Смекни!
smekni.com

Історико-краєзнавче дослідження міста Березне (Рівненської області) (стр. 2 из 4)

Як і раніше, ті міщани, які займались землеробством, платили чинш, причому розмір його постійно підвищується. Якщо в 1549 році з населення стягували 20 грошів з диму, то в 1616 вже 30. Грошова рента з лану теж зросла майже втричі. Великого лиха завдавала містечку сваволя королівської адміністрації, бешкети польських жовнірів, які грабували населення. Тому вже в XVI ст. зароджується і розвивається селянський рух.

В поборовому реєстрі сіл князя Романа Сангушка за 1571 р. міститься запис про масові втечі зубожілих селян з «селцо Березово»: «...з Березова пошли проч, хати їх пустують, Гацкова хата пустує, Курникова хата пустує. Савка - огородник проч пошол, хата пустует». Селяни тікали хто-куди. Хто в Запорізькі степи, хто на Лівобережну Україну, а хто — до іншого поміщика, в сусідньому чи навіть в тому ж самому повіті. Так, на початку 1601 року 20 родин, підданих брацлавського каштеляна Миколая Семашка з м. Андріїв, сіл Митиші, Холопи Луцького повіту втекли до маєтку Миколая Макаровича в тому ж Луцькому повіті. Очевидно, в пана Макаровича селяни платили менше податків, ніж в інших місцях.

Вищою формою селянського руху є повстання, застосування колективного збройного виступу проти гнобителів. Історія містечка Березне зареєструвала такий виступ селян і міщан.

В 1584 році в містечку Березному і в селі Холо­пи селяни повстали проти польських жовнірів, які прибули сюди для зміцнення польської влади. Різні письмові джерела неоднаково трактують ці події. В «Історії міст і. сіл УРСР» говориться, що «кілька сот мешканців Березного і сусіднього села, холопи, озброєні косами, луками і рогатинами, розгромили загін жовнірів». О. Цинкаловський, М, Теодоро-вич розцінюють ці події інакше: не як повстання, а як збройний виступ.

В той час містечко належало до володінь князя Головні-Острожецького (не треба плутати князів Острожецьких з князями Острозькими: перші свою назву села Остріжця біля Луцька, другі - від міста Острога). В акті від 15 березня 1584 р. в донесенні возного говориться, що він проводив розслідування у справі про напад на жовнірів, зроблений урядником містечка Березне Парфеном Новоселецьким, священиком Березнівським Григорієм, а також селянами з Березного і із с. Холопи, причому виявилось, що один з жовнірів був вбитий, а кілька слуг були поранені.

Як бачимо, польські жовніри викликали загальну ненависть українців, якщо вже священик і міський урядник очолюють збройний виступ. В 1592 р, під час селянсько-козацького повстання Косинського збройні виступи повторились. Через містечко проходили збройні сили повсталих, і міщани надавали їм всіляку допомогу і підтримку, в тому числі і людьми.

В XVII ст. боротьба селян і міщан проти панського гніту загострилася. У збірнику документів «Україна перед визвольною війною 1648-1654рр.» наводиться такий факт: 2 травня 1647 р. громада андріївських міщан, підданих Марини Данилевичової, озброєних «шаблями, киями і рогатинами», під час ярмарку в Андрієві вчинила напад на пана Стефана Ветчина, військового слугу канцлера Великого князівства Литовського Альберта Радзивіла та загін його челядників-шляхтичів. В цій справі було учинено розслідування і винних було покарано тривалим тюремним ув'язненням, а власниця бунтарів Марина Данилевичова сплатила за них штраф. Найвищого розвитку боротьба проти шляхетської Польщі досягла в період великих козацьких повстань і Визвольної війни українського народу під проводом

Б. Хмельницького. За Зборівським мирним договором, який був підписаний в 1649 р., кордон між Польщею і козацькою державою проходив по річці Случ. «Знай, ляше, що по Случ, то наше», —так говорили козаки. Але в силу істори­чних обставин вся Правобережна Україна, в тому числі і Березне, ще більш як на століття залишилась під владою Польщі.

Якщо говорити про саме містечко, то його не минув страшний період руїни, коли вся Україна нещадно плюндрувалась як польськими, так і московськими окупантами,

договором її було офіційно розчленовано на 2 части­ни. Походи польських жовнірів, набіги татар (1677р.) призвели до того, що містечко було спалене, більшість жителів знище­на, тільки декому вдалося врятуватися в лісах.

До того ж ці роки були позначені природними катаклізмами. Люті морози і сильні снігопади чергувалися з відлигами і зимовими повенями, травневими морозами. До неврожаїв призводили надзвичайно часті градобої, нашестя сарани. Отож на початок XVIII століття в Андрієві зали­шалося тільки 90 мешканців.

2.4. Історія топографічного населення.

