Реферат
на тему:
«Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії»
План
Вступ
1. Теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем
1.1 Аналіз соціально-екологічної політики
1.2 Історіографія еколого-політологічних проблем у контексті аналізу суспільних відносин
2. Екологічний рух
2.1 Етапи розвитку екологічного руху в Україні
2.2 Міжнародна екологічна безпека: сучасні виміри та принципи реалізації
3. Екологічна політика України
3.1 Міжнародна співпраця України у галузі охорони навколишнього природного середовища
3.2 Національна екологічна політика України за роки незалежності і шляхи подальшого її розвитку
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження проблем екологічної політики України на сучасному етапі зумовлена об’єктивними потребами національного розвитку, імперативами сучасної світової глобалізації та вимогами колективної екологічної безпеки, необхідністю інтеграції України в європейське співтовариство та її функціонування в системах європейської економічної безпеки тощо. Національне відродження України як розвинутої демократії з ринковою економікою також важко уявити без чітко виваженої державної екологічної політики.
У сучасних умовах об’єктивно актуалізувалося творення механізмів прийняття політичних рішень в екологічній сфері через досягнення політичного консенсусу та стабільності інтересів різних інститутів та суб’єктів політичної влади в українському суспільстві. Піднесення значимості формування та вдосконалення екологічної політики в українській державі відповідає запитам кожного її пересічного громадянина, передбачає зміцнення засад екологічної ідеології в контексті легальної економіки та публічної політики, подальше глибинне демократичне реформування суспільно-політичного устрою. Сучасне національно-державне відродження в Україні неможливе при ігноруванні загальнолюдського характеру соціально-економічних проблем збереження та відтворення екологічного середовища.
Враховуючи вітчизняний досвід та сучасну багаторівневу пострадянську ментальність українських громадян, державі необхідно точно уявляти міру власної відповідальності у цій сфері. Слід значно більше уваги приділяти формуванню суспільного розуміння означених процесів, усіма конституційно доступними та легітимними засобами підносити роль влади для розв’язання соціоекологічних суперечностей у контексті політико-ідеологічного, соціально-економічного та духовного реформування, насичуючи внутрішній зміст відповідних тенденцій практикою повсякденного життя, підносячи суспільство до осягнення наріжної глобальної ідеологеми новітньої доби: процеси життєдіяльності людини як однієї з форм життя на планеті, органічної частки природи не можуть відбуватися при ігноруванні інтересів останньої.
Всеохоплююча екологічна стратегія розвитку України як вияв волі її влади та громадян жити і працювати у чистому природному довкіллі, на рівні сучасних вимог європейського співтовариства повинна уособитися у реальній практиці сутнісного наповнення української державної політики конкретними кроками просування до гуманних стратегічних орієнтирів світової цивілізації. Потреба подальшої розробки та деталізації політичних інституційно-засадничих основ екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку повинна зайняти гідне місце серед комплексу державних питань і суспільних підходів, пов'язаних з охороною природи на всіх рівнях управління та господарювання.
Об’єкт дослідження – процес формування і здійснення екологічної політики України в контексті глобального розвитку.
Предмет дослідження – стратегія розв’язання проблем національної екологічної політики у взаємозв’язках з іншими різновидами державної політики як основа життєзабезпечення й сталого розвитку України у контексті сучасних глобальних політичних та еколого-економічних процесів цивілізаційного розвитку, особливостей та реальних механізмів розбудови української державності, утвердження національної екологічної свідомості та культури, їх змісту та впливу.
Метою дослідження є аналіз проблем сучасної національної екологічної політики, її пріоритетів, цілей, процесуальності, закономірностей, механізмів, тенденцій, характеру, умов, особливостей становлення та функціонування як самостійної сфери суспільних відносин, пов'язаної з системним реформуванням та розвитком українського суспільства серед глобальних цивілізаційних процесів.
У контексті означеної мети виділені наступні дослідницькі завдання:
- вивчити теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем;
- проаналізувати етапи розвитку екологічного руху України;
- дослідити екологічну політику України.
1. Теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем
1.1 Аналіз соціально-екологічної політики
Основними категоріями соціології екології є «соціально-екологічна система», «екологічна свідомість», «екологічна поведінка», «екологічна освіта», «екологічна культура», «екологічна політика» тощо.
