Смекни!
smekni.com

Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею (стр. 7 из 9)

Народні месники завдавали ударів по комунікаціях ворога, а в час наступу радянських військ допомагали визволяти територію області. Вони знищили десятки тисяч гітлерівців та їх найманців, захопили велику кількість зброї. До речі партизанські загони створювали і очолювали не менш професійні військові. Часто це були люди цивільні. Так, в Чорному лісі - 40 км. Пн.-Зх. Вінниці група підпільників очолив студент Вінницького педагогічного інститут Кугай П.. Вони почали 7 лютого 1943 р. відкриту партизанську боротьбу. Згодом ця група стала партизанським загоном ім.Леніна чисельність якого на 10 квітня 1943 року складала 25 чоловік, а на день свого розформування 1 квітня 1944 року була 1378 чоловік. За час своєї діяльності цим загоном було вбито 7271 німецьких солдатів і офіцерів, знищено 61 ешелон, 22 танки, 686 автомашин, 6 заводів, 6 ж.д. станцій. Було видано 150000 листівок із закликом до боротьби. Після того, як даний партизанський загін 23 листопада 1943 року став з'єднанням партизанських загонів під проводом Мічковського І.С. він пройшов 33 адміністративні райони Вінницької області, це 1000 км. Форсували річки Ров, Лядова, Мурафа, Південний Буг.2

Чимало втрат зазнавали за німецькими даними і подоляни. Так 12 лютого 1942 року в донесенні начальнику особливої охорони Гітлера Ратенгуберу повідомлялося: „... Були перевірені садиби села Стрижавка... Перевірено 476 садиб. Під час перевірки виявлено 14 колишніх комуністичних діячів та активістів. Серед них був один, що належав до ГПУ. Цих осіб, що являють собою велику небезпеку для споруд у розумінні шпіонажу та саботажу, було заарештовано й направлено в поліцію та СД для ліквідації.1 До речі, були навіть ідеї вбивства Гітлера на території „Вервольфу". Наприкінці 1941 року Сталін поставив завдання перед керівництвом НКВС СРСР - в будь-який спосіб знищити Гітлера на території Німеччини чи поза нею. Спецслужба взялася до роботи. Відпрацьовували відразу кілька варіантів. Першим передбачалось, здійснити замах на Гітлера влітку 1942 року під час його перебування у Вінницькій філії головної польової ставки фюрера. Для цього готували бойову операцію за участю партизанського загону під командуванням Медведєва. У зв'язку з цим всі партизанські загони, які діяли на Україні, повинні були збирати будь-яку інформацію про „Вервольф". Але Абверу від своїх агентів стала відома інформація про наміри партизан. Тому негайно були втричі посилені заходи безпеки. Партизани так і не змогли вчасно отримати точних даних про внутрішній розпорядок роботи ставки. Значно пізніше його повідомив один полонений німецький пілот, але операцію перенесли. Коли на початку 1943 року Гітлер вдруге приїхав до „Вервольфу", оперативній групі партизанського загону так і не вдалось проникнути до Вінниці. З цим завданням вона справилась лише восени того ж року, але фюрера у ставці на той час вже давно не було.3

Про це писали навіть німці. Так, наприклад, ЗО липня 1942 року Раттенхубер одержав від Мюллера ще тривожніше повідомлення: "У Вінниці дислокується центральний більшовицький партизанський штаб України. На чолі цього штабу - більшовицький майор. Цей більшовицький партизанський штаб готує замах на фюрера і фельдмаршала Кейтеля. Більшовицький майор забезпечений самими бездоганними німецькими армійськими документами й 12 липня 1942 року виїхав у напрямку Курська для того, щоб оповістити більшовицькому центральному штабу план місцевості й точного розміщення німецької ставки. Вищевказаний майор має зв'язки з австрійськими комуністами німецького гарнізону. Більшовицькі бомбардувальники одержали завдання несподіваними нічними нальотами знищити ставку. На випадок невдачі більшовицький штаб передбачає висадити динамітом всю місцевість, де знаходиться ставка. Більшовицький штаб планує використати паніку в німецькій армії, викликану успішним замахом, для здійснення загального повстання проти німців на Україні. Замах має стати сигналом для повстання. І цілком не виключено, що Мюллер мав рацію, бо навіть офіцерство у вигляді графа Клауса фон Штауфенберга - майору організаційного відділу генштабу сухопутних військ, готувало замах на свого фюрера, але цей замах був невдалий.1

Але якщо ці замахи на конкретну особу фюрера не увінчавшись успіхом, то цілком конкретні дії проти фашистських окупантів приносили чималу користь. Так в червні 1943 року бойовий загін ім.. Сталіна під командуванням Слісаренка і Марченка перейшли до активних в лісах Вінниччини. Діяли вони в Пн.-Сх. районах Вінницької області, проводили бойові дії та агітаційно - масову роботу серед мирного населення. Численність групи була 100 чоловік, а в кінці листопада 1943 року організовано загін увійшов до партизанського з'єднання ім.. Леніна - командир Мичковський (потім Владіміров). За весь період бойової діяльності з червня 1943 року по 17 березня 1944 року - вони вбили і поранили німецько-румунських солдат, офіцерів і поліцаїв - 2365 чоловік, знищили 464 автомашини, 170 тонн пального, 5 мінометів, 15870 метрів ліній зв'язку. Захопили 12 кулеметів, 8 гармат, 404 гвинтівки, 24 мотоцикли. Роздали населенню 4000 тонн, хліба, 2008 голів рогатої худоби. Було звільнено 1250 чол. військово - полонених і цивільних громадян від вивезення на примусові роботи до Німеччини.

