Радянська Армія швидко просувалася на захід, один за одним визволяючи донецькі міста Горлівку, Можайськ, Артемівськ, Краматорськ. Тільки 6 вересня було визволено більше ста населених пунктів.
9 вересня зам. Верховного головнокомандуючого Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков і командуючий Воронезьким фронтом генерал Н.Ф. Ватутін на основі раніш отриманих указів Ставки розбили план наступальної операції на Київському напрямку. Швидко його утвердив Верховний Головнокомандуючий. Воронезькому фронту потрібно було нанести удар в напрямленні на Київ. Головні зусилля фронту були націлені на правому крилі. Тут були розгорнуті 38, 40 та 3-я гвардійська танкова армії, три танкові та кавалерійські корпуса.
Степовий фронт продовжував наступ на полтавсько-кременчугському напрямку.
7 вересня в телеграмі зам. Начальника Генерального штаба командуючим Західним, Брянським, Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-Західним та південним фронтами казалося: “В результате успешного наступления противник вынужден производить отвод своих частей в дневное время. В отдельных случаях противник отходит крупными колонами в 1000-2000 машин, 2-3 ряда по одной дороге. На железнодорожных узлах и станциях противник, производя погрузку, допускает иногда скопление 50 и большего числа эшалонов. Необходимо усилить воздействие нашой авиации по отходящим колоннам противника и его эшалонов как на железнодорожних станций, так и в пути”.1 Авіація фронтів, утримувала панування у повітрі наносила удари по відходячим з”єднанням ворога з переправаю через Дніпро, Сож, Десну, Прип”ять.
Плани німецького командування здержали наступ Радянської Армії мав отримати одну тільки розруху. Вже 4 вересня Ставка верхмахта видала наказ про підготовку до так званого “маневру Криамхиль.
1“Киев – город герой” Военное издательство Минестерства оборони ССР Москва 1978г. писатель Д. Ф. Григорович стр. 106.
Війська Центрального фронту визволили 15 вересня м. Ніжин (100км від Дніпра) – головний опорний вузол вогрожого захисту на підступах до Києва. Наступавши на півдні війська правого крила Воронезького фронту 10 вересня прорвали захист міста Ровни.
13 вересня з”єднання 40-ї армії генерала К.С. Москаленко на широкому фронті форсували ріску Сула та визволили місто Лохвицю. В захисних боях ворог ніс важкі втрати. В вересні вони перевищили липневі близько 269 тис. Чоловік. Не булол у гітлеревців на Східному фронті резервів, широким наступром Радянської Армії залишили німецьке командування, можливості заповнити в стратигічному фронті ролзриви.
15 вересня німецьке командування віддало наказ, щоб вивести війська групи армії “ Південь” на лінію Мелітополя, Дніпра. Відступ за Дніпро та Молочно, на Східний вал, повинен був пройти всіма військами групи армії “Південь”.
Армії, які захищалися на Україні отримали нові завдання 4-а танкова армія відходила на границю Десни та Дніпра: лівим флангом – на Чернігів, а правим – до Канева. 1-й танковій армії було наказано відходити до Дніпра від Кременчука до Запоріжжя, їй потрібно було утримати плацдарм у Запоріжжі. 6-та армія відступивши, повинна була зайняти позиції на річці Молочна і перед залізною дорогою Мелітополь– Запоріжжя. Кінцева мета наміченого виступу вважалася утримання захисної границі на Дніпрі.
В другій половині вересня темпи та розмах наступу радянських військ продовжували виростати. найбільш успішно воно розвивалося в смузі Центрального і Воронезького фронтів.
Війська правого крила Центрального фронту форсували Десну та 16 вересня визволили Новгород-Сіверський. Німецький захист на Десні рухнув і командування вермахту не змогло, роблячи опір на цей захисний кордон нанести удар у фланг та тил радянських військ, наступ на Гомельському та Київському напрямах. Війська лівого крила Центрального фронту продовжували розвивати наступ до Дніпра. Вони повинні були форсувати Десну на півдні Чернігова.
В ніч на 19 вересня війська Центрального фронту форсували Десну на схід Чернігова . Форсування річки Десна відбувалося так: було прийнято рішення перебратися через річку в брід в районі села Летки. Ширина Десни приблизно 284м, глибина-2м. Дивлячись на такі дані, можна зрозуміти, що зробити переправу буде дуже важко, але склад проявив розум при підготовці танків до переправи. Всі щілини в машинах танкісти закрили паклею та пропитаним солідолом. Вихлопні труби подовжували спеціально виготовленими брезентовими рукавами. Механіки вели машину всліпу, виконуючи наказ командирів танків, а наказ передавали за допомогою переговорного пристрою.
За 8 годин переправилося близько 60 танків. Тільки в трьох машинах на середині ріски заглухнули двигуни їх витягали буксиром. Вперше в історії радянські танки здолали по дну під водою таку велику водяну перешкоду, як Десна. Успішно форсувавши р. Десну та вмілим обхідним маневром після важких трьохденних боїв, 21 вересня радянські війська ударили зі сходу півдня на захід,, розбили захищаючи Чернігів німецьке з”єднання, визволили цей обласний центр України – головніший опорний пцнкт оборони німців в низу Десни, 40 км від Дніпра. Їх захист, який був підготовлений вздовж західного берега був перешкоджений по всій Десні. Десятьом з’єднанням та частинам 13, 61, 16-ї повітряної армії наказом Верховного Головнокомандуючого було призначене найменування Чернігівський.
