Одним із найбільш цінних національних здобутків кожного на роду є такий природний ресурс, як ґрунти. Видатний російський вчений, засновник ґрунтознавства В.В. Докучаєв наочно показав, що ґрунти є не якимось там фізико-хімічним конгломератом, а являють собою складний специфічний світ зі своєю мікрофлорою і мікрофауною. Для утворення гумусного шару в 1 см потрібно 150 років. В той же час люди в процесі сільськогосподарської та ряду інших видів діяльності, досить нераціонально використовують цей безцінний ресурс. В результаті із 43% непридатних для сільськогосподарського застосування засушливих земель (пустель) 6,7% такими стали внаслідок низького агрокультурного рівня їхньої обробки.
Особливо гнітюче враження від наступу пустель в Азії та Африці. Спостереження з космосу показують, що 53% території Африки і 34% Азії підпадають під опустелювання. За даними ООН в останні десятиліття біля 150 мільйонів селян були змушені кинути свої наділи, тому що їхня земля втратила плодючість. Поряд з цим, некомпетентне проведення складних та масштабних меліоративних заходів призводить до масового засолювання та заболочення грунтів, провокує і прискорює розвиток всіх видів ґрунтової ерозії. Панування монокультури, невисока агротехнічна грамотність, недодержання сівообігу веде до накопичення в ґрунті біологічних токсинів, самоотруєння ґрунту, зменшення його продуктивності. Сучасні чорноземи, наприклад, на думку спеціалістів, вже втратили половину запасів гумусу і зараз перетворюються на пилову масу, через яку майже не проникають повітря, вода та коріння рослин. При існуючому дефіциті орних земель, внаслідок засолення та заболочування ґрунтів, люди змушені вдаватись до «кочового» способу життя, тобто залишати ті ділянки землі, що втратили плодючість і переходити на нові, яких чекає та ж доля. За останні десятиліття все більше ґрунтів йде під розбудову міст, доріг, нафто і газопроводів і т.д. Особливо великими і багатолюдними стають міста. Сьогодні вони займають площу більш, ніж 500 тисяч квадратних кілометрів, що дорівнює території такої країни, як Франція. Міське населення збільшується швидше у два рази, ніж населення Землі в цілому. На 0,3% території Земної кулі сконцентровано 40% населення планети. Тут розміщене майже все промислове виробництво. Жителі міст мають досить високий рівень задоволення соціальних потреб на основі розвинутої духовної та матеріальної культури. Та поряд з цим вони підлягають впливу негативних наслідків науково-технічного прогресу (зростаюче забруднення атмосфери міст і водних джерел, шум, психологічні травми, проблеми відходів і т.д.), що проявляють себе в містах також у концентрованому вигляді. Досить сказати, що номенклатура забруднення атмосфери міст невпинно зростає (окиси сірки, азоту, вуглецю, озоніди, вільні органічні радикали, сполуки свинцю і ртуті, бензопирен і інше).
Атмосфера сучасних великих міст не тільки загрожує здоров'ю людей, її не витримують навіть каміння та метал. Останнє у промислових містах ржавіє у 20 разів інтенсивніше, ніж у сільській місцевості. Древньоєгипетський обеліск «голка Клеопатри», завезений в Нью-Йорк біля ста років тому, за цей час постраждав від ерозії більше, ніж за 2000 років, коли він перебував у Єгипті. Під загрозою руйнування знаходяться історичні пам'ятники та споруди у Римі, Венеції, Мілані, Кельні, Відні, Парижі, Лондоні, Калькутті, Бомбеї, Афінах та в багатьох інших містах.
В недалекі часи людство матиме справу із такою проблемою, як нехватка енергетичних ресурсів. За даними ООН за час свого існування воно спожило 80-85 мільярдів тон різних видів палива, з яких 60 мільярдів було спожито тільки за останні ЗО років. А світові потреби в енергетиці невпинно зростають. В масштабах планети об'єм енергії, що йде на споживання суспільством збільшується у два рази швидше, ніж населення Землі.
Прогресуючий вплив господарської діяльності досить відчутно проявляється навіть у такому явищі, як клімат. Освоюючи нові території, вирубаючи та випалюючи ліси, розорюючи величезні ділянки цілини, постійно розширюючи урбанізовані райони (міста, автостради, аеродроми, трубопроводи і т.ін.), людина змінює характер поверхні Землі її альбедо, порушуючи тим самим тепловий баланс між планетою та атмосферою. Концентрація вуглекислого газу в атмосфері зумовлює так званий парниковий ефект. Значний вплив на клімат здійснюють і інші чинники антропогенного походження: забруднення океанів і морів нафтопродуктами, що веде до порушення вологообігу між атмосферою і океаном, впливові дії на хмари, з метою викликати опади, викиди в атмосферу водяної пари, функціонування зрошувальних систем і т.д. У 1979 р. спеціалісти виявили значне зменшення концентрації озону в антарктичній атмосфері. З того часу кордони озонової діри над шостим континентом розширились. Сьогодні вона розповсюджується на 5 мільйонів квадратних кілометрів. Кордони цієї діри зсуваються в сторону Австралії, Південної Америки і Африки.
