Смекни!
smekni.com

Відродження української держави (стр. 3 из 6)

Центральна Рада негативно віднеслася до захопленню влади більшовиками. У жовтні 1917 р. Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію: "Визначаючи що влада у державі... повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад..., які являються тільки частиною зорганізованої революційної демократії. Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання у Петрограді".

У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила, що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з "крайовими республіками", які виникли на території Росії, з метою створення нового загальноросійського політичного центру.

Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком як найвищий орган влади і відповідно не визнавали Центральної Ради, то вона розпочала з ними боротьбу - в Полтаві, Конотопі, інших містах та селах України. Були роззброєні загони Червоної гвардії, військові частини, що не визнавали влади Центральної Ради їх висилали за межі України, у Росію.

Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку визнав за українським народом право на відокремлення й утворення самостійної держави, яке проголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав сам Ленін. Це ж підкреслював і нарком військових справ Росії.Л. Троцький у розмові по прямому зв'язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М. Криленком 24 листопада 1917 р. Проте відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 (17) грудня 1917 р. видав "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради". Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку, її право зовсім відділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які, до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради [8, c.35].

У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення і грубо порушувати це право, нав'язуючи свої форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити "всякі словесні загравання" і приступив до активних дій.

У Харкові 11-12 (24-25) грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському з'їздові Рад, а на місцях - Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з'їздами влада належала ЦВК України, обраному на з'їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медведєвим. Було обрано також радянський уряд України - Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. Народний Секретаріат складався з 13 секретарств, очолених народними секретарями. До його складу входили В. Ауссем, С. Бакинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергєєв, В. Люксембург, Г. Лапчинський та ін. Головою незабаром став М. Скрипник.

Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1 січня 1918 р. Раднарком призначив надзвичайного комісара України - С. Орджонікідзе. Тоді ж В. Ленін надіслав телеграми у Харків - командувачеві більшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе: "Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів... Усіма засобами просувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує голод... Ленін" [17, c.86]. Росії для цього передусім і була потрібна Україна.

Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користується жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше їхніх прізвищ?... коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову опору... ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов".

Розділ 2. Проголошення України незалежною демократичною державою. Розвиток конституціоналізму

2.1 Четвертий універсал і проголошення України незалежною демократичною державою

У ці тривожні дні Центральна Рада 9 (22) січня 1918 р приймає Четвертий універсал, на якому зупинимося докладніше. "Народе України, - пишеться в універсалі, - твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська Народна Республіка. Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вольності і права трудящих. А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська..., які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя, злодійство, безчинство".

Центральна Рада, зазначалося далі, не хоче війни, не претендує на ніякі чужі території, а "бажає вести свій край до миру, до творчої роботи, до скріплення. волі нашої". Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою".

Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні. Прагнення до свободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не жити під владою чужинців - це природне, невід'ємне право кожного народу, кожної нації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії 2 (15) листопада 1917 р.

Україна, зазначалося в Четвертому універсалі, хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатись у внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів - влада тимчасово буде здійснюватися Центральною Радою та її виконавчим органом - Радою Народних Міністрів. Раді Народних Міністрів тут же було доручено самостійно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до боротьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію [11, c.146].

Зруйновані війною міста і села мали бути відбудовані за кошти держави. З поверненням додому демобілізованих солдатів у всій Україні планувалися перевибори місцевих органів влади - міських, сільських, волосних і повітових народних рад, міських дум. До перевиборів "слід встановити на місцях таку вдасть, до якої б люди мали довір'я і яка б опиралася на всі революційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радам селянських, робітничих і солдатських депутатів співпрацювати на благо українського народу.

Щодо аграрного питання, в Універсалі повідомлялося:

"Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народові і без викупу, прийнявши за основу скасування власності (очевидно, поміщицької - Т. Б) і соціалізацію землі". Проект закону планувалося розглянути і прийняти на найближчому засіданні Центральної Ради, "щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх власників і переходили у власність держави. Оскільки "війні наступає кінець, приписуємо Раді Народних Міністрів приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам".

В Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни.

Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весь дохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Для конкретної реалізації цих положень уряд повинен був подати проекти відповідних законів, а також видати розпорядження про "монополію держави на виробництво заліза, шкур, тютюну та інших товарів і продуктів, з яких найбільше бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящих класів".

Встановлювався контроль держави над усіма банками, "які допомагали визискувати трудові класи". З цього часу кредити банків повинні були надаватися "головним чином на підтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні" [17, c.55].

Раді Міністрів приписувалося "рішуче боротися з усіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народної Республіки, до повороту старого ладу, - карати, як за державну зраду!".

Назвемо ще такі дуже важливі пункти універсалу:

"Всі демократичні права і свободи громадян потверджуються. Всі нації в Українській Народній Республіці користуються рівними правами і національно-персональною автономією". Розуміючи нестійкість і непевність

свого становища, будучи звідусіль оточеною ворогами та недоброзичливими сусідами, Центральна Рада проголошувала;

"Все, чого не встигнемо зробити ми, те довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори".