Смекни!
smekni.com

Непівська суспільна модель, її протиріччя та причини згортання (стр. 5 из 8)

Свідченням успіхів відновлення народного господарства стала Перша сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка СРСР у Москві (1923). Усі райони країни надіслали продукти своєї праці. Зарубіжні гості дивувалися, що Росія, розорена війною, учора ще голодна, змогла показати на виставці великі досягнення. Більш мільйона чоловік оглянули її експонати. У жовтні 1923 р. виставку відвідав В.И.Ленін. Це був останній приїзд В.И.Леніна в Москву з Горок.

У 1925 р. посівна площа досягла довоєнного рівня. Селяни засіяли майже таку ж площу, як у довоєнному 1913 р. Валовий збір зерна склав 82% у порівнянні з 1913 р. Поголів'я худоби перевищило довоєнний рівень.

13 млн. селянських господарств були членами сільськогосподарської кооперації. У країні було близько 22 тис. колгоспів.

Зштовхнувшись з фактичною відсутністю необхідних для модернізації засобів, більшовицька влада вже із середини 20-х рр. намагалася вирішити цю проблему шляхом усе більшої централізації в руках держави фінансових і матеріальних ресурсів і жорсткості розподільної політики. Однак конкретні форми і методи коректування економічного курсу визначилися в результаті складної політико-ідеологічної боротьби серед партійних лідерів.

Партія враховувала, що дозвіл приватної торгівлі і підприємництва приведе до деякого пожвавлення капіталізму, але керівництво господарством країни міцно зберігалося в руках Радянської держави. Головною політичною й економічною силою в Радянській країні як і раніше були робітничий клас і трудове селянство. Великою промисловістю, фінансами, транспортом, землею, зовнішньою торгівлею керувала Радянська держава. Це дозволило контролювати й обмежувати діяльність приватних підприємців, поступово створювати перевагу над ними соціалістичного сектора в народному господарстві країни, вести справу до остаточного знищення капіталізму.

Робітники гаряче взялися за відновлення фабрик і заводів. Трудилися часто в неймовірно тяжких умовах, не рахуючись з часом, недосипаючи, недоїдаючи. На московському металургійному заводі “Серп і молот” не вистачало самих необхідних матеріалів, багатьох деталей машин. Робочі самі виготовляли відсутні деталі. Старі кадрові робітники-пічники по кілька діб не виходили з заводу, прагнучи скоріше пустити мартени. На заводі “Червоний пролетар” всю зиму 1921/22 р. доводилося працювати при температурі нижче нуля. У холодних цехах працювали і путіловці. Коли було потрібно, робітники ставали грабарями і вантажниками, заготовляли і доставляли на завод паливо.

Тульські робітники зі своєї ініціативи збільшили норми виробітку. У ряді галузей промисловості робітники брали зобов'язання підвищувати продуктивність праці, знижувати накладні витрати, щоб село одержувало більш дешеві товари. На Дніпропетровськом металургійному заводі робітники стали випускати більше цвяхів і обіцяли селянам: “Буде у села дешевий цвях і дешеве дахове залізо”.

Завдяки героїчній, самовідданій праці робітничого класу промислове виробництво в країні за рік збільшилося вдвічі. Трудовий підйом робітничого класу прискорював темпи відновлення промисловості. У 1925 р. обсяг виробництва в країні склав 75% довоєнного вироблення продукції. Найважча задача відновлення зруйнованої промисловості була вирішена в досить короткий термін - за 5 років.

У молодій Радянській Республіці почали освоювати нові види промислових виробів, невідомі царської Росії. 7 листопада 1924 р. по вулицях Москви на Червону площу рухалися 10 вантажних машин. Це були перші в нашій країні автомобілі з вітчизняних матеріалів.

У 1924 - 1925 р. заводи “Червоний путіловець” Харківський паровозобудівний випустили перші 400 тракторів.

Під керівництвом тоді зовсім молодого авіаконструктора А.Н.Туполева були сконструйовані і побудовані перші радянські суцільнометалеві літаки. Вони прославилися на увесь світ своїми літальними якостями. Улітку 1925 р. наші льотчики пролетіли на вітчизняних літаках по трасі Москва – Пекін через пустелю Гобі.

У період НЕПу почалося здійснення плану ГОЭЛРО – першого перспективного плану відновлення і розвитку країни на основі електрифікації. План ГОЭЛРО був розрахований на 15 років. 22 грудня 1920 р. на VIII Всеросійському з'їзді Рад на всю Росію пролунали ленінські слова: “Комунізм – це є Радянська влада плюс електрифікація всієї держави”.[3;64] В основі плану лежало будівництво 30 великих електростанцій у Європейській частині Росії, а також на Уралі, у Сибіру, у Туркестані. За рахунок розвитку електрифікації передбачалося швидко підняти, модернізувати і розширити виробничу базу країни, перегнати в цьому відношенні розвинені капіталістичні держави. Планувалося збільшити видобуток нафти в 4 рази, кам'яного вугілля – більш ніж у 7 разів, виплавку чавуна – у 70 разів, виробництво бавовняних тканин – у 13 разів.

1 травня 1922 р. відбулося урочисте відкриття первістка ГОЭЛРО – Каширської електростанції потужністю 12 КВт, а через 5 років, у 1927 р., у країні вже працювали 5 нових електростанцій. Вироблення електроенергії збільшилося в 6 разів у порівнянні з 1920 р. Усього до 1935 р. побудували близько 90 великих електростанцій. Засоби для виконання плану ГОЭЛРО були отримані в результаті здійснення нової економічної політики.

