Казантипський природний заповідникплощею 450,1 га знаходиться на північному узбережжі Керченського півострова в межах Керченської фізико-географічної області. До заповідника входить 56 га акваторії Азовського моря. Серед інших видів риб тут поширені занесені до Червоної книги України морський коник чорноморський та морський півень.
Кримський природний заповідникскладається з двох частин
-гірсько-лісової і філіалу "Лебедині острови". Загальна площа заповідника 44 175 га.
Гірсько-лісова частина Кримського природного заповідниказнаходиться в центральній, найвищій частині Кримських гір. Площа
-34563 га. Характерна для заповідника висока чисельність оленя благородного, на яйлах
Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідникплощею 14 584 га знаходиться на південному макросхилі Головної гряди в її західній частині. Він простягається від Фороса до Гурзуфа смугою завдовжки більше 40 км і середньою шириною 3,5 км.
Природний заповідник "Мис Мартьян"знаходиться недалеко від м. Ялта у центральній частині Південного берега Криму, на мисі тієї ж назви. Це найменший заповідник України. Його площа 240 га, у тому числі 120 га акваторії Чорного моря.
Карадазький природний заповідникзнаходиться на сході Гірського Криму в межах Південнобережної та Гірсько-Кримської фізико-географічних областей. Площа заповідника 2874 га, в тому числі 809 га акваторії Чорного моря.
3. Книга людської совісті
Скільки пам’ятає історія, людина і природа завжди конфліктували між собою.
Історія цивілізацій рясніє кривавими розправами сп’янілої від всевладної сили людини над ні в чому неповинними „молодшими братами” своїми. Та „великий” наступ на природу розпочався три століття тому. Полювання на звірів і птахів велося хижацькими методами, без будь-яких обмежень. Вражають темпи такого „підкорення” людиною природи, адже тільки за останні триста п’ятдесят років з лиця нашої планети зникло більше шістдесят видів звірів і майже сто видів птахів. З них третина – за останні п’ятдесят років.
Відмираючи види або дають початок новим видам тварин, або зовсім зникають. На будь – якому етапі розвитку Землі були види, існування яких визначалося значно коротшими відрізками часу. Є вони й зараз. Це так звані вузькоспеціалізовані види, не здатні пристосуватися до нових кліматичних умов або неспроможні витримати конкуренцію з витривалішими видами. Не рідко причиною загибелі окремих видів стало стихійне лихо – виверження вулканів, землетруси, великі розливи річок, глобальні зливи тощо.
Людина своєю діяльністю порушила біологічну основу тривалого вимирання багатьох видів, значно прискорила його.
Нещодавно вийшла книжка доктора права, найстарішого члена Верховного суду США Уїльяма О. Дугласа „Трьохсотрічна війна”. „Хроніка екологічного лиха”, в якій подається страшний аналіз поступового знищення природи. Над усім процвітав бізнес, процвітала торгівля хутром.
Лише примха моди, яка забажала заміни високого бобрового капелюшка на шовкового, врятувала бобрів від цілковитого знищення. Колись зграї мандрівних голубів заступали сонце в буквальному розумінні цього слова. В літературі наводяться приклади, що така зграя мала довжину 360 кілометрів і налічувала 2230272000 голубів. Її вага сягала мільйона тонн! Здавалося, що могло загрожувати існування такого неймовірного чисельного виду? Однак фінал посиленого „інтересу” людей, зокрема фермерів, до цих птахів виявився трагічним. Їх били чим могли і як могли, а в 1914 році не стало.
Така ж доля спіткала безкрилих гагарок, дронтів, гігантських страусів моа, вага яких досягала 300 кілограмів, стеллерових корів, диких коней тарпанів та ряду інших тварин. Залишилися, правда, кістяки та чучела деяких із них. Селекціонери тепер тільки гірко сумують, коли читають у спогадах очевидців про величезних стеллерових корів.
Паслися ці морські тварини в прибережних водах, основною їжею для них були прибережні водорості. Росли корови дуже швидко, при довжині 6-9 метрів вага їхня досягала 3-4 тонн. А м’ясо цих тварин було смачне – воно нагадувало телятину. І вирощувати стелерових корів не складало б великих труднощів. На жаль, остання морська корова була забита на Командорських островах ще в 1768році.