На кінець ХVІІІ століття Передмістя Теклівка і Сільце нараховували відповідно 18 і 46 дворів. Отож по їх кількості (317) містечко тільки тепер вийшло на рівень 1625 року, повністю оправившись після погрому татар і економічного занепаду другої половини XVIII століття. Вигідне географічне розташування на річковому шляху сприяло дальшому його розвитку. Загальне пожвавлення економічного життя в Березному супроводилось розвитком торгівлі. З 1843 року тут відбувалось 12 одноденних і З кількаденних ярмарків щорічно, які сприяли збуту частини товарної продукції місцевого виробництва. Решту вивозили по Случі десятками суден і плотів. Головними продуктами торгівлі були ліс і хліб. Дещо менше значення (по прибутку) мали полотно, мед, віск, хутро. Торговими людьми були євреї.

Прагнучи одержати якнайбільше прибутків від містечка, його власник зби­рав податки на забій худоби, подимний, збільшив чинш на землю під забудову, а також запровадив сторожування - на в'їздах до містечка, щоб стягати мито з купців, Що везли на ярмарки борошно, крупу, дьоготь, виноградні вина.

А селяни не хотіли миритися з притісненнями їх прав і чинили непокору. Під час проведення селянської реформи 1961 року в Березному сталися заворушення. Невдоволені умовами викупу, селяни відмовлялися приймати уставні грамоти. Керівника заворушення Г. Рогача було заарештовано, але після звільнення з-під варти він знову зібрав селян і закликав їх виступити проти волосного начальства, що «діє не по праву», захищаючи інтереси поміщика. Після цього натовп попрямував до приміщення волосного управління, щоб захопити його, але загін козаків, що квартирував у Березному, розігнав селян.

Умови звільнення мешканців Березного від кріпосної залежності остаточно визначилися викупним актом, складеним 5 березня 1868 року. Відповідно до нього 319 осіб чоловічої статі (116 дворів) одержували в наділ 25 десятин присадибної землі, 127 десятин орної і сіножатей, 118 десятин пасовищ Протягом 49 років селяни зо­бов'язані були виплатити 12885 карбованців. Щороку громаду змушували вноси­ти 873 карбованці 10 копійок викупних платежів. Для бідних господарств ці платежі були вкрай обтяжливими, вони постійно мали недоїмки, розорювалися.

Однак в післяреформенний період містечко продовжує розвиватися.

У 80-х роках було побудовано ґуральню, пивоварний завод, водяний млин, сукновальню на р. Случ, два тартаки, цегельний завод, два парових млини. Крім новозбудованих, на Случі працювало ще кілька водяних млинів. Тому я хочу детальніше розповісти про роль і місце млинів в системі поміщи­цького господарювання. Млин був власністю поміщика і знаходився у наслідному володінні мельника. За звичай мельник його і будував. Після побудови млина протягом деякого часу (2 роки або дещо більше) мельник користувався всіма прибутками від нього, потім отримував одну третю прибутку, а решта йшла на користь власника маєтку. Плата за помол встановлювалася поміщиком Селяни мусили молоти зерно тільки в млині поміщика - це була одна з їх повинностей. Мельник брав збір за помої «мірою звичайною» і регулював чергу під час напливу людей. Він також зобов'язаний був утримувати млин і греблю в хорошому стані. Мельники на той час були доволі заможними людьми, а поміщикам млини приносили значний прибуток Без них не могли працювати винокурня і пивоварня, утруднювалась відгодівля худоби.

В Другій половині ХІХ століття спостерігається швидке зростання кількості мешканців Бережного. В 1881 році їх бул0 2132, а на 1887 рік було 220 дворів православних з 1798 жителями, «римо-католицьких 66 душ обох статей і євреїв 2171 душа», тобто в містечку вже нараховувалось 4035 мешканців.

Проте, починаючи з 90-х років, ситуація змінюється До цього спричинилося введення в дію у вересні 1885 року залізниці, що зв'язала Рівне з Лунінцем. Вона стає головним видом транспорту, на неї переноситься основний вантажопотік. Водний шлях втратив своє колишнє значення основної транспортної магістралі. Сплав лісу і рух торгових суден по Случі поступово припиняється. В результаті Березне яке знаходилося порівняно далеко (18 верств) від залізниці, перестало бути торговим центром і річковим портом. Підприємства закривалися, а ті, що були знищені чи пошкоджені пожежами, не відбудовувалися. Березне стало звичайним селом, лише за традицією його продовжували іменувати містечком.

В XX столітті Березне хоч і втрачає своє економічне значення, але в судово-адміністративному відношенні стає другим повітовим містом після Рівного. Перед самою війною намітились нові перспективи економічного розвитку Березного. Губернським комітетом було прийнято ряд рішень про фінансування будівництва кількох господарських об'єктів, однак війна не дозволили здійснити наміченого.

Ось як характеризував наступне десятиріччя Тарас Бульба-Боровець: «Велика світова війна та революція хуртовиною пронеслися через поліські болота.

Були в нас росіяни, австрійці, поляки, мадяри. Влада змінювалася щотижня, а поліські ліси шумлять собі по-своєму». Круговерть громадянської війни, до речі, досить широко відображена в «Історії міст і сіл Української РСР», завершилася підписанням в 1921р. Ризького договору між РРФСР і Польщею, Таким чином два окупанти поділили між собою здобич - стародавню Волинь. За кілька десятків кілометрів від Березного з'явились пофарбовані в червоний колір прикордонні стовпи — за ними була «єдина і неподільна», одягнена, правда, в нову революційну одежину, але та ж за суттю.