В подальшому з’єднанні форсували Десну і до кінця місяця вийшли до річок Сош та Дніпро на частині Гомель, Ясногородка.
Першим форсували Дніпро на частині Мнево гирло річки Прип”ять війська 13-ї армії генерала Н.П. Пухова. 1-і передові загони вийшли до річки 21 вересня і на наступний день захопили плацдарм на правому березі. Форсування здійснювалося підручними засобами під сильними ударами ворожої авіації. Успіх залежав від прагнення та рішучості. Розуміючи це, передові частини діяли сміливо та швидко не даючи німцям опам’ятатися та зібратися з силами.
До завершення 22 вересня 13-а армія охопила плацдарм на 25 км по фронту і від 2 до 10 км в глибину та вийшла на границю Мнево, Лукоеди, Верхни, Жари, Теремці, Прип’яті. На наступний день вони продвинулись до 35 км на захід від Дніпра і захопили плацдарм на правому березі Прип”яті в її гирлі. Результати дії 13-ї армії Чернігівсько-Прип”ятській наступальній операції по честі оцінило Радянське керівництво. 16 жовтня 1943 р. указом Президіума Верховної Ради СРСР воїнам були присвоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі Н. П. Пухову, О.А. Бондареву, І.І. Людникову, І. О. Гусєву, А.А. Казаряну, Н. І. Сташеку, І.Н. Чернову, Н.О. Курятникову, П.Л. Пашину.
На самій південній частині радянсько-німецького фронту війська Північно-Кавказького фронту, 16 вересня визволили від окупантів Новоросійськ та розвивали наступ, до 9 вересня очистили від фашистських загарбників весь Таманський півострів. Таким чином, в ході літнього наступу 1943 року Радянська Армія відкинула ворога місцями на 400-450 км., визволила від фашистських загарбників Лівобережну Україну, Донбас, Таманський півострів на широкому фронті вийшла до Дніпра. Державі були повернені райони багаті на промисловість, сільське господарство, вони мали велике значення для подальшого визволення Радянської держави. Були створені чудові умови для визволення Правобережної України та Криму.
20 вересня війська 13-ої армії почали підходити до Дніпра, сходу почали його форсувати на частині- Чорнобиль, стали на північ Києва. В ніч на 20 вересня передові підрозділи двох полків 70-ої гвардійської Стрєлкової дивізії з допомогою партизан загону “За Батьківщину” форсували Дніпро в районі Теремці через Дніпро, переправивши батальйони 203 полку підполковника В.А.Коноваленко.
В цей же час на південь Теремців у Домантово на поромі та 4-х плотах форсували Дніпро перші підрозділи 205-го полку. А в ніч на 21 вересня, використовуючи партизанські переправ очні засоби, Дніпро форсували головні сили 205-го полку 7-ї гвардійської стрілкової дивізії генерала І.А.Гусєва.
21 вересня в районі Домантово, де утримували невеликий плацдарм 205 полк, гітлерівці жорстоко атакували позиції гвардійців. Майже всі були вбиті в бою гвардійці 2-го батальйону.
Ознайомившись з докладом І.В.Сталін продиктував Б.М.Шапошникову слідуючи відповідь на адресу командуючого Південно-Західного напрямку: “Генерал-майор Тупиков... представил в Генштаб паническое донесение. Обстановка, на оборот, требует сохранения исключительного хладнокровия и выдержки командиров всех степеней. Необходимо, не поддаваясь панике, принять все меры к тому, чтобы удержать занимаемое положение и особенно прочно удерживать фланги надо заставить Кузнецова (командующего 21-й армией) и Потапова (командующего 5-й армией) прекратить отход. Надо внушить всему составу фронта необходимость упорно драться, не оглядываясь назад”.
Великого успіху досягли при форсуванні Дніпра війська Степового фронту. В ніч на 25 вересня першими форсували річку північно-західні Верхньо-Дніпровські війська 7-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта М.С.Шуміло ва. За п’ять днів жорстоких боїв армія розширила загарбаний плацдарм до 25 км. по фронту і до
15 км.в глибину. До кінця місяця форсували Дніпро і інші армії фронту.
В смузі наступу Південно-Західного фронту форсували Дніпро і захопили плацдарми 46-та армія генерал-лейтенанта В.В.Глаголєва в районі на захід Дніпродзержинська, 6-та армія генерал-лейтенанта Шлеміна і 12-та армія генерал-лейтенанта А.І.Данилова – на південь Дніпропетровська.
До кінця вересня радянські війська захопили 23 плацдарми. Дніпро, як стратегічна границя захисту втратив для ворога своє значення.
Успішне форсування Дніпра сходу і захват плацдармів на його правому березі є найвідданішим подвигом Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної Війни. Повернемося до самого форсування: Радянське Верховне Головнокомандування іще на початку вересня націлило наступ військ на форсування Дніпра з ходу та захват плацдармів на правому березі. Одночасно в директиві від 9 вересня Ставка наказала за успішне форсування Дніпра в районі Смоленська і нижче.