Неомарксисти стверджують, що пануюча в капіталістичній світовій системі ідеологія гіперлібералізму змінює роль національного суверенітету. Основна функція держави полягає, перш за все, у сприянні ринковим силам. Водночас держава поступово втрачає функції соціального захисту населення. Перерозподіл на користь бідних регіонів розглядається в рамках цієї ідеології як «протекціоністське втручання», що суперечить логіці ринку. Тому регіони все менше пов’язують свої інтереси з центром. Посилюються сепаратистські рухи: багаті не хочуть ділитися з бідними, а бідні вважають, що відокремлення стане найліпшим шляхом вирішення їхніх проблем.
Суверенітет у термінах неомарксистської школи не є ключовим поняттям, оскільки він стосується політичних і юридичних аспектів. Найважливішою ж рисою світової політичної системи є ступінь економічної автономії, і всі держави вимушені грати за правилами, визначеними міжнародною капіталістичною економікою. Так, представники школи неомарксистської теорії зазначають, що економічно малорозвинені країни перебувають у залежності від більш розвинених, причому економічне відставання не є природним етапом розвитку, притаманним усім державам, а наслідком нерівноправних міждержавних відносин.
Прихильники цього підходу піддають сумніву положення, що суверенітет, як такий, що володіє відносно незалежною політичною логікою, може бути відокремлений від світової економічної системи. Відповідно, суверенітет та розподіл праці є не просто протилежними принципами, але й елементами єдиного політичного та економічного порядку, міжнародної спільноти «вбудованого лібералізму» [26, 139]. Саме суверенітет поступово знищується глобалізацією, оскільки глобальні економічні процеси обмежують спроможність держави визначати та проводити незалежну економічну політику. До певної міри такі обмеження державної автономії існували завжди. Цю точку зору поділяють, в основному, автори, які розглядають світ передусім як глобальну капіталістичну систему. Фактично характеристика, що раніше давалася слабким державам у світовій економічній системі, в епоху глобалізації може бути застосована практично до всіх держав світу.
Світ-системний аналіз досліджує соціальну еволюцію систем суспільств, а не окремих соціумів, на відміну від попередніх соціологічних підходів, у рамках яких теорії соціальної еволюції розглядали розвиток насамперед окремих суспільств, а не їхніх систем. У цьому світ-системний підхід подібний із цивілізаційним, але йде трохи далі, досліджуючи не тільки еволюцію соціальних систем, що охоплюють одну цивілізацію, але й такі системи, які охоплюють більш однієї цивілізації або навіть усі цивілізації світу. Цей підхід був розроблений в 1970-ті рр. А. Г. Франком, І. Валлерстайном, С. Аміном, Дж. Арриги і Т. дос Сантосом. У якості найважливішого попередника світ-системного підходу, який заклав його основи, зазвичай розглядається Ф. Бродель. Тому не випадково, що головний світовий центр світ-системного аналізу (у м. Бінгхемптон, при Університеті штату Нью-Йорк) має ім'я Фернана Броделя [20, 42].
Найпоширеніша версія світ-системного аналізу, розроблена І. Валлерстайном. Згідно І.Валлерстайну, сучасна світ-система зародилася в т.зв. «довгому 16-му столітті» (приблизно 1450— 1650 рр.) і поступово охопила собою увесь світ. До цього часу у світі одночасно співіснувала безліч світ-систем. Ці світ-системи Валлерстайн підрозділяє на три типи: мінісистеми, світ-економіки й світи-імперії. Мінісистеми були характерні для первісних суспільств. Для складних аграрних суспільств характерні світ-економіки й світи-імперії. Світ-економіки являють собою системи суспільств, об'єднаних тісними економічним зв'язками, які виступають у якості певних одиниць, що еволюціонують, але не об'єднані в єдине політичне об’єднання. Згідно Валлерстайну, усі докапіталістичні світ-економіки рано або пізно перетворювалися в світ-імперії через їхнє політичне об'єднання під владою однієї держави. Єдине виключення із цього правила — це середньовічна європейська світ-економіка, яка перетворилися не в світ-імперію, а в сучасну капіталістичну світ-систему.
«Світ-Система - соціальна система, що має границі, структуру, правила легітимації й погодженість (соherence)». Це - організм, чиє життя визначається конфліктуючими силами; організм, що має життєвий простір (life-span), понад який його характеристики міняються в одному відношенні й не міняються в іншому. Критерій світу-системи - самодостатність (self-contained) його існування. «Світ – система» - не «світова система», а «система», що є «світом». Самодостатність - теоретичний абсолют (як вакуум), що не існує в реальності, але, що робить вимірними явища реальності.
Найбільш стійкі світ-системи – «свти-імперії» (Китай, Рим і т. д) Спосіб виробництва, який є їх основою, – редистрибутивно-данницький (redistributive-tributary) або просто данницький (tributary) [20, 44].
«Лейтмотив (key-note) цього способу виробництва - політична єдність економіки, яка існує не тільки при наявності високої адміністративної централізації («імперська» форма), але й при її відсутності («феодальна» форма)».
