Історіографія історії Польщі
Становлення історичної науки у західних і південних слов'ян, зокрема у Польщі, відбувалося в період національного відродження на зламі ХVШ-ХІХ ст., в умовах втрати чи відсутності власної державності. Історична наука відіграла величезну роль у пробудженні та формуванні національної самосвідомості, у боротьбі за власну державу. Поширення ідей Просвітництва у Польщі співпало з часами ліквідації Польської держави. Після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. розгорнулася полеміка публіцистів щодо правомірності цього акту, що одержала назву "Війна історичних пер". В 1773 р. Ф. Лойко видав за дорученням короля трактат "Вісті про Галич та Володимир", - в якому доводив, що угорські королі ніколи не володіли галицькими землями, на яких було створено Руське воєводство. Спираючись на історичний факт володіння Угорщиною галицькими землями в ХІV ст., Габсбурги як правонаступники угорських королів, виправдовували захоплення цієї частини Речі Посполитої. В іншій праці Ф. Лойко висвітлив історію польських земель на узбережжі Балтики (Помор'я) з найдавніших часів та захоплення їх німецькими феодалами.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ НАПРЯМОК в польській просвітницькій історіографії пов'язаний з діяльністю Г. Коллонтая, С. Сташіца, Ф. Езерського.
Г. КОЛЛОНТАЙ (1750-1812 рр.) брав участь в розробці Конституції 1791 р. та повстанні 1794 р., за що його ув'язнили.
У австрійській в'язниці написав працю "Критичний розгляд основ історії про початок роду людського", в якій вимагав критичного ставлення до історичних джерел, визнавав дію об'єктивних законів історії, вважав, що предметом дослідження повинен бути весь комплекс життєдіяльності людини - виробництво, законодавство, наука, культура, освіта, звичаї. Він розглядав людину як незмінну природно - біологічну сутність. Головний закон природи, на думку Коллонтая, полягав у абстрактній свободі людини. Тому він шукав у минулому причини існуючої соціальної нерівності людей, щоб повернутися до первісної свободи.
Був співавтором праці "Про встановлення та занепад польської конституції 3 травня 1791 р. ", в якій головна провина за поділи Речі Посполитої покладалася на сусідні держави. Вони скористалися недосконалістю державного устрою, магнатським свавіллям, слабкістю королівської влади.
С. СТАШИЦЬ (1755-1826 рр.) в праці "Людський рід" виклав свою історичну концепцію. Розвиток суспільства він розглядав як об'єктивний процес боротьби прогресивного та реакційного, боротьби проти гноблення, яке пов'язане із появою приватної власності на землю; рішуче виступав проти ідеалізації шляхетської демократії. Розвиток суспільства повинен закінчитися створенням ідеального справедливого ладу, заснованого на природних законах де пануватимуть рівність, воля, власність.
Ф. ЕЗЕРСЬКИЙ (1740-1791 рр.) - в своїх публіцистичних працях включав до поняття "народ" селян. Суть історії вбачав у вдосконаленні науки, освіти, культури, мистецтва.
ПОМІРКОВАНИЙ НАПРЯМ в просвітницькій історіографії репрезентує засновник нової польської історіографії А. НАРУШЕВИЧ (1733 - 1796 рр.). В праці "Меморіал" виклав своє розуміння завдань дослідника історії. Предметом дослідження вважав діяльність королів, шляхти, а також історію економіки, торгівлі, політики, держави, права, культури, науки, релігії тощо. Причини суспільних явищ вбачав в сфері свідомості, протиставляв раціоналістичні принципи розуміння історичного процесу теологічній концепції, заперечував безпосередній вплив провидіння на історичні події. Вперше до поняття "польський народ" включив мешканців міст. А. Нарушевич виступав за критичне ставлення до джерел, вперше в польській історіографії розробив елементарні методи критики джерел. Був проти некритичного сприйняття історичної традиції, легенд.
Працюючи, за дорученням короля, над створенням історії Польщі, створив колектив архівних працівників, які зосередили величезний масив документів - 230 томів. Ними користувалися й наступні покоління дослідників.
Головна праця вченого - семитомна "Історія польського народу", що охоплює період з найдавніших часів до 1386 р. Головний зміст - історія держави та її правителів. Автор притримується думки, що сильна монархічна влада забезпечувала рівновагу станів, гарантувала порядок в державі. Свавілля, анархія, жадоба магнатів-причина занепаду Польщі.
А. Нарушевич перебував під впливом так званого сарматського міфу, який був започаткований в польській суспільній думці в ІІ половині ХVІ ст. "Сарматисти" вважали, що предками шляхти тобто лицарського стану були войовничісармати. Вони підкорили місцеві племена, які згодом перетворилися у простолюд. Ідеалізувалась створена шляхтою держава - Річ Посполита та унікальність устрою, зокрема право "ліберум вето", шляхта і народ розглядалися як тотожні поняття. Проголошувався культ військової доблесті, польського патріотизму і боговибраності Польщі як форпосту християнства, нетерпимості до інших релігій та народів, самовдоволеності.