4. ТРУДНОЩІ І ПРОТИРІЧЧЯ, КРИЗИ І ЗГОРТАННЯ НЕПУ.

Початок Непу співпало з небувалими труднощами. Перший рік Непу супроводжувався катастрофічною посухою, що охопила Поволжя, південь України і Північний Кавказ - ті райони, де під час громадянської війни особливо люто і довго бешкетували інтервенти і білогвардійці. З 38 млн. десятин, засіяних у європейській Росії, врожай загинув цілком на 14 млн., так що продподатку було зібрано лише 150 млн. пудів. Була проведена евакуація жителів уражених районів у Сибір, маса людей (близько 1,3 млн. чоловік) йшла самостійно на Україну й у Сибір. Офіційна цифра потерпілих від голоду становила 22 млн. чоловік. По офіційним даним, у результаті голоду загинуло більш 5 млн. чоловік.[6;219]

Центральний Комітет партії і Радянський уряд організували всенародну боротьбу з голодом. По всій країні проводилися добровільні збори під гаслом “Десять забезпечених повинні прокормити одного голодного”. На організацію суспільного харчування голодуючих держава виділила мільйони пудів хліба й інших продуктів, у багатьох місцях створювалися безкоштовні їдальні, пункти медичної допомоги, лікарні для тифозних, з голодуючих районів вивозили дітей. Через границю, в основному зі США від Американської організації допомоги (АРА), була отримана допомога в розмірі 1,6 млн. пудів зерна і 780 тис. пудів іншого продовольства. Шок від неврожаю послужив тому, що сільськогосподарські роботи 1922 р. були оголошені загальнодержавною і загальнопартійною справою.

Після страшної посухи 1921 р. і голодного 1922 р. сільське господарство стало поступово збільшувати свої обсяги. До 1923 р. в основному були відновлені дореволюційні посівні площі. У 1925 р. валовий збір зерна майже на 20,7% перевищив середньорічний збір найбільш сприятливого для Росії п'ятиліття 1909-13 р.

Переведення промисловості на госпрозрахунок зажадав відмови від сформованої в часи воєнного комунізму системи оплати праці, що знищувала особисту зацікавленість у результатах виробництва. У цей період натуральна оплата праці робітників, інженерів, директорів і т.д. у вигляді пайка переважала над грошовою, причому розмір її визначався не інтенсивністю і кваліфікованістю праці робітника, а розміром його родини. Усереднений робітник одержував стільки ж, скільки і ледар, кваліфікований робітник – той самий пайок, що і чорнороб. До початку 1921 р. натуралізація зарплати досяг своєї вищої точки: натуральна частина становила 94%. Різниця в оплаті праці робітників 12-го і 1-го розрядів у цей час реально вимірялася всього 2%. Справа доходила до того, що в ряді випадків заробіток інженера 35-го розряду був нижче заробітку найменш кваліфікованого чорнороба або сторожа.

Задача зміни системи оплати праці була поставлена вже в перший рік непу. У декреті РНК РСФСР від 10.09.1921р. “Основні положення по тарифному питанню” указувалося: “Збільшення оплати повинна бути зв'язана прямо і безпосередньо зі збільшенням продуктивності, зі ступенем участі робітників у підвищення виробництва... При встановленні тарифних ставок робітником різних кваліфікацій, службовцем, середньому технічному і вищому адміністративному персоналу всяка думка про зрівняльність повинна бути відкинута”. У грудні того ж року була введена нова 17-розрядна тарифна сітка. Ставка висококваліфікованого робітника по ній перевищувала ставку чорнороба в 3,5 рази. Здійснювався поступовий перехід від натуральної до грошової форми заробітної плати. За 1922 р. питома вага грошової оплати праці підвищилася з 22,2% до 79%, а в першій половині 1923р. натуральна частина становила всього 9%. Робітникам давалася можливість з підвищенням продуктивності праці збільшувати свій заробіток незалежно від процентного відношення суми заробітку до основної тарифної ставки.[6;112]

До 1928 р. країна по основних економічних показниках, у тому числі і по національному доходу, досягла довоєнного рівня. Це створило умови для деякого поліпшення матеріального становища робітників, селян, службовців. У промисловості й інших галузях була відновлена грошова оплата праці, уведені тарифи зарплати, що виключають зрівнялівку, і зняті обмеження для збільшення заробітків при зрості виробітку. Реальна заробітна плата робітників до 1925-1926 р. у середньому становила 93,7% їхнього довоєнного заробітку. Тривалість робочого дня дорівнювала 7 годин при 6-денному робочому тижні. Були ліквідовані трудові армії, скасовані обов'язкова трудова повинність і основні обмеження на зміну роботи. Організація праці будувалася на принципах матеріального стимулювання, що прийшли на зміну позаекономічному примусу "воєнного комунізму".

Серйозною проблемою було безробіття. НЕП об'єктивно вів до росту безробіття серед керівників: до січня 1924 р. серед 1 млн. безробітних нараховувалося 750 тис. колишніх службовців. Безробіття загострювало класові протиріччя в країні в цілому. І хоча допомога по безробіттю становила 27 руб. 56 коп., на які можна було купити 2 демісезонних пальто, безробітного мучили питання іншої властивості: за що ж боролися, за що кров проливали?[12;47]