Швейцарія: Подібна була доля і швейцарської конфедерації. Утворена на основі союзного договору, по якому кантони Швейцарії зберігали свою незалежність, а також усі права, не делеговані союзу. Кантони мали свою монету, громадянство, укладали торгові договори з іноземними державами, визначали форми внутрішнього управління. Жителі одного кантону не мали права селитися в іншому кантоні, якщо між владою кантонів не було угод з цього приводу. Союзній владі були надані, переважно політичні та військові питання. Парламент Швейцарії – Сейм, будувався не як орган представництва, а як збори уповноважених від кантональних урядів. Делегати Сейму підкорялися тільки наданим їм інструкціям та приймали лише попередні рішення. Уряд союзу – Виконавча рада була позбавлена владних повноважень і самостійної фінансової бази. Всі ці питання зважувалися кантонами. З 1829р. в умовах економічної кризи, яка дедалі поглиблювалася, у Швейцарії почався рух за формування нового союзу влади. Підсумком стала заснування союзної держави, яка надалі стала фактично федеративною.
Досвід історії північноамериканської, швейцарської та ін. конфедерацій дозволили виділити наступні ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:
1. Договірна форма утворення конфедерації. Велика частина конфедерацій базувалася на основі відповідних договорів;
2. Воля виходу з конфедерації(сецесії). У відмінності від федерації, де спроба сецесії розглядався як заколот, вихід же зі складу конфедерації означає розірвання договірного зв’язку із союзом;
3. У конфедерації відсутній суверенітет, суверенітет належить державам, що входять у неї. Тобто, жодні рішення союзної влади не мають сили на території держави, яка входить до складу конфедерації, без їхньої згоди;
4. Предмети ведення конфедерації обмежені переліком невеликого й у цілому незначного кола питань. Це – питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення суперечок між суб’єктами конфедерацій.
5. В конфедерації утворяться не всі державні органи, а тільки ті, котрі необхідні для виконання задач, виділеним по договірних актах.
6. В представницьких органах конфедерації делегати представляють не територіальні частини чи населення однієї держави, а суверенітет держави.
7. Постійно діючі державні органи конфедерації не володіють владними повноваженнями. Акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії й адресовані до органів влади суб’єктів конфедерації.
8. Суб’єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмова у визнанні, або відмова у застосуванні фактів союзної влади.
9. Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків суб’єктів конфедерації. Правом безпосереднього оподаткування конфедерація не володіє.
10. Суб’єкти конфедерації мають право встановлювати митні та інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.
11. Як правило в конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.
12. Військові формування комплектуються суб’єктами конфедерації, причому нерідко зберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органам конфедерації і її суб’єктів.
У конфедерації немає союзного громадянства.
У висновку варто також підкреслити, що в конфедераціях відсутні єдина економічна, політична і правова системи.
Конфедеративна форма державного устрою може бути основою для утворення суверенних унітарних федеративних держав.
4. Список літератури
1. Венгеров А.Б. „Теорія держави і права” - М.: Юрист, 1994
2. Хропанюк В.Н. „Теорія держави і права” - М.: Батьківщина, 1993
3. Лівшиць Р.З. „Теорія права” - М.: БЕК, 1994
4. Коваленко А.И. „Теорія держави і права” - М., 1994
5. Алексєєв С.С. „Загальна теорія права” Москва, 1981 р.
6. Алексєєв С.С. „Держава і право” Москва, 1993 р.