Практично І. Валлерстайн у першому випадку має на увазі спосіб виробництва, який зазвичай називають «азіатським» (більш вірним представляється термін «політарний», запропонований Ю.І.Семеновим), у другому - феодальний. Але в теоретичному плані, ніяких способів виробництва, крім винайдених ним самим, І. Валлерстайн не визнає. Самі по собі світи-імперії І. Валлерстайн також не розглядає.
Поряд з світами-імперіями виникають інші світи-системи - світ-економіки.
Світ-економіка - це система, принципово відмінна й від міні-системи, і від світ-імперії. У світ-економіці немає соціальних обмежень для розвитку виробництва, що стає можливим, за Валлерстайном, при звільненню економіки з-під диктату політичної влади. Такий диктат - сутність світ-імперії. Його скасування це перемога нового «способу виробництва» - капіталістичного.
Неміцні світ-економіки минулого швидко гинули, трансформуючись у мирі-імперії. Така доля світ-економік Китаю, Персії, Рима й інших. Вони також перебувають поза полем зору І. Валлерстайна - він досліджує одну і тільки одну світ-систему: сучасну світ-систему (СМС), вона ж - капіталістична світ-економіка (КСЕ), єдина з світ-економік, що не тільки вижив, але й перемогла інші соціальні системи, «втягнувши» їх у себе.
Виникнення КСЕ відноситься до XVI століття. Капіталістична світ-економіка базується на великому (extensive) поділі праці (меншою мірою обумовленому географічно, у більшій - соціально). Його складові частини - ядро, напівпериферія й периферія.
У розробці проблем відносин центру й периферії Валлерстайн іде за прихильниками концепції «залежного розвитку». Ядро в результаті нееквівалентного обміну виграє (розвинені капіталістичні країни), периферія - програє («третій світ»), напівпериферія займає проміжне положення (наприклад, Росія). У ядрі існує світовий лідер - гегемон. У ролі гегемона виступали в XVII-XVIII століттях - Голландія, в XIX столітті - Великобританія, в XX столітті - США. Навколо КСЕ перебували інший світ-системи - зовнішні арени - які були нею згодом поглинені. Населення КСЕ становлять «статусні групи» і «класи». «Класами» Валлерстайн називає «статусні групи», які усвідомлюють свої інтереси, й борються за них. «Класів» може бути не більш двох [12, 62].
Така, у короткому викладі, методологія І. Валлерстайна. При дослідженні проблем КСЕ вона виявляється досить плідною. Безсумнівним досягненням є вивчення горизонтальних зв'язків усередині світ-економіки. Але безсумнівною проблемою для світ-системного підходу виявилося співвідношення світ-економіки й окремих суспільств.
Існування окремих суспільств (Валлерстайн називає їх «національними державами») вважається вторинним, похідним від існування соціальних систем. На думку Валлерстайна, не соціально-історичні організми поєднуються в системи, а, навпаки, системи породжують соціально-історичні організми. Безсумнівно, цей погляд пов'язаний з тим, що головний предмет досліджень Валлерстайна - сучасність. Саме для сучасності характерний досить сильний зворотний вплив міждержавної системи на складові національної держави; Валлерстайн переніс цю ситуацію на минуле, коли подібний вплив був значний слабшим.
Незважаючи на те, що Валлерстайн виділяє різні типи соціальних систем і різні способи виробництва, стадіальної типології в нього немає - він не вважає, як можна було б припустити, що людство розвивається від стадії міні-систем до стадії світ-систем. Валлерстайн заперечує поняття «прогрес» і «розвиток», вбачаючи в історії тільки зміни, які не мають ніякої спрямованості.
Це помітно при поясненні ним причин появи КСЕ в Європі, що одночасно було, поясненням причин невиникнення КСЕ в інших місцях і в інші часи.
Видалося б, виникнення капіталізму нерозривно пов'язане з виникненням буржуазій із середньовічного бюргерства, зі специфікою європейського міста і т.д. І. Валлерстайн із цим не згодний. Це, на його думку, не більш, ніж «міф XIX століття», що не пояснює ні відставання одних країн від інших, ні способів ліквідації цього відставання. Корінь міфу він бачить у визнанні існування двох пар антагоністичних соціальних груп (буржуазії - пролетаріат, земельна аристократія - селянство), з яких перша пара належить капіталізму, друга - успадкована від минулого. Замість «міфу XIX століття» ним пропонується «Казка Нашого Часу», сюжет якої зводиться до твердження, що феодали перетворилися в капіталістів, а не були ними переможені.
Але ця гіпотеза не пояснює, чому одні феодали перетворилися в буржуа, а інші - ні. Тим більше вразлива «казка» Валлерстайна для пояснення невиникнення КСЕ в Азії. (А таке пояснення Валлерстайну необхідно було представити - адже для нього немає принципової різниці між європейським феодалізмом і іншими «світ-імперіями»: усюди існують «протокапіталістичні елементи» і має місце їх «блокування» політичною владою, отже, капіталістична світ-економіка в принципі може виникнути де завгодно й коли завгодно, необхідний лише сприятливий збіг обставин. Валлерстайн доводить, що такий збіг обставин мав місце в Європі XIV-XVI століть, але не доводить, що він не мав місце в Азії, Африці, доколумбовій Америці в будь-який інший час.)[12, 67].