Смекни!
smekni.com

История Украины (стр. 14 из 37)

Значне місце в українській літературі посідала драматургія. Тоді з'являються такі популярні твори, як «Володимир» Ф. Прокоповича, «Успенська драма» Д. Ростовського, «Про блудного сина» С. Полоцького.

Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Київського колегіуму, а потім академії. В Україні широко розповсюдився й інший різновид театрального мистецтва — театр ляльок (вертеп). Він мав велике значення для розвитку української мови.

Центром музичного життя України першої половини XVIII ст. також була Київська академія, де навчали нотної грамоти, хорового співу, гри на музичних інструментах. Величезний внесок у розвиток української музичної культури зробили такі відомі композитори, як М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. Починається становлення професійної української музики.

Архітектура і будівництво у другій половині XVIII ст. продовжували розвиватися на самобутній народній основі. Особливого значення надавалося спорудженню православних храмів, де домінує стиль українського, або козацького, барокко. Він органічно поєднував почуття святковості, яскравості, емоційності й пишності. В стилі європейського барокко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. Національного колориту сповнені Андріївський собор та Покровська церква в Києві, Троїцький храм у Чернігові тощо. Видатними архітекторами цього часу були С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у напрямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України.

Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси барокко з народними традиціями. Утворилися національні художні школи - жовківська, чернігівська, новгород-сіверська. В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна декоративна скульптура.

Таким чином, незважаючи на втрату Україною державності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, зробила неоціненний внесок у світову скарбницю.

20. Українці у війні Росії з наполеонівською Францією

Поставивши за мету створити світову імперію, Наполеон І намагався знищити Англію, яка була основним конкурентом Франції на міжнародному ринку, а також Росію (у складі якої була більшість українських земель), котра стояла на шляху планів Наполеона.

З перших днів війни пліч-о-пліч з росіянами хоробро боролися проти спільного ворога українці. Особливо багато їх було в тих частинах, які формувалися в Україні (Вузькі козаки, Ізюмський, Маріупольський, Сумський, Охтирський гусарські полки, Київський та Чернігівський драгунські полки тощо). Чимало українців було серед ополченських формувань. На Лівобережній Україні замість восьми запланованих полків населення виставило 15 (дев'ять полтавських і шість чернігівських). Кожний полк налічував 1200 козаків. Крім того, було сформовано п'ять кінних підрозділів — загони «лісових козаків» у Київській, Подільській та Волинській губерніях, у Тернопільському окрузі. Всього Україна виставила 68,9 тис. вояків, у тому числі 33,4 тис. кінних (без офіцерів).

Беручи участь у боротьбі проти наполеонівських військ, українські селяни сподівалися на звільнення від кріпосницької залежності, а козаки — на повернення своїх прав та привілеїв. Захист вітчизни, рідної землі вони вважали своїм святим обов'язком. Українці не лише перебували в лавах діючої армії, а й допомагали їй продуктами, фуражем, майном, транспортними засобами, коштами. Усього на потреби боротьби проти загарбників в Україні було зібрано 9 027 700 крб., 13,5 пудів срібла, кілька кілограмів золота. Із загонів чернігівських ополченців та козаків у серпні—вересні 1812 р. був створений кордонний ланцюг протяжністю 88 км — від с. Клюзи Городнянського повіту до с. Осадчини Остерського повіту. Чимало яскравих сторінок у героїчний літопис війни вписали воїни-українці І. Галченко, 1. Ліченко, М. Паламаренко, партизанські ватажки Є. Четвертак та Ф. Потапов.

Боротьба з наполеонівською навалою не зробила, однак, українців ні вільними, ні щасливими. Але разом із тим закордонний похід російської армії, у складі якої було багато українців, сприяв піднесенню національної свідомості, підштовхнув їх, як і інші поневолені народи Російської імперії, до боротьби проти кріпосництва й самодержавства.

21. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин. Антикріпосницька боротьба в першій половині ХІХ ст.

У першій половині XIX ст. Україна входила до складу двох імперій — Російської та Австрійської. У 1796 р. були ліквідовані намісництва і створені губернії та генерал-губернаторства. Західноукраїнські землі поділялися на округи, якими керували австрійські чиновники.

Визначальною особливістю господарського розвитку був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.

Перше місце у промисловості України посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80% виробництва цукру в Росії. У 1824 р. був заснований перший цукровий завод. Друге місце належало суконній промисловості. Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство, інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60% загальноросійського. Торговельні зв'язки підтримувалися з Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.

Таким чином, у середині XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Нова ринкова система відносин ставала дедалі міцнішою та ефективнішою порівняно з феодально-кріпосницькою. У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, підмова платити оброк, непокора властям, втечі — в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. За неповними даними, протягом 1797—1825 рр. в Україні сталося 104 масових антиурядових виступи кріпаків.

Найзначнішими на Правобережній Україні були виступи селян у 24 селах і містечках Черкаського повіту на Київщині в 1803 р. У 1819 р. відбулося заворушення серед військових поселенців Чугуєва (Харківщина). У 1824 р. неврожай і голод спричинили селянські виступи на Катеринославщині. На початку 1826 р. спалахнуло селянське заворушення на Уманщині, що охопило декілька сіл повіту. Селяни оголосили себе вільними, почали захоплювати поміщицьке майно, арештовувати поміщиків. Влада жорстоко розправилася з повсталими.

Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій третині XIX ст. на Поділлі, охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Його ім'я ще за життя стало легендою. Кілька разів Кармалюка заарештовували, засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину, продовжував боротьбу. Загалом вона тривала майже 25 років. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні.

Особливо широкого розмаху він набрав на Правобережній Україні у зв'язку з проведенням інвентарної реформи 1847— 1848 рр. Широка хвиля виступів прокотилася по Україні в 50— 60-ті роки XIX ст. Важливу роль тут відіграли революційні події 1848 р. в Європі. Чутки про близьке скасування кріпосного права спричинялися до вибуху селянських повстань.

2 травня 1848 р. у Львові було засновано «Головну Руську Раду» — першу українську політичну організацію, яка взяла на себе функції українського національного уряду. У маніфесті Ради, зверненому до всіх народів Австрійської імперії і насамперед до українського населення Східної Галичини, лунав заклик до боротьби за свободу і незалежність. Селянський антикріпосницький рух ширився на Галичині, Буковині, Закарпатті. Найбільше австрійський уряд був наляканий розмахом на Закарпатті опришківського руху 1 листопада 1848 р. з ініціативи Л. Кобилиці в Чернівцях відбулися збори представників сільських громад Буковини, учасники яких виступили проти наміру адміністративне відокремити Буковину від Галичини. Почалося повстання. Силами регулярної армії воно було придушене.

Загалом 1848 рік був переломним в історії західних українців. Вони дедалі активніше заявляли про свої права та виборювали їх. Антикріпосницький рух поступово набирав загальноукраїнського масштабу.

22. Суспільно-політичний рух у наддніпрянській Україні наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст.

Колишня козацька еліта в Наддніпрянщині була справжньою колискою багатьох провідних діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII — початку XIX ст. Як правило, майже всі вони вийшли з козацької старшини. Скасування автономії Гетьманщини викликало відповідну реакцію з боку найбільш патріотично налаштованих представників української громади. В. Капніст, полтавський дворянин, пише «Оду на рабство», в якій висловлює обурення запровадженням кріпацтва в Україні. На доручення козацької старшини він у 1791 р. їде з таємною місією до Німеччини, щоб викласти свій план відокремлення України від Росії та приєднання її до Пруссії.