Отже, головним наслідком XX ст. і тих революційних процесів, що мали місце в розвитку науки і техніки в цей період було становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини, її специфіка полягає в тому, що це не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологи та техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто зумовлений всім цим рівень життя населення держав, які утворили техносферу. Тому особливості техносфери як явища багатогранного можуть бути проаналізовані в декількох варіантах. По-перше, в промисловості розвинутих країн населення не має реальної можливості у випадку соціальної катастрофи повернутися до індустріального способу життя, не ризикуючи при цьому фізичним вимиранням великих мас населення. По-друге економічні центри техносфери (США, Японія, ЄЕС) здатні зберегти своє значення і саме існування лише спираючись на освоєння та використання просторо-ресурсного потенціалу цієї планети. І, нарешті, по-третє, техносфера кінця XX - початку XXI ст. і все, що пов'язане із нею корінним чином змінили природне середовище, в якому проживають люди , при всьому цьому повернення до до індустріальної глобальної екології вже у принципі неможливе. Тому вчені й говорять не просто про техносферу, а про техноценоз, що поступово витісняє біоценоз - біологічні форми життя на планеті.
У сучасних умовах екологічна ситуація в кожній окремо взятій країні перестає бути внутрішньою справою, вона набуває характеру міждержавних відносин. Промисловість США, наприклад, спалює кисню значно більше, а ніж виробляють його зелені масиви, розташовані на американській території. Американська агенція з захисту навколишнього середовища визнає, що Сполучені Штати несуть повну відповідальність за половину аерозольних розпилювачів, які забруднюють атмосферу. В цілому ж США, країна з п'ятьма процентами світового населення дає 40 процентів світових забруднень. Не менші збитки наносять оточуючому середовищу й інші промислово розвинуті країни. Сірчаний ангідрид з Руського промислового басейну попадає в Голландію та країни Скандинавії. Франція звинувачує Італію в забрудненні Лазурного берега, а відходи хімічних підприємств Глазго вдихають тепер жителі норвезької столиці Осло. Глобальна катастрофа на Чорнобильській АЕС нанесла матеріальних збитків народному господарству не однієї країни, а загублене життя чи здоров'я людей, внаслідок цього, економічній оцінці не піддається.
Таким чином, технологічна цивілізація, що розповсюджує свій вплив у всі куточки земної кулі, породжує проблеми глобального масштабу, найгострішою з яких на сьогоднішній день є екологічна проблема. Навіть кисень невдовзі може стати дефіцитним, адже за останні ЗО років транспорт і промисловість забрали цього животворного газу більше, ніж його було спожито людством за всю цивілізацію. Слід зауважити, що проблеми, які в наш час набули глобального характеру вже давно привертають увагу громадськості. Вперше їх дослідження було розпочате в 70-і роки XX ст. Римським клубом. Римський клуб - це міжнародна неурядова організація, яка об'єднує вчених, політичних діячів та широку громад кість різних країн. Заснований цей клуб був у 1968 р. італійським вченим А.ПеччеїЗ самого початку свого існування цей клуб виступив з попередженням про можливі майбутні катастрофи, яких зазнає технологічна цивілізація. З кінця 70-х на початку 80-х років XX ст. члени клубу концентрувати увагу на розробці перспектив розвитку сучасного світу, обґрунтували необхідність формування якісно нового типу мислення, щоб зрозуміти і вирішити глобальні проблеми.
Значним кроком вперед у приверненні уваги громадськості до глобальних проблем стала конференція ООН з навколишнього середовища, яка проходила в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. Виражаючи серйозну заклопотаність рівнем антропогенного перевантаження Землі, конфедерація вперше за всю історію людства призвала всі країни до розвитку національної стратегії сталого розвитку.
Рада Землі ( орган, утворений для реалізації рішень конференції) відразу ж після її проведення видала таку формулу Ради Землі «Стабільність - це досить проста концепція; суть якої у тому, щоб жити за справедливістю в рамках наших екологічних можливостей». Кардинальною проблемою новітньої історії, вважає Рада, є формування ноосферного світогляду у людей. Ноосферний світогляд - це система поглядів та уявлень про навколишній світ та місце в ньому людини. При цьому слід враховувати наступне:
Перше. Ноосферний світогляд має віддзеркалювати нову епоху, яка починається із небезпеки зіткнення людства з біосферою Землі. Не поклавши цьому край, людство ризикує зникнути не тільки як соціальна істота, а й як біологічний вид. Друге. Новий світогляд має бути побудований не на основі політичної картини світу, яка є суб'єктивно створеною, змінюваною, і, що головне, не сприймає на практичному рівні ідею збереження Земної цивілізації, а на науках про природу і суспільство, які підпорядковують свої дослідження ідеї збереження Земної цивілізації.