Смекни!
smekni.com

Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання (стр. 4 из 8)

Увівши однодумність у своїх рядах, більшовицьке керівництво прийнялося за своїх політичних опонентів поза рядами РКП (б).

У грудні 1921 р. за пропозицією голови Всеросійської Надзвичайної Комісії (далі ВНК) Ф.Э.Дзержинського ЦК РКП(б) прийняв рішення провести відкритий судовий процес над есерами. Суд над есерами відбувся в червні - серпні 1922 р. Трибунал ВЦВК обвинуватив арештованих у різний час органами ВНК видатних діячів партії соціалістів-революціонерів в організації змов з метою скинення радянської влади, у пособництві білогвардійцям і іноземним інтервентам, а також у контрреволюційній пропаганді й агітації.

У червні 1923 р. у ЦК РКП(б) була розроблена секретна інструкція “ПРО міри боротьби з меншовиками”, у якій ставилася задача “вирвати з коренем меншовицькі зв'язки в робітничому класі, остаточно дезорганізувати і розбити партію меншовиків, зовсім дискредитувати її перед робітничим класом”.[2;142] Однак більшовики розгорнули могутню кампанію по шельмуванню своїх недавніх партійних товаришів. Слово “меншовик” на довгі роки встало в ряд самих негативних ідеологічних понять. У 1923 р. почався розпад меншовицької партії.

Політична опозиція поза більшовицькою партією припинила своє існування. У країні остаточно затвердилася однопартійна політична система.

2.1. Принципи побудови СРСР.

У самій більшовицькій партії існували різні точки зору на питання про принципи побудови єдиної багатонаціональної держави. Комісія Політбюро ЦК РКП (б) під керівництвом И. В. Сталіна підготувала проект про входження радянських республік у РСФСР на правах автономних об'єднань. Але В. И.Ленін піддав “план автономізації” різкій критиці. Він вважав, що всі радянські республіки повинні об'єднатися в єдиний союз на засадах рівноправності і збереження своїх суверенних прав. При цьому за кожною республікою повинне зберегтися право вільного виходу з державного союзу. ЦК РКП(б) схвалив ленінські принципи національно-державного устрою.

Актом заснування нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) став договір, укладений 27 грудня 1922 р. між чотирма республіками: РСФСР, Україною, Білорусією і Закавказькою Федерацією. Його основною метою оголошувалося створення, у кінцевому рахунку, всесвітнього союзу комуністичних республік.

Вищим органом влади був оголошений Всесоюзний з'їзд Рад, а в період між з'їздами – Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад. Він складався з двох законодавчих палат: Ради Союзу і Ради Національностей – і мав свій керівний орган – Президія ЦВК. Вищим виконавчим і адміністративним органом стала Рада Народних Комісарів СРСР. Ці положення були закріплені в прийнятій 31 січня 1924 р. першій Конституції СРСР.

Таким чином, більшовики зібрали більшу частину території Російської імперії в єдину державу (адже РСФСР була самою великою із усіх радянських республік, займаючи 92% території колишньої імперії, що залишилася). СРСР сприймався у світі як спадкоємець Російської імперії. Такий підхід давав західним демократіям можливість говорити про відновлення реальності, що існувала до світової війни. Почався черговий етап розвитку Російської держави тепер вже у формі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

3. ДІЯЛЬНІСТЬ НЕПУ. НЕП У НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

Нова економічна політика давала можливість виходу на:

- економічні зв'язки міста і села;

- розвиток промисловості на базі електрифікації;

- кооперування на базі населення країни;

- повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості в результатах праці;

- удосконалювання державного планування і управління;

- боротьбу з бюрократизмом, адміністративно-командними замашками;

- підвищення культури у всіх сферах діяльності людини.

Хоча державна промисловість і вчинила поворот до Непу, трудові колективи підприємств не одержали тієї господарської самостійності, що дав селу продподаток.

