Становище ремісників, які працювали в царських майстернях, в більшості нагадувало становище царських землеробів. Вони також підлягали під адміністративну юрисдикцію і були прикріплені до майстерень. Їх діяльність також на кожному кроці контролювалася адміністрацією. Поряд з великим майстернями, які знаходилися в руках царської адміністрації, жреців і власників спадкових земель, існувало багато дрібних ремісників, які працювали в невеличких майстернях або брали роботу на дом. Ремісники об’єднувались в союзи, члени яких сходились на спільні обіди, мали свого бога-покровителя і платили внески в суспільну казну.
Про рабство та рабів при перших Птолемеях відомо небагато. Рабська праця в Єгипті застосовувалася в гірничій справі і в сільському господарстві. Особливо важкою була участь рабів, які працювали на родовищах та камененоломнях. В такому ж положенні з ними знаходилися державні боржники та злодії. Праця рабів застосовувалась і в великих маєтках. У власників середньої руки – чиновників, військових колоністів – чисельність рабів також була значна. Наприклад, якийсь воїн Лептин володів 16 рабами.
Великими рабовласниками були храми, які отримували значний прибуток від праці храмових рабів, так званих "ієродулів". Збереглися спеціальні укази Птолемеїв про реєстрацію рабів, забороні їх вивозу з Єгипту, про розшук та покарання рабів, що втекли. В заповідях і в брачних контрактах раби згадувалися як вид майна. Торгівля рабами займала видне місце в торгових операціях.
Поряд з розвиненим рабовласництвом в Єгипті, існували і стародавні форми рабства – самопродаж вільних людей, боргове арбство. Представники правлячої верхівки Єгипту перетворювали в рабів В Сирії і Палестині багато лаой. Це явище прийняло настільки крупні масштаби, що викликало втручання правительства, яке було зацікавлене в збереженні платників податків. В 261 р. д.н.е. Птолемей ІІ видав указ, який забороняв купляти або брати під заставу лаой.
Птолемеївська система управління, до розгляду якої ми тепер звертаємося, завжди стоїть в центрі уваги дослідників. Серед них існує точка зору, що тут ми маємо справу з однією з економічних систем, управління якою здійснювалося зверху. Не дивлячись на те, що така економічна система знайшла певні успіхи, але в кінці кінців сприяла занепаду країни. Під час правління Птолемея ІІ вона досягла свого апогею.
Єгипет Птолемеїв представляв собою сильно централізовану державу. Цар мав всю повноту влади. В організації управління вікова єгипетська бюрократична традиція поєднувалась з еліністичними принципами управління. Зпираючись на грецьке право, Птолемеї розвинули інтенсивну законодавчу діяльність.
Великі та малі чиновники старанно переписували та розсилали закони, розпорядження, скарги. Діловодство велося грецькою мовою. Було вироблено особливий канцелярський стиль та складна термінологія. При дворі Птолемеїв зберіглися традиції часів Олександра Македонського – старанно вели "царський журнал" та багаточисельну царську кореспонденцію. Існував ряд вищих придворних посад – "родичів", "рівних за шаною родичам", "перших друзів", "рівних першим друзям", " друзів", "правонаступників".
Вершиною адміністративної ієрархії була посада "диойкета" – управалінця господарством та фінансами. Він завідував царською казною, облічував господарські ресурси, доходи та витрати. Уся його діяльність була пов’язана з чисто фіскальною метою – поповнення царської казни. Діойкет був першим сановником в державі, і якщо це був талановита та енергічна людинс, то вона ставала майже всемогутньою.
За виключенням трьох грецькіх міст, увесь Єгипет представляв собою хору – це були сільські місцевості та поселення міського типу, які не мали самоврядування. В упралінні хорою була відсутня чітка система. Хора зберегла давнє розділення на номи, які в більшості притримувались відокремленості.
Ном розділявся на декілька "топархій". До складу топархій входили як нижча одиниця коми. Функції колишніх номархів перейшли до стратегів, які стали на чолі управління нома. Секретар, який завідував діловодством, називався царським секретарем. Відповідні посадові особи мались також в топархіях та комах.призначення на всі ці посади залежало від діойкета.
Діяльність посадових осіб в номах була тісно пов’язана з діяльністю фінансових чиновників, які також підлягали діойкету. Головною посадовою особою по фінансовому управлінню в номі був економ з широким спектром повноважень. Економ повинен був турбуватися про збільшення царських доходів, про покращення сільського господарства, про благоустрій царських землеробців, вислуховувати їх скарги, слідкувати за станом іригації в номі, проводити ремонт каналів та плотин. На нього ж покладався контроль за роботою ткацьких майстерень та масляних цехів, за торгівлею. Діяльність економа перевіряв контролер.
