Смекни!
smekni.com

Підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення (стр. 2 из 3)

Суспільно небезпечними наслідками вчинення більшості екологічних правопорушень є заподіяння екологічної шкоди або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Екологічна шкода означає негативний вплив на навколишнє природне середовище, який зумовлений антропогенною діяльністю людини і пов’язаний з забрудненням навколишнього природного середовища, виснаженням природних ресурсів, пошкодженням або руйнуванням екологічних систем.

Необхідність встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою та її наслідками — екологічною шкодою є обов’язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об’єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів — ст. 245 КК України, незаконне полювання — ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами і покидьками — ст. 72 КпАП).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень базується на формальних складах. У цих випадках необхідність встановлення причинного зв’язку відпадає, оскільки відповідальність настає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах — ст. 77 КпАП, приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення — ст. 238 КК України).

Існують і такі склади екологічних правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність як у випадках настання негативних наслідків, так і у випадках, коли такі наслідки ще не настали але є реальна загроза їх настання (наприклад, введення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси — ст. 71 КпАП, порушення правил охорони надр — ст. 240 КК України).

Важливим елементом складу екологічних правопорушень є їх суб’єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові особи, так і підприємства, установи і організації — юридичні особи. Правопорушниками у галузі екології можуть бути і державні органи управління, які, наприклад, незаконно розпоряджаються природними ресурсами, порушують встановлений порядок передачі природних ресурсів у власність або надання їх у користування. Суб’єкти екологічних правопорушень — фізичні і юридичні особи — не обов’язково повинні бути власниками природних ресурсів, природокористувачами або взагалі суб’єктами екологічних відносин. Екологічні правопорушення можливі, наприклад, з боку проектних організацій, які розробляють проекти розташування і будівництва об’єктів, містобудівну документацію тощо.

У певних випадках юридичну відповідальність несуть як українські, так і іноземні фізичні і юридичні особи. До суб’єктів екологічних правопорушень належать і створені в Україні спільні підприємства, міжнародні об’єднання, організації, фірми тощо.

Громадянин як суб’єкт екологічного правопорушення повинен досягти, за загальним правилом, 16-річного віку і на момент вчинення неправомірних дій бути дієздатним.

При цьому слід зазначити, що суб’єктами кримінальної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб’єктами адміністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

Обов’язковою ознакою екологічних правопорушень є причинний зв’язок між протиправними діями (або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реальною загрозою їх заподіяння). При відсутності такого зв’язку сам факт заподіяння збитків природному середовищу в цілому або окремим його компонентам не можна визнати правопорушенням, вчиненим конкретною особою.

Із суб’єктивного боку екологічне правопорушення характеризується наявністю вини. Відповідальність суб’єкта без вини можлива лише у разі, коли шкода завдається джерелом підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством. Це закріплено в ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Даною нормою визначено, що особи, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.

Вина виражає психічне ставлення суб’єкта правопорушення до вчинених протиправних дій або бездіяльності і наслідків, які настали. Залежно від цього розрізняється вина в двох формах: намір (прямий і непрямий) і необережність (недбалість і самовпевненість).

Окремі екологічні правопорушення можуть вчинятися лише навмисно, наприклад, незаконне полювання, нецільове використання природних ресурсів тощо. Деякі ж правопорушення в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах та ін.).

Необхідною ознакою екологічного правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об’єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компонентів, які перебувають у власності чи користуванні суб’єкта або ж під охороною держави (скажімо, коли мова йде про заповідні території).

Під зазначеною шкодою в правовому аспекті розуміють ті негативні наслідки дії або бездіяльності, яких за сучасних умов можна було б уникнути, не порушуючи екологічних зв’язків і існуючого співвідношення економічних і екологічних інтересів суспільства. Шкода має об’єктом свого посягання насамперед майнові права і інтереси суб’єкта (власника природних ресурсів або природокористувача), тобто їй притаманний майновий характер. Але вона може завдаватись і безпосередньо навколишньому природному середовищу. Така шкода пов’язана з погіршенням якісного стану навколишнього природного середовища. У тих випадках, коли має місце заподіяння шкоди об’єктам природи, що перебувають у власності держави, фактично поєднуються економічні, господарські збитки і екологічна шкода, які обумовлюють зниження природних якостей об’єкта та зниження його економічної, майнової цінності.

Щоб виступати підставою юридичної відповідальності, екологічне правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Дану функцію здійснюють уповноважені органи і посадові особи.

Чинним законодавством екологічні правопорушення фактично розглядаються як посягання на права власників природних ресурсів, як господарські правопорушення, як порушення громадського правопорядку і т.п. Між тим усі вони об’єднуються однією суттєво важливою ознакою — негативним впливом на природне середовище, тобто мають екологічну спрямованість. Саме у цьому і полягає особливість екологічних правопорушень.

За своїм складом екологічні правопорушення є неоднорідними можуть бути класифіковані. Залежно від мети класифікації в основу поділу може бути покладений той або інший конкретний критерій. Так, якщо в основу класифікації екологічних правопорушень буде покладено вид відповідальності, характер застосованих санкцій, то можна розрізняти кримінальні злочини, адміністративні проступки, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Наявність такої класифікації пов’язана з тим. що екологічне право як самостійна галузь права не містить усього комплексу правових санкцій, які застосовуються до суб’єктів екологічних правопорушень. Тому для боротьби з екологічними правопорушеннями екологічне право використовує ті санкції, які містяться у різних галузях сучасного права, особливо у кримінальному, цивільному, адміністративному, трудовому. Проте для застосування зазначених санкцій необхідно, щоб порушення екологічного законодавства одночасно виступало і як порушення правових норм відповідних галузей права.

Перелік екологічних правопорушень досить широкий. В узагальненій формі екологічні правопорушення сформульовано і закріплено у ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також у галузевому поресурсовому законодавстві. Але цей перелік не вичерпує усієї різноманітності екологічних правопорушень, які зустрічаються на практиці або потенційно можливі.

Кожен вид екологічних правопорушень характеризується притаманними йому специфічними ознаками і властивостями. Можна в. ділити три види екологічних правопорушень: 1) ті, що вчинені власниками природних ресурсів; 2) ті, що вчинені природокористувачами; 3) ті, що вчинені особами, які не є власниками природних ресурсів або природокористувачами.

Окреме місце належить екологічним правопорушенням, пов’язаним, наприклад, з порушенням суб’єктивних прав власників природних ресурсів (права володіння, права користування і права розпорядження) і із завданням шкоди, збитків самим об’єктам права власності. Найпоширенішим правопорушенням першого різновиду є незаконні угоди з природними ресурсами, а також самовільне їх використанні)., Серед другого різновиду екологічних правопорушень на перше місце як критерій повинно бути поставлено стан об’єкта природи (знищення, псування, погіршення).

Класифікувати екологічні правопорушення можна за об’єктом посягання. У зв’язку з даним критерієм серед екологічних правопорушень можна виділити земельні, водні, гірські, лісові та ін. Ця класифікація має практичну спрямованість і використовується, наприклад, для розробки збірників нормативних актів, характеристики напрямків правової охорони навколишнього середовища.