Госпрозрахунок застосовувався тільки в об'єднаннях (трестах), а вхідні в них підприємства були в повній залежності від старих державних структур і позбавлені самостійності. Державні підприємства знімалися з бюджетного утримування і переводилися на господарський розрахунок, тобто повинні були своїми доходами покривати свої видатки. Вони одержали відому самостійність і могли розпоряджатися частиною вироблюваної ними продукції. Це також сприяло пожвавленню торгового обміну в країні. Уся діяльність підприємств, як госпрозрахункових одиниць, була спрямована на здійснення основних принципів госпрозрахунку – самооплатності й одержанні прибутку. Витрати кожного підприємства повинні були відшкодовуватися за рахунок вартості продукції даного підприємства, а не сукупного суспільного продукту. Держава за борги трестів не відповідала і дотацій на покриття збитків не виділяла. Така система взаємин між державою і підприємствами стимулювала більш високі нагромадження шляхом підвищення продуктивності праці, зниження собівартості й економії сировини і матеріалів, створювала об'єктивні можливості для виявлення збитковості або прибутковості госпрозрахункових підприємств. Таким чином, госпрозрахунок періоду непу був ринковим, по суті, методом господарювання, який сприяв подоланню витратного ведення державного господарства.

Значні темпи економічного росту в період Непу багато в чому пояснювалися “відбудовним ефектом”: у промисловості – введенням в експлуатацію вже наявного устаткування, що не використовувалося, тому що населення було зайнято війнами і революціями, у сільському господарстві – відновленням закинутих орних земель. Коли наприкінці 20-х рр. ці резерви вичерпалися, країні знадобилися величезні капіталовкладення для реконструкції старих заводів і створення нових галузей промисловості.

У 1928 році прибутковість промислового виробництва була менше, ніж до війни. Не можна було розраховувати і на сільське господарство, яке ще недавно було постачальником експортної продукції. Одним з результатів Непу було дроблення селянських господарств, опосередкування села, що, у свою чергу, приводило до зменшення виробництва товарної продукції, тому що середняк робив продукти, насамперед для власного споживання і задоволення особистих потреб і майже не був зв'язаний з ринком. До революції основним постачальником товарного хліба були поміщицькі господарства. Тепер вони були ліквідовані. До того ж нова влада всіляко перешкоджала росту індивідуального великого господарства в селі.

Націоналізація землі, відсутність земельного ринку перешкоджали створенню капіталів в аграрному секторі. Селянське господарство дробилося і дрібніло. Правда, між 1923 і 1925 р. держава змушена була зняти ряд обмежень, уведених Декретом про землю: на заборону оренди землі і наймання робочої сили. Але оренда носила короткостроковий характер, а наймання працівників ставила наймача в розряд “куркулів”, до яких влади відносилися з підозрою. Ряд рішень Раднаркому відновив переселенську політику, а також можливість виділення селян на хутори й отруба, але без власності на землю. Але і ці міри дозволили трохи поліпшити до 1926 р. продовольче постачання населення.

У країні, де майже 80% населення як і раніше становило селянство, на цей шар людей лягала основна вага податкового тягаря. Але селянство в масі своєї було недостатньо заможним, щоб забезпечувати потрібні суми податкових надходжень. Тому держава постійно прагнула підсилити оподатковування всіх більш-менш заможних приватних елементів у сільському господарстві, промисловості і торгівлі. Так сільгоспподаток становив максимум 5% (коливався в залежності від якості землі, кількості худоби і т.д.).

У місті приватник сплачував 1,5 % з обігу і додатковий податок у місцевий бюджет. Прибутковий податок поділявся на основний і прогресивний.



Платили все громадяни, окрім поденників, Платили ті, хто отримував додатковий

чорноробів, держпенсіонерів, робочих и прибуток: непмани, приватно-практикуючі

службовців с заробітною платою менше лікарі, адвокати, журналісти и т.д.

75 рублів в місяць.

До 1925 р. стало ясно, що народне господарство виявилося на розвилці: подальшому просуванню до ринку заважали політичні й ідеологічні фактори; поверненню до військово-комуністичного типу господарства заважали спогади про масовий голод, острах антирадянських виступів.

Нова економічна політика створювала умови для підйому сільського господарства, що було надзвичайно необхідно і для відновлення і розвитку промисловості. Селу потрібні були промислові товари: одяг, взуття, сільськогосподарські знаряддя. Молода радянська промисловість у той період ще не могла забезпечити село достатньою кількістю товаром в обмін на її продукти. Тому держава тимчасово дозволила відкрити дрібні приватні підприємства: невеликі заводи, крамниці і т.д.