Вдамося до книжки Ігора Акимушкіна, автора „Трагедія диких тварин”, прагнення мисливців якомога більше забити, впіймати, знищити і кілька рядків процитуємо:
Щорічно вивозили:
- із самої Венесуели 1,5 мільйона шкурок білих чапель;
- із островів Карібського моря в один лише Лондон – 400 тисяч шкурок колібрі;
- з острова Лисянського (Гавайські острови) – 300 тисяч цінних пташиних шкурок;
- з острова Лусон (Філіпіни) – 200 тисяч альбатросів;
- з острова Полінезії – пера 50 тисяч райських пташок;
- з Австрії – 50 тисяч шкурок сумчастого ведмедя;
- із Африки – бивні 50 тисяч слонів.
Погоня за доларами веде до знищення наймогутніших тварин, які будь-коли існували на Землі. Зараз на планеті від рук людей гине по одному киту, щовесни вкорочується життя майже 250 тисячам північних тюленів, серед яких чимало малят, біле хутро яких користується особливим попитом...
Люди нарешті зрозуміли: природу треба охороняти. Будь-який вид тварини чи рослини – неповторне явище природи.
Заново його не створиш.
Важливо зберегти на планеті все різноманіття живих істот.
Проблема охорони природи стала нині „проблемою віку”, набула важливого міжнародного значення. За її вирішення беруться політичні, державні діячи, провідні спеціалісти багатьох галузей науки.
П’ять років відомі вчені багатьох країн світу збирали інформацію про цих тварин, щоб потім скласти „Червону книгу фактів”, куди занесено види тварин і рослин, які безповоротно зникли з лиця Землі. Включено також такі види, чисельність яких швидко й невпинно скорочується, і невизначені види – маловідомі тварини й рослини, яким, мабуть, теж загрожує небезпека зникнення.
Для охорони тварин, особливо рідкісних і зникаючих видів, потрібно знати їх будову та спосіб життя, екологічні умови, практичне значення.
Не все ще з біології окремих видів звірів вивчено досконало, тому кожне спостереження використанне вченими-зоологами, може бути спрямоване на охорону, національне використання й збагачення тваринного світу нашої країни.
Усього в світовій фауні налічується близько 3500 видів ссавців, з них на Україні живе 101 вид.
Висновок
„ Можливо, настав час скласти моральний кодекс, який визначав наші взаємостосунки з крупними ссавцями моря й суходолу”. Ж.-І. Кусто.
Держава виділяє величезні кошти на охорону природи і, зокрема, на збереження рідкісних тварин. Однак у цій справі лише державних заходів недосить. Піклуватися про збереження навколишнього середовища повинно усе населення нашої країни.
Знати, любити і берегти природу необхідно кожному незалежно від того, який фах він собі обрав, які державні чи громадські пости він обіймає.
В першу чергу треба знати, тоді полюбиш, а знаючи і люблячи – будеш берегти.
Серед найважливіших заходів що до охорони тваринного світу слід назвати такі: виховання з дитинства придоохороної свідомості у людей; найсуворіша боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, охорона від епідемій і антропогенних забруднень; розселення в зручні для існування місця; контроль за кількістю хижаків. Крім того, потрібні ретельне дослідження рідкісних і зникаючих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для поліпшення ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.
Велике значення має також рекультивація порушених людиною ландшафтів, відновлення ґрунтів, пасовиськ, луків, лісів, водойм згідно з науково обґрунтованими далекоглядними планами, активний розвиток заповідної справи.
„Будь-яка тварина - це багатоквітний витвір еволюції, і кожна з них має однакове з нами право жити й виконувати певну роль взаємозв’язку у світі”.
О. Скарлатто.
Використана література
1. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй „Основи екологічних знань” Київ 1995 р.
2. О. П. Корнєєв „Розповідь про звірів” Київ 1996 р.
3. Ф. Д. Заставний „Фізична географія України” Львів 1996 р.
4. И. Н. Балбишев „Рідна природа” Львів 1995 р.
5. А. Л. Андриенко, А. П. Баско ”Охрана природы - задача всенародная” Киев 1998г.
6. Червона книга України 1993 р.
7. А. Давидов, Г. Кузнецов „Знай, люби, бережи” Київ 1990 р.
8. А. Я. Щербуха „Риби наших водойм” Київ 1991 р.
9. Игорь Акимушкин „Млекопитающие или звери” Киев 1995 г.
10. Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я.”Заповідники і національні природні парки України”. К., 1999
11. Андрієнко Т.Л., Отщенко В.А.”Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні”. К, 2001р.