Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться підприємствами у вигляді авансових платежіврівними частинами від розрахункового річного розміру платежівщоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу.
Остаточний розрахунок за платежами за звітний рік провадиться відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщених відходів у 10-денний строкпісля подання підприємствами річного звіту про кількість викидіві скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для підприємств, що не складаютьтаких звітів, — за довідками підприємств, що подаються органам Мінекоресурсів України обласного рівня. АвтономноїРеспубліки Крим, міст Києва та Севастополя, а також уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, про фактичнукількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщеннявідходів.
Контроль за достовірністю звітних даних щодо обсягів викидіві скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів здійснюють органи Мінекоресурсів України і Державного комітету статистики України. Якщо виявлено, що обсяги викидів і скидів ірозміщення відходів перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно до встановлених нормативів у п'ятикратномурозмірі цих платежів. Уразі несвоєчасного перерахування коштівза забруднення навколишнього природного середовища стягується пеня в розмірі 0,1% суми платежів за кожний простроченийдень.
Якщо підприємство не сплатило платежі, при остаточномурозрахунку за рік після строку, зазначеного в п. 14 Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, платежі стягуються в безакцептномупорядку.
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:
- 70% — до позабюджетних фондів охорони навколишньогоприродного середовища рад базового рівня на окремі рахун. ки;
- 20% — до позабюджетних фондів охорони навколишньогоприродного середовища Автономної Республіки Крим і обласних рад на окремі рахунки;
- 10%— на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.
Підприємства, розташовані у містах республіканськогопідпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:
- 90% — до позабюджетного фонду охорони навколишньогоприродного середовища міських рад;
- 10% — на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.
Контроль за використанням платежів за забруднення навколишнього природного середовища здійснюють органи Мінекоресурсів України.
4. Судова практика прирозгляді екологічних справ
Питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в діяльності судових органів узагальнено в постановіПленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 1 «Пропрактику розгляду судами справ про відповідальність за порушеннязаконодавства про охорону природи», а також у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23 червня 1995 р. «Про деякіпитання практики вирішення спорів, пов 'язаних з застосуваннямЗакону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від26 січня 1990 р. зазначено, що забезпечення охорони і раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, оздоровлення екологічної обстановки потребує підвищення рівня здійсненняправосуддя в справах про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.
Обговорення судової практики свідчить, що в діяльності природоохоронних органів і судів є істотні недоліки.
Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Незабезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення грунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря. Незавжди притягуються до відповідальності всі особи, причетні дозлочину, внаслідок чого іноді залишаються безкарними організатори і пособники. Спостерігаються факти недооцінки суспільної небезпечності порушень законів про охорону природи, призначення м'яких мір покарання злісним порушникам, неправильноїкваліфікації їхніх дій. Не завжди конфіскують знаряддя злочину.
Деякі суди за наявності в природоохоронному законодавстві спеціальних норм, що регулюють порядок відшкодування шкоди,вирішуючи позови про її відшкодування, керувалися лише загальними нормами цивільного законодавства про зобов'язання із заподіяння шкоди.
У ряді випадків судами без достатніх нате підстав зменшувався розмір належної до відшкодування шкоди, не виконувалисявимоги закону про вилучення незаконно добутої продукції (звірів,птахів, риби, хутра та ін.) або стягнення її вартості за неможливості вилучення.
За виявлення у цивільних справах у діях особи діянь, щокараються в кримінальному порядку, окремі суди на порушенняст. 235 Цивільно-процесуального кодексу України не повідомляли про це прокурора і самі не порушували справи.
Суди не приділяли належної уваги виявленню причин і умов,які сприяли екологічним правопорушенням, і реагуванню на них,розширенню гласності в цих справах.
Пленум Верховного Суду України постановив звернути увагусудів на необхідність усунення наявних недоліків і вдосконалення практики розгляду кримінальних та цивільних справ про порушення законодавства про охорону природи, забезпечення правильного і однакового застосування цього законодавства,неухильного додержання положень Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», про те, що однією з гарантійекологічних прав громадян є невідворотність відповідальності запорушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Суди мають підвищувати ефективність застосування правовихзасобів до припинення порушень законодавства про охорону природи, активніше виявляти причини й умови, що сприяють екологічним правопорушенням, реагувати з метою усунення їх винесенням окремих ухвал, розширювати гласність судових процесіву такій категорії справ.
Судам належить у кожній справі забезпечити всебічне, повне іоб'єктивне з'ясування всіх обставин вчиненого злочину, виявляти всіх його учасників, осіб, які сприяли цьому, і вживати заходівщодо притягнення їх до відповідальності.
При цьому слід мати на увазі, що коли дві і більше особи, якіоб'єднані наміром вчинити злочин проти природи, розподілилиролі так, щоб досягти бажаного результату, всі вони мають нести відповідальність за співучасть у вчиненні цих злочинів незалежно від того, хто з них відстрелив тварину, виловив рибу, зрубав дерево чи чагарник.
Пленум звернув увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства при розгляді справ, пов'язаних із забрудненням водойм і атмосферного повітря.
При вирішенні справ цієї категорії слід мати на увазі, що відповідальність за ст. 228 Кримінального кодексу України настає припорушенні чистоти водойм і атмосферного повітря шкідливимивикидами і відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, які здійснюють функції виробничого характеру, пов'язані з виготовленням, зберіганням, застосуванням, утилізацією продуктів і матеріалів, що містятьзабруднюючі речовини.
Відповідальність за ч. 1 ст. 228 Кримінального кодексу України настає за умови, що забруднення водойм заподіяло чи моглозаподіяти шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам, а так само при забрудненні атмосферного повітря шкідливими для здоров'я людей відходами промислового виробництва. Згідно з ч. 2 ст. 228 КК відповідальністьнастає за умови, що забрудненням заподіяно значної шкоди здоров'ю людей (захворювання одного чи кількох осіб на тяжку хворобу, поширення епідемічних або заразних хвороб серед значноїкількості людей), сільськогосподарському виробництву (загибельчи пошкодження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на значних площах угідь, посівів, насаджень, падіжабо захворювання значної кількості худоби) або спричинено масову загибель риби (знищення всієї чи більшості риби у водоймі чи назначній її площі або загибель великої кількості цінних порід риб).
У постанові Пленуму Верховного Суду України дано роз'яснення судам також щодо інших екологічних правопорушень уприродоохоронній, природоресурсовій галузях та у сфері екологічної безпеки.
При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ЗаконуУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища»,арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Українірегулюються цим законом, а також розроблюваними відповіднодо нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря та іншими.
Згідно зі ст. 69 зазначеного закону шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розмірувідшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природнихресурсів.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяноївнаслідок порушення природоохоронного законодавства, арбітражні суди мають керуватись також главою 40 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 453, згідно з якою арбітражний суд,присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі. Отже, якщо всудовому засіданні буде встановлена можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природоохоронне законодавство, в рішенні арбітражного суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновленнянавколишнього природного середовища та строки їх проведення. У разі ухилення винної сторони від виконання рішення арбітражний суд на підставі ст. 121 Арбітражно-процесуального кодексу України вправі змінити спосіб виконання рішення та застосувати до неї санкції, передбачені ст. 119 Арбітражно-процесуального кодексу України.