Висновок
У випадку ж виділення за об’єктом посягання групи однорідних екологічних правопорушень і конкретизації видів правової поведінки має місце подальша класифікація. Такий поділ, доповнений іншими ознаками, наприклад, предметом посягання, дозволяє виділити такі узагальнені екологічні правопорушення:
1) протиправне знищення і пошкодження природних ресурсів (наприклад, забруднення і засмічення вод, знищення або пошкодження лісу, лісових культур, пошкодження сільськогосподарських та інших земель);
2) погіршення об’єктів навколишнього природного середовища (наприклад, вибіркова розробка багатих родовищ корисних копалин, яка призводить до необгрунтованих витрат балансових запасів копалин, тощо);
3) порушення правил передачі у власність, надання в користування природних об’єктів, пов’язані з можливим заподіянням шкоди довкіллю (наприклад, уведення в експлуатацію підприємств та інших об’єктів без споруд, які запобігають забрудненню і засміченню вод);
4) бездіяльність, невиконання правил (скажімо, невиконання правил охорони надр);
5) використання природних ресурсів з корисливих мотивів (незаконне збирання дикорослих рослин і т. п.);
Можлива й інша класифікація екологічних правопорушень залежно від мети та критерію, який буде покладено в основу класифікації.
Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це застосування до фізичних і юридичних осіб, які їх вчинили передбачених законодавством санкцій, виконання яких у необхідних випадках забезпечується силою державного примусу.
Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопорушення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділити такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопорушення:
— забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;
— превентивна — проявляється в запобіганні новим правопорушенням, їх профілактиці;
— компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об’єктам чи умовам;
— стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності;
— виховна — є засобом виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян впевненість у стабільності існуючого правопорядку, в захищеності їх екологічних прав та інтересів;
— каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов’язків, настанні негативних наслідків.
Застосування санкцій зрештою фокусується на покаранні осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень, відшкодуванні заподіяної шкоди та відновленні попереднього стану відповідних природних компонентів.
Підсумовуючи розгляд особливостей юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, можна констатувати, що, по-перше, вона виникає у випадках вчинення екологічного правопорушення, тобто правопорушення з особливим об’єктом посягання, по-друге, вона містить у собі практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (злочин, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретного виду відповідальності.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.