Смекни!
smekni.com

Історія Кавказа (стр. 12 из 12)

У міждержавній боротьбі за Північний Кавказ протягом XVIII в. простежується кілька етапів, відмінних і по розміщенню сил, і по висуванню на перший план окремих територій, де спостерігалося вкрай гостре зіткнення протиборчих сторін. Перші два десятиліття ведуче місце в задумах Стамбула і Петербурга займала Кабарда. Однак успіхи Росії в Північній війні, занепад влади Сефевідів в Ірані і явній загрозі оволодіння узбережжя Каспію Портою підштовхнули Петра I на якнайшвидшу реалізацію частини його східної програми — установлення контролю над Прикаспійськими областями, що було закріплено в підписаному Петром I із представниками шахського двору Петербурзькому договорі 1723 р. і в російсько-турецькому трактаті 1724 р. У наступному двадцятилітті центр протиборства переміщається в Дагестан і сусідні з їм території, що з часу Гянджинского трактату 1735 р. перетворилися в об'єкт завойовницької політики Надир-шаха. Ослаблення активності Росії в кавказьких справах сприяло не тільки успішним діям іранського полководця, але і новим зусиллям Порти по підриві впливу своїх супротивників на Кавказу і по зміцненню власних позицій у регіоні.

В другій половині XVIII в., коли Іран фактично вибув з боротьби, майбутнє Північного Кавказу вирішувалося в суперництві Російської й Османської імперій. Їхній конфлікт поширюється не тільки на Дагестан і Кабарду, але і на Осетію, Інгушетію, Чечню й інші області. Російсько-турецька війна 1768—1774 р. остаточно змінила розміщення сил у регіоні на користь єкатерининської Росії. Відповідно назріла необхідність вибору заступництва визначила поетапне приєднання окремих територій Північного Кавказу до Російської держави: Інгушетії і Східної Осетії в 1770 р., Кабарди в 1774 р., Чечні, шамхальства Тарковкого і Північної Кумикії в 1781— 1796 р. і Дагестану в цілому в 1813 р.

Приєднання Північного Кавказу до Росії сприймалося народами регіону як результат політичного союзу, спрямованого проти загальних ворогів, а не як акт їхнього перетворення в підданих російського царя. Таким чином, ясні мотиви часто мінливої зовнішньополітичної орієнтації місцевих володарів і старшин, для яких визнання сюзеренітету Росії не означало припинення своєї державної самобутності. У XVIII в. для неї на першому місці залишалися політичні цілі, а не задачі колоніального пограбування або насильницької асиміляції. У підсумку визвольна боротьба горців проти східних завойовників підкріплювала зусилля Російської держави по зміцненню своїх південних границь. У ході спільних зусиль по відображенню агресивних устремлінь правителів Ірану, Османської імперії і Кримського ханства міцніла бойова співдружність, закладалися традиції взаємної допомоги і підтримки.


Список використаних джерел та літератури

1.Алиев Ф.М. Антииранские выступления .-М. – 1987. С.354.

2. Ахмадов Я.З. Взаимоотношения Чичено-Ингушетии с Россией в XVI- в начале XХ ст. Грозный – 1981. С.465.

3. Блиев М.М. Русско-осетинские отношения.С.302.

4. Белокуров С.А. Сношения России с Кавказом.. С.267.

5.Веселовский Н.И. Военно-исторический очерк города Анапы П. – 1914. С.198.

6. Гербер И.Г. Описание стран и народов.М.1976. с.307.

7.Дубровин Я.Ф.История войны и владычества русских на Кавказе.М.-1965,Т.2 С.268.

8. Дудков П.Г. Материалы для новой истории Кавказа. Ч.1. СПБ, 1869.

9. Дорожный С.П. Материалы для истории русского флота.М. – 1975,с.269.

10.Зуев М.Н. История России М. – 2005. С.709.

11. История народов Северного Кавказа с древних времен до конца XVIII ст.- М.–1988. Ст.507.

12. История Кабардино-Балкарской АССР// М:. – 1976.Т.1.

13. История Грузии с древних времен до XIX ст. Т.2.

14.Кудашев. В.Н. Исторические сведения о кабардинском народе С.324.

15.Кувшинова В.А. История России // МГУ – 2003. Ст. 684.

16..Киняпина Н.С.,Орлов А.С. История АССР./ / Е:. – 1981. Ст.407

17. Кабардино-русские отношения в XVI-XVIII ст./ Т.1-2.// М:. – 1987.

