі важливо здійснити комплексну модернізацію підприємств на основі струк­турно-інноваційної моделі, впорядкувати відносини власності, забезпечити сприят­ливий інвестиційний клімат; запровадити механізми раціонального поєднання рин­кових і державних регуляторів, підвищити ефективність економіки на основі спра­ведливого розподілу прибутку між капіталом та працею. Щодо останнього, то йдеться про запровадження в Україні власної моделі етики праці, моделі її раціональної органі­зації, аналогічній тій, що існує в Японії, США та інших передових країнах.

Соціальною ознакою цього алгоритму має бути закріплення стійких темпів економічного зростання та вирішення широкого комплексу проблем щодо поліпшення добробуту населення: підвищення зарплат, пенсій, розширення внутріш­нього ринку, реалізація прав і свобод громадян у всіх проявах, значне обмеження диференціації доходів населення, подолання бідності, зміцнення злагоди в суспільстві. Посилення соціальної спрямованості економічних перетворень мас стати запорукою політичної стабільності та демократизації суспільства.

Динаміка модернізаційних перетворень в усіх сферах українського суспіль­ства забезпечується інтелектуальним та професіональним рівнем нової національ­ної еліти, зокрема її управлінського корпусу, і особливо керівних кадрів держав­ного управління. Ось чому важливою складовою модернізаційної стратегії роз­витку України є підготовка нової генерації кадрів з постійним підвищенням їх кваліфікації відповідно до вимог часу.

Отже, враховуючи особливості національного розвитку, виклики і тенденції нинішнього етапу світової історії, Україні для досягнення своєї мети потрібно наповнити євроінтеграційну стратегію модернізації конкретним змістом, макси­мально досягти політичного консенсусу, суспільної консолідації і згоди щодо ос­новних цілей стратегії і, головне, для цього необхідні будівничі нової країни, ви­сококваліфіковані кадри з державницьким мисленням.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) "Шляхом Європейської інтеграції'" / Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег, дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. ін-тегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

3. Стратегія розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С.Власюка. - К.: НІСД, 2002. - 864 с.

4. Державне управління: Навч. посіб. / За ред. А.Ф.Мельника. - К.: Знання-Прес, 2003.

5.Підвищення кваліфікації державних службовців: вивчення потреби та організація навчання: 36. наук. пр. / Кол. авт. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 148 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий