На оліготрофних болотах значних розмірів іноді спостерігаються пригнічені рідколісні угруповання з початковим мочаровим комплексом. На Центральному (Бачурина, 1963) і, особливо, Східному Поліссі мезотрофних і оліготрофних боліт мало.
Щодо Малого Полісся, то там представлені майже виключно евтрофні болота, серед яких переважають осоково-гіпнові та значно підсушені злаково-осоково-гіпнові, іноді ізсхенусом іржавим (Schoe-nus ferrugineus L.) та меч-травою (Cladium mariscusR. Br.). Мало поширені чорновільхові, осокові та осоково-сфагнові болота.
Лісостепові болота належать до осокових, осоково-гіпнових, очеретяних та чорновільхових. Очеретяні болота переважають тільки у південних лісостепових районах. Зрідка трапляються дуже маленькі осоково-сфагнові евтрофні та мезотрофні болота на других піщаних терасах Дніпра та інших річок. У степових районах панують очеретяні та чорновільхові болота, переважно мулуваті. На другій терасі Дніпра та Дінця відмічені осоково-сфагнові болітця.
Болота Карпат та Прикарпаття, дуже малі за площею, належать до всіх типів і характеризуються своєрідним рослинним покривом, в якому серед болотяних видів спостерігаються також суходільні. Трапляються там оліготрофні сосново-сфагнові та ялиново-сфагнові болота, мезотрофні осоково-сфагнові, евтрофні осоково-гіпнові та осоково-сфагнові.
У флористичному складі рослинності українських боліт переважають звичайні бореальні види. У невеликій кількості трапляються також аркто-альпійські види, наприклад товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.), ломикамінь болотний (Saxífraga hirculus L.); субарктично-бореальні — осока малоквіткова (Carex pauciflora Light f.), пухівка піхвова (Erophorum vaginatum L.) тощо. Спостерігаються тут також монтанно-бореальні види, наприклад журавлина чотирипелюсткова (Oxycoccus quadripetalus G і 1 і b.), ринхоспора біла (Rhynchospora albaV ahí.).
Серед мохів реліктами льодовикового періоду є субарктично-бореальні, а саме: Calliergon trifarium (W е b. et M o h г.) К i n d b., Scorpidium scorpioides (H e d w.) L i m p., Helodium blandowii (Web. et Mohr.) Warnst., Paludella squarrosa (H e d w.) Brid., Meesea trique ira Hedw.
До монтанно-субарктично-бореальних мохів належать Sphagnum papillosum L і n d b., S. dusenii C. J e n s., S. rubellum Wils., 5. fuscum (S с h і m p.) К 1 i n g g г., до аркто-альпійсько-бореаль-них — S. fimbriatum Wils, та S. riparium A n g s t r.
Деякі болотні види знаходять на Україні західну межу свого поширення. Серед них ліонія чашкова (Lyonia calyculata Reh b.), осока вілюйська (Carex wiluica M e і n s с h.), осока прямоколоса (С. orthostachys С. A. M.). Меч-трава (Cladium mariscus R. В г.), схенус іржавий (Schoenus ferrugineus L.), осока Давалла (Carex davalliana S m.), тобто характерні види західноєвропейських карбонатних боліт (Кац, 1948), на схід від західних областей України майже не зустрічаються. Sphagnum tabulare S u 1 1 і w та S. tenel-lum P e r s. належать до океанічних видів. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), плавун лататтєвидний (Nymphoides pelta-tum (S. G m e 1.) Kuntz.), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum S а р і e g.) належать до південних водяних рослин, переважно третинних реліктів.
Дуже своєрідна рослинність гірськокарпатських боліт, серед якої багато специфічних гірських, високогірних та аркто-альпійських видів.
Слід відмітити велику кількість видів на неосушених болотах. Всього на українських болотах росте 284 види квіткових та папо-ротевидних рослин, 117 видів листяних мохів, близько 50 печіночників (за Д. К- Зеровим) та 30 лишайників (за А. М. Окснером). Вважаємо, що список можна продовжити. Особливо це стосується мохів та лишайників. З вищих рослин налічується 20 видів деревних та чагарникових порід, 12 видів чагарничків, 19 — злаків, 65 — осок та ситникових, 3 — бобових, 156 — різнотрав'я, 9 видів папоротевидних. Серед мохів відмічено 29 видів сфагнових та 88 — зелених гіпнових.
За типами боліт кількість видів розподіляється так: на евтроф-них болотах зростає 274 види квіткових і папоротевидних рослин та 90 видів мохів; на мезотрофних — 91 вид квіткових і папоротевидних та 59 мохів, на оліготрофних — 22 види квіткових і 17 мохів.
Принципи класифікації болотної рослинності детально висвітлено у наших статтях (Брадіс, 1959, 1963). Наведемо тут лише основні вихідні положення для побудови класифікації рослинності українських боліт, прийнятої в цій праці.
Ми розглядаємо болотну рослинність як тип рослинності, що складається головним чином з галофітів (мезогідрофітів) — болотних рослин специфічного видового складу та видів більш широкої екології щодо умов зволоження, що зустрічаються також в умовах, близьких до мезофільних; іноді тут є домішка гідрофітів та мезофітів. Останні ростуть на болотах в неболотних умовах, наприклад на верхівках осокових купин або на пристовбурних підвищеннях у вільшняках. Рослини-галофіти звичайно перебувають в умовах постійного надмірного зволоження різного ступеня, але ніколи не бувають занурені у воду повністю або наполовину, що характерно для прибережно-водяних і водяних рослин гідрофітів.