В адміністративному центрі знаходилась каса (трапеза) на чолі з трапезитом, який приймав надходження від платників податків, від відкупщиків. Там же знаходився і номовий склад зерна ("тесавр"), яким завідував "ситолог". І трапеза і тесавр мали відділення в номах і в містечках. Трапезити та ситологи, як і весь адміністративний персонал, являв собою любдей, які повністю залежали від царя і отримували з казни плату грошима або натурою.
В судових організаціях поряд з грецьким правом частково зберігало свою дію і право давньоєгипетське. Існували різні суди для єгипетського та грецького населення, для полісів і хори. Справи, в яких приймали участь і єгиптяни, і греки вирішувались на загальному суді. Великого значення в царстві Птолемеїв отримала адміністративна юрисдикція, яка розповсюджувалася на значну частину населення.
Давні адміністративні та релігійні центри Єгипту – Мемфіс, Фіви, Гермополь, Гераклеополь – продовжували існувати і в еліністичний період. Більшість єгипетських міст також були торгово-ремісничими центрами. Однак вони не користувалися правом самоуправління.
В Єгипті існувало лише три поліса – Александрія, стара греуька колонія Навкратис і заснована Птолемеєм І у Верхньому Єгипті Птолемаїда. Ці поліси не належали до хори і не входили в управління нома. Їх громадяни – привілейований прошарок найбільш заможного міського населення – складали міську общину і об’єднувались в філи та деми.
В столиці держави Александрії міська рада була відсутня. Тут окрім греків і македонян проживали також фінікійці, критяни, іранці, фракійці, вихідці з Малої Азії, іудеї тасирійці, а також єгиптяни. Це багаточисельне різноплеменне населення, за виключенням єгиптян, які були позбавлені будь-яких політичних прав, об’єднувалось за етнічною ознакою у общини з деякими органами самоупраління – "політевми", незалежні одна від одної і підлеглі царській адміністрації. Ступінь самоуправління "політевм" був неоднаковий.
Хотілося б трохи зупинитися і на характеристиці зовнішньої політики Єгипту часів Птолемеїв. Анали Птолемеїв, які в свій час склав в 1819 році Жак-Жозеф Шампольон-Фіжак, брат великого єгиптолога, розповідають нам про значну кількість військових операцій за часів правління царів: походи в Кирену, Келесирію, на Кипр і в Грецію, крім того, відсіч двох вторгнень, спочатку Пердикки, а потім Антігона Одноокого.
Завоювання Птолемеїв за межами Єгипту почалися їх вторгненням в 322 році в Кирену, де вони розгромили спартанця Фиброна і поставили Кирену у власну залежність. Кирена була досить важливим придбанням. Вона славилася своїм сільфієм – цілющим засобом, який був відомим у всьому стародавньому світі. Для захисту кордонів своєї держави Птолемеї займають Сирію, де розмістили в ряді міст гарнізони, щоб захиститись від нападу сусідніх правителів.
Великого значення мав і той факт, що з 287/286 р. Птолемеї виступили в якості протектора Союзу островитян. Цей союз був об’єднанням багаточисельних Кікладських островів, які до тих пір знаходилися під владою Деметрія Поліоркета. Ще раніше , в 294 році, Лагід зумів відвоювати острів Кипр. Кінцевим результатом стало створення у східній частині басейну Середземного моря морської держави, головними опорними пунктами якої були приморські міста Фінікії, Кипр, багаточисельні Кікландські острови.
Необхідно констатувати і той факт, що при правлінні другого покоління еліністичних правителів не велося великих завойовницьких війн. Застосовувалася тактика ведення так званих "малих" війн, метою яких була боротьба за розширення кордонів держав і перш за все боротьба йшла за владу на морі. Важливим засобом Птолемеїв був флот.
Загалом, Птолемеї здійснили чотири великі війни: перша була війна за сирійський спадок (з 280-279 р.), за нею йшла 1-а Сирійська війна (274 – 271 рр.), потім Хремонідова війна (267-261рр.), і нарешті 2-а Сірійська війна. Ітак чотири війни і ніякої суттєвої зміни в еліністичній рівновазі. Птолемеям вдалося зберегти свої володіння; ні Селевкидам, ні Антигонам не вдалося оскаржити у імперії Птолемеїв ведуче положення в світі еліністичних держав.
Олександру Македонському не вдалолся створити єдиний "елінопепрський" народ. Але його завоювання привели до взаємного збагачення двох культур:давньогрецької та давньосхідної. Не випадково, що 3 з 7 "чудес світу" створено на території елінських країн. Одне з них Александрійський маяк, який було побудовано на острові Родос висотою 120 метрів архітектором Состратом Книдським. Світло цього маяка було видно на 60 км. Крім ноьго в столиці еліністичного Єгипту знаходилася осблива установа, присвячена 9 музам. Це перший в світі музей. Ця організація, єдина в своєму роді у всьому античному світі, давали приют більшому числу вчених із всіх грекомовних країн. Організований як культове об’єднання зі жрецом, музей являв собою скупчення всього наукового життя Єгипту.