Ще на початку липня 1941 року, коли фашистські загарбники підійшли майже до самої Вінниці директором обласної бібліотеки був комуніст Іван Васильович Бевз. Йому обком партії запропонував залишитися у місті для організації підпільної боротьби з ворогом. Уже в серпні 1941 року він почав підбирати надійних людей, створювати явочні квартири. Активними помічниками Івана Васильовича стали Семен Степанович Левенець, Олександр Леонтійович Парамонов, Ігор Войцехівський, Валя Любимова, Наталя Медвідь, Ляля Ратушна. Бібліотека ім. Н.К. Крупської з кінця 1941 року перетворюється на штаб-квартиру першої підпільної організації у Вінниці, а пізніше підпільно-партійного центру до складу якого ввійшли І.В. Бевз (керівник), С.С. Левенець, О.П. Парамонов, Т.О. Тетерівський, Г. Азарашвілі. За ініціативою партійного центру було створено 18 підпільних груп на ряді підприємств міста, зокрема на м'ясокомбінаті, а також на залізничному транспорті.1

Розправившись з підпільним партійним центром, гітлерівці сподівались, що остаточно покінчили з антифашистським рухом у місті. Але це були марні сподівання. Підпілля жило, набирало сил, розгортало активну боротьбу з ворогом. В його подальшу історію вписали героїчні сторінки підпільні організації О.І.Побережця, П.І.Старика, І.Я.Бяллєра, С.П.Бєлканія, комсомольсько-молодіжна організація П.П.Мельника та інші. Всього в роки окупації у Вінниці діяло 46 підпільних організації і груп. Друкарня „Україна" працювала в Вінниці з серпня 1942 року до березня 1944 року.

Спочатку для виготовлення використовували друкарську машину, потім з кінця 1942 року - шрифт. Який підпільниця Ляля Ратушна винесла з міської друкарні. За час своєї діяльності друкарня „Україна" випустила близько 70 тисяч примірників листівок, звернень, зведень „Радінформбюро". Відважна патріотка Ляля Ратушна загинула 18 березня 1944 року, за два дні до визволення Вінниці від німецько - фашистських загарбників.

Жмеринка - важливий залізничний вузол. В роки Великої Вітчизняної Війни тут діяла підпільна організація „Радянські патріоти".

Зародилась вона на початку листопада 1942 року. Тоді ж, було створено підпільний комітет у складі К.С.Гришина, В.В.Кіняєва, Г.Г.Навроцького та інших. Ядро організації складали воїни-комуністи, які вирвалися з фашистського табору смерті, розташованого під Жмеринкою, та місцеві жителі: робітники депо, електростанції. Підпільники випускали рукописну газету „Красный партизан". Виходила вона регулярно, кожні 3-4 дні. Організація готувалась також розпочати бойові операції. Але цим планам не судилось здійснитись. В серпні 1943 році німці арештували їх і 2 грудня 1943 року розстріляли.

Немало зусиль доклали ОУН(б) по створенню підпільних націоналістичних осередків, що в певний мірі вдавалося. При їх створенні ставку було зроблено на осіб, не задоволених радянською владою, зокрема, колишніх розкуркулених, що повернулися до рідних місць, членів їх сімей та родичів, місцеву інтелігенцію, молодь.

Найголовнішим же своїм завданням націоналісти вважали підготовку до збройного виступу за самостійну Соборну Україну. Як згадує колишній окружний провідник військовий референт обласного Проводу ОУН на терені Вінниччини Попівський Є.А., ще у першій половині 1942 року, ми почали підготовку, щоб створити південно-західний фронт; осередком його головного командування мала бути Вінниця. Ми робили облік усіх матеріалів і резервів, потрібних для мілітарної справи.1 Вивчали також обставини, враховували завдання військової Округи р. Бога і південного Подністров'я. А завдання наше на випадок повстання було таке:

1. роззброїти війська окупантів, у потребі навіть збройною силою та звільнити від них наш терен дії;

2. перешкодити активній дії будь-яких „автономістів" чи „федералістів", себто малоросів, під таким чи іншим прапором;

3. обставити своїми збройними силами всі важливі об'єкти, щоб зберегти їх незнищенними для потреб української держави;

4. у воєнно - визвольний час поставити все життя нашого краю під контроль військової національно - революційної української адміністрації, при збереженні та активізації органів місцевого українського самоврядування;

5. діяти між р. Богом і південним Дунаєм на теренах, що замешкані переважно українським населенням.