За кількістю видів на болотах звичайно переважають ті, що характеризуються широкою амплітудою відносно умов зволоження, а саме: факультативні галофіти (Богдановська-Гієнеф, 1946), але головну масу травостою дають облігатні галофіти. У моховому покриві факультативні галофіти утворюють нерідко велику масу. З деревних порід, поширених на болотах, сосна звичайна (Pinus silvestris L.) зустрічається взагалі в дуже різних умовах зволоження, а вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) G а е r t п.) та береза пухната (Betula pubescens E h r h.) зростають майже завжди в умовах підвищеного зволоження.
Звичайним субстратом для болотної рослинності є торф, рідше мулувато-глеєві грунти, у зв'язку з чим треба розрізняти торфові та мулуваті болота. Неправильно відносити до боліт лише торфові болота. Поширені на півдні дуже обводнені зарості очерету або вільхи чорної, часто зовсім позбавлені торфу або з шаром торфу завтовшки 3—5 см, ніяк не можна не віднести до боліт.
Класифікацію рослинності боліт УРСР ще до другої світової війни було розроблено Є. М. Лавренком (1928) та Д. К. Зеровим (1938). Крім того, слід згадати про класифікацію боліт Полісся в межах Польщі від 1919 до 1939 р. (Кульчинський, 1939). Класифікація Є. М. Лавренка побудована на правильному, на нашу мою, еколого-фітоценологічному принципі, запропонованому В. М. Сукачовим та В. С. Доктуровським, але вона схематична і доведена тільки до дуже крупних відділів, що цілком зрозуміло, оскільки дані по вивченню боліт на той час були незначні.
В основу своєї класифікації С. Кульчинський поклав поділ боліт за екологічним принципом на низинні, переходові та верхові, які потім поділив за життєвими формами основних домінантів та їх видами або родами. Ця класифікація взагалі близька до побудованої за еколого- фітоценологічним принципом.але тут ширше, ніж прийнято у нас, розуміється об'єм переходових боліт, до яких він, наприклад, відносить майже всі осокові болота із сфагновим покривом.
Класифікація Д. К- Зерова побудована на великому матеріалі власних досліджень з використанням усіх літературних джерел, детально розроблена, доведена до асоціацій і тому дуже цінна. Вона охоплює всі основні угруповання українських боліт в межах УРСР до 1939 р. Характеристика виділених асоціацій подана детально і доповнена описом розподілу цих асоціацій за типами боліт. В основу класифікації покладено розподіл на ряди за життєвими формами едифікаторів.
Оскільки класифікація Д. К. Зерова побудована на матеріалах боліт, розташованих в межах УРСР до 1939 р., її необхідно доповнити матеріалами з західних областей, що дали багато нового з рослинності боліт. Крім того, ми вважаємо більш правильним перші розділи класифікації подавати за еколого-фітоценологічним принципом. Тому виникає потреба дати нову класифікацію, використавши великий і цінний матеріал, зібраний Д. К. Зеровим.
Відповідно до принципів сучасної біології в основу класифікації болотної рослинності ми беремо ознаки самої рослинності у взаємодії із середовищем, її фітоценологічні та екологічні особливості. Така класифікація буде водночас і генетичною, оскільки угруповання, що знаходяться в системі близько одне до одного, споріднені між собою. Виходячи із вказаних принципів, в основу класифікації рослинності українських боліт покладено поділ рослинності за екологічними і флористичними особливостями рослинних угруповань і за їх генезисом на основні класи формацій — оліготрофний та евтрофний і проміжний — мезотрофний. Екологічні особливості угруповань обумовлюються тими чи іншими видами, які потребують різних умов живлення.
Алкалітрофні угруповання Д. К- Зерова ми включаємо до евтрофного класу формацій. Серед видів квіткових рослин, що ростуть на алкалітрофних болотах (поклад яких складений карбонатними торфами), відсутні специфічні для них рослини. Серед мохів лише Drepanocladus sendíneri (Sch і mp.) Warnst, є едифікатором карбонатності, хоча на алкалітрофних болотах значно частіше трапляється Drepanocladus aduncus (Н е d w.) М o е n k.— вид широкої екології.
До оліготрофних рослин, поширених на болотах лісової зони України, відносимо мохи—Sphagnum fuscum, S. rubellum, S. angustifoli-um C. J en s., S. amblyphyllum Warnst., S. balticum Russ., S. cus-pidatum E h r h., 5. dusenii, S. magellanicum В r i d.— та квіткові рослини—багно, буяхи (Vaccinium uliginosum L.), ліонію, журавлину дрібноплоду, пухівку, росичку круглолисту (Drosera то-tundifolia L.).
До складу оліготрофних угруповань входять також види широкої щодо трофності екології: сосна, береза пухната, шейхцерія, ринхоспора біла, осока багнова (Carex limosa L.), андромеда, журавлина звичайна, осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa Ehr h.), Drepanocladus fluitans (H e d w.) Warnst., Sphagnum recurvum var, recurvum Pal. de В e a u v, біля стовбурів дерев — Aulaco-mnium palustre (W e b. et Mo hr.) Schwa egr., зелені лісові мохи тощо.
Згадані оліготрофні види разом з видами евтрофних боліт складають рослинність перехідного мезотрофного класу формацій. На евтрофних болотах ці види спостерігаються лише у виняткових випадках. Решта видів, що росте на болотах,— евтрофні. Деякі евтроф-ні види, а також види широкої екології трапляються головним чином на мезотрофних болотах. До таких, переважно мезотрофних, видів відносимо осоку пухнатоплоду, Sphagnum recurvum var. recurvum, S. obtusum, S. papillosum i S. centrale.