Ці елементи та функції поєднані в три взаємопов'язані підсистеми: населення регіону, об'єкти природного середовища; суб'єкти, що впливають на довкілля. Населення (соціальна спільнота) є центральним елементом екологічної системи. До об'єктів природного середовища належать атмосферне повітря, води, рибні ресурси, ґрунт, ліси, флора та фауна, природні території, що перебувають під охороною, клімат у регіоні та мікроклімат як наслідок діяльності людей тощо. До суб'єктів впливу на природне середовище належать: паливний, енергетичний, металургійний, машинобудівний, оборонний, агропромисловий, транспортно-дорожний, будівельний комплекси; лісова, хімічна, гірничодобувна промисловість; відходи користування, комунальне господарство, військова діяльність, техногенні аварії та катастрофи тощо. Елементи екологічної системи взаємодіють між собою, відображаючись у масовій свідомості. Стан соціально-економічної системи залежить від багатьох чинників, одним з найважливіших серед яких є екологічна свідомість.
Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усвідомлення нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звичка діяти, не порушуючи зв'язків та кругообігів у природі.
Соціально-екологічна система — сукупність структурних елементів та їх функцій, що характеризують екологічну безпеку населення на регіональному та локальному рівнях. [2]
Досягнення гармонійності та оптимальності взаємовідносин у системі «суспільство-природа» є головною передумовою та засобом подолання загрози глобальної екологічної катастрофи та породженої антропогенною діяльністю глобальної екологічної кризи, яка ставить під загрозу саме існування людини як біологічної істоти. Для реалізації цієї стратегічної, в соціально-екологічному відношенні, мети людству необхідно здійснити цілий комплекс глобальних заходів. Здійснення цих заходів є досить складною справою, оскільки передбачає «нав'язування» всім членам суспільства певних цілей та норм поведінки і забезпечується окремим видом владних відносин, який називається соціально-екологічною політикою.
Соціально-екологічна політика - це сукупність науково обґрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, що базуються на всесторонньому врахуванні законів його розвитку, і що передбачає оптимальну структуру виробничих сил, темпи, пропорції розвитку яких забезпечують відтворення природного середовища та гарантують суспільству економічне процвітання та благополуччя. Вона є тим засобом, який повинен сконцентрувати зусилля суспільства у напрямку оптимізації його природоперетворюючої діяльності та гармонізації відносин з природою.
Мета соціально-екологічної політики полягає у забезпеченні гармонічної взаємодії суспільства та природи, в покращанні якості оточуючого середовища в процесі функціонування економіки за умови повного задоволення матеріальних, духовних та екологічних потреб суспільства. Соціально-екологічна політика покликана узгодити соціальні та екологічні цілі суспільства як основу розв'язання проблеми глобальної екологічної кризи. [3]
Отже, соціально-екологічна політика - це сукупність науково обґрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, яка є тим засобом, який повинен сконцентрувати зусилля суспільства у напрямку оптимізації його природоперетворюючої діяльності та гармонізації відносин з природою.
1.2 Історіографія еколого-політологічних проблем у контексті аналізу суспільних відносин
Політологічних праць з проблем екологічної політики України в контексті як національного, так і глобального розвитку суспільних відносин поки що немає. Значна освітньо-нормативна література, статті в сучасній науковій періодиці подекуди лише окреслюють підходи до обраної теми.
Відомими теоретиками обраної теми були Вернадський В., Печча А., Подолинський С., вчені Римського клубу. У сучасних філософських працях Водоп’янова П., Гірусова Е., Гіренка Ф., Крутя І., Мойсеєва М. осмислюються суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації, проблеми збереження природи, управління екологічною ситуацією як раціонального природокористування. У працях Бачинського Г., Голубця М., Гродзинського А., Реймерса М. природа і суспільство розглядаються як єдина соціоекосистема; Андрущенка В., Бар’яхтара В., Качинського А., Кравченко С., Крисаченка В., Яцика А. висвітлюється роль природного довкілля у самовизначенні людини – особистісному і національному, особливе місце природного довкілля у формуванні екологічної культури українського етносу, становлення екологічної свідомості та екологічної культури, проблеми екологічної безпеки.