А. Нарушович виводив слов'ян від сарматів. Початок польської історії вбачав у владі гміни - первісної форми суспільних відносин племен, що населяли територію Польщі в давнину. Гміна - це громада. Соціальну нерівність пояснював завоюванням слов'янами, з яких виникла згодом шляхта, автохтонів, що стали підневільними.
Соціальну нерівність вважав природним явищем, що не породжує гноблення. Причини гноблення вбачав в психічних чинниках - свавіллі, жадобі, зверхності, які слов'яни сприйняли у німців. Співчував селянам та засуджував їх гнобителів. Причини послаблення Польщі полягають у переході від польського до німецького права, що спричинило послаблення королівської влади, порушило рівновагу між станами, внаслідок чого посилився гніт одного стану над іншим. Провідною ідеєю праці е почуття патріотизму. Послідовники Нарушевича, які працювали в часи загибелі Польської держави, прагнули ідеалізацією минулого в своїх працях, пробудити патріотичні почуття шляхти.
Ю.У. НЕМЦЕВИЧ (1758-1841 рр.) опублікував у 1816 р. збірку “Історичні пісні", що витримала 20 перевидань протягом 100 наступних років. З коментарях Ю. Немцевич вказав, що причиною занепаду Польщі було посилення влади магнатів.
Видав також 6 томів історичних джерел та працю "Історія правління Сігізмунда ІІІ". Вважав королівську владу регулятором соціальних відносин в суспільстві. Соціальну нерівність виводив з теорії "суспільної угоди", згідно якій одні люди повинні виробляти продукти та вироби, інші - захищати батьківщину.
Т. ЧАЦЬКИЙ (1765-1813 рр.) в двотомній праці "Про литовські та польські закони, їх дусі, джерелах тощо" Ідеалізував звичаї, лад, племінні риси слов'ян, на противагу звичаям та законам, які надійшли від германців.
Е.С. БАНДТКЕ (1768-1835 рр.) в двотомнику "Коротке зображення історії Королівства Польського" тісно пов'язав історію Польщі із загальноісторичним процесом. Підкреслював аналогічний іншим європейським країнам розвиток її державного устрою до часу, коли почали обирати королів, що загальмувало розвиток країни. Соціальну нерівність вважав наслідком "природнього розвитку".
В. СУРОВЕЦЬКИЙ (1769-1827 рр.) критикував недоліки устрою Речі Посполитої. Ідеалізуючи польський народ, вказуючи на його чесноти, якими поляки перевершували інші народи. В праці "дослідження початків слов'янських народів" розглядав владу первісних гмін як своєрідний, характерний лише для слов'ян соціальний лад, як ідеальну форму взаємовідносин між різними "класами". Проникнення "німецького феодалізму" з його привілеями, нерівність, свавіллям спричинило розклад цього ладу. Позбавлення прав селян і мешканців міст, підтримка духовенством та магнатами німецьких порядків спричинили знищення первісної гармонії. Ці явища, а також захист шляхтою перш за все власних егоїстичних інтересів при управлінні державою, мали наслідком поступовий економічний та політичний занепад Польщі.
Розвиток РОМАНТИЧНОГО НАПРЯМУ в польській історіографії, який розпочався приблизно з 20-х років XX ст., відбувався на тлі національно - визвольної боротьби, зокрема повстань 1830-1831 рр., 1846 р., 1648 р., 1863-1864 рр. Романтична історіографія, яка проповідувала віру в силу духовності та культ індивідуалізму, повагу до національної своєрідності, сприяла зростанню національної самосвідомості, пробуджувала патріотичні почуття поляків. Польська романтична історіографія героїзувала історичних діячів, вела пошук місця Польщі серед Європейських народів. Історики брали активну участь в політичній боротьбі. Історична наука найбільш плідно розвивалася в культурних центрах розділеної Польщі. В І третині XIX ст. найбільш сприятливі умови для цього були в Герцогстві Варшавському (1807-1812) та Королівстві Польському. Тут діяло товариство друзів наук, Варшавський, Вільнюський університети, Крем'янецький ліцей, а також бібліотеки Красіньських та Замойських у Варшаві.
В ІІ третині XIX ст. центром польського інтелектуального життя став Краківський університет, при якому з 1816 р. існувало Краківське наукове товариство, бібліотека Осоліньських у Львові. На початку 50-х років XIX ст. створено товариство друзів наук в Познані.
І. ЛЕЛЕВЕЛЬ (1786-1861 рр.) - фундатор романтичного напрямку, професор Вільнюського університету до 1824 р., активний учасник національного руху та повстання 1830-1831 рр. Після поразки повстання жив в Парижі, згодом в Брюсселі, де створив найбільш цінні історичні праці. Вперше в польській історіографії сформулював поняття всесвітньої історії як історії всіх народів та держав, вказував на необхідність дослідження специфіки в розвитку різних народів.
Історію людства Лелевель розумів, як тривалий процес розвитку і удосконалення суспільства. Визначальну творчу роль він відводив народним масам, з діяльністю яких він пов'язував розквіт держав і народів.