Програма — це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України — екологічного оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра. Цій меті можуть бути підпорядковані і інші заходи, в тому числі й міжнародні програми і гранти.
Так, згідно з Меморандумом, підписаним урядами України і Канади (1994 р.), розроблено Програму технічної допомоги «Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)». Загальною метою програми є сприяння оздоровленню екосистеми річки Дніпро, особливо її південної частини, шляхом спільних зусиль українських і канадських організацій .
При виконанні програми здійснено більше 40 проектів за сьома пріоритетними напрямками. Зокрема, створено ряд нормативних документів, впроваджено геоінформаційну систему екологічного менеджменту, здійснюється екологічний аудит на підприємствах з метою удосконалення технологічних процесів та зменшення забруднення водного середовища.
При формуванні екологічних програм важливе місце відводиться проведенню екологічного аудиту на підприємствах різних галузей виробництва, які можуть забруднювати довкілля.
Екологічний аудит — це управлінський інструмент, методологія якого базується на обґрунтуванні найбільш ефективних і безпечних технологій, які забезпечують конкурентоспроможність та функціонування виробництва в екологічному правовому полі [113].
Правове регулювання екологічних проблем річкових систем, які охоплюють територію кількох країн, розглядається на національному і міжнародному рівнях. У фізико-географічному відношенні кожна річка являє собою єдиний природний комплекс, що необхідно враховувати при її господарському використанні і охороні вод. Тим часом міждержавні кордони умовно поділяють її на окремі відрізки, кожен з яких складає частину території держави, у межах якої річка повністю знаходиться під суверенітетом цієї держави. До таких річок належать Дунай, Дністер, Західний Буг, Сіверський Донець, а після розпаду Радянського Союзу — і Дніпро.
Питання раціонального використання водних ресурсів міжнародних річок та їх охорона регламентуються відповідними міждержавними угодами та міжнародними конвенціями .
Наприклад, міжнародно-правовий аспект екологічних проблем Дунаю чітко визначений у Конвенції по захисту басейну Дунаю, яка була погоджена з усіма придунайськими країнами (1994) і ратифікована Верховною Радою України. Вона складається з чотирьох частин, які містять 31 статтю, а також має додатки. В ній, зокрема зазначається, що придунайські країни погодились розвивати, приймати і впроваджувати відповідні юридичні, адміністративні і технічні заходи щодо забезпечення внутрішніх передумов, необхідних для гарантування ефективного захисту якості води і тривалого її використання, і у зв'язку з цим також для запобігання транскордонного впливу.
На мою думку для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо. Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мислити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.
Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний
екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.
Таким чином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишається незадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризи здійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримку екологічної рівноваги водоймищ України. Настав час розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв'язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо викоростання спільних водних ресурсів та поно-вити дію Бухарестської декларації в питанні про річку Дунай. Для докорінного поліпшення водогосподарсько-економічного становища та забезпечення екологічної стабільності водоймищ потрібно: по-перше, стратегію подальшого розвитку економіки України орієнтувати на екологічно обгрунтовані заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, а також із запровадженням і беззастережним виконанням науково обгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їх викоростанням для власних потреб та необхідною кількістю для зовнішньоекономічної діяльності; по-друге, перебудову промисловості, транспорту, сільського господарства належить здійснювати на основі останніх досягнень світовим співтовариством в кожній з галузей, невід-кладно запровадити на всіх підприємствах єдиний державний екологічний паспорт. Окрім цього, було б доцільно провести паспортизацію підприємств народного господарства - потенційних забруднювачів природного середовища, і на її основі прийняти рішення про подальше їх використання, перепрофілювання, закриття або закупівлю в інших державах екологічно чистих технологій потрібного профілю.
Є і інші, не менш важливі пропозиції. Зокрема, розробити та здійснити програму національного водогосподарсько-екологічного моніторингу. Раз і назавжди вирішити питання про землі водного фонду. На мою думку, державна політика управління водними ресурсами та їх відтворення має проводитись єдиним органом, який би забезпечував населення і народне господарство водою на умовах платного водокористування. Запропоновані заходи при кваліфікованому іх здійсненні мають привести до стабілізації, а в подальшому і до поліпшення водогосподарсько-екологічного становища в Україні. [5]
2.4.1 Водний кодекс України
Водний кодекс України був виданий 6 червня 1995 року .У цьму кодексі визначені такі положення про охорону вод:
Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного,правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та іншими актами законодавства.
Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу
України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України. [8]
2.4.2 Рамсарська конвенція «Про водно – болотні угіддя”
Підписана 2 лютого, 1971 р.у м. Рамсар, Іран. Набула чинності, число Сторін - 154 держави
Мета конвенції - припинити втрати водно-болотних угідь та зберігати існуючі.
До водно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низку екологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вони є джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місце серед найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої та різноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень.Сторони конвенції визначили 1674 водно-болотних об'єктів загальною площею понад 121 мільйонів гектарів для включення їх в Перелік об'єктів міжнародного значення. Водно-болотні угіддя відіграють ключову роль для здоров'я рибних запасів. Прибережні водно-болотні зони є колискою ряду глибоководих видів та більшості прибережних видів, що використовуються в рибному промислі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотних угідь та раціонального використання ресурсів. Мільярд людей у світі залежить від риби як основного джерела протеїнів. В той час, як попит на рибу продовжує зростати, близько половини комерційно значущих морських риболовецьких ділянок та материкових рибних запасів вже експлуатуються на повну потужність, а ще чверть експлуатуються надмірно, є виснаженими чи перебувають у стадії відновлення. Україна, яка має тридцять три водно-болотні об'єкти, зареєстровані в Рамсарській мережі, грає важливу роль у захисті європейської екологічної спадщини. Дельта Дунаю, що з 1991 року належить до Переліку місць світової спадщини ЮНЕСКО, наразі налічує близько 90 видів риби та 300 видів птахів, багато з яких належать до надзвичайно рідкісних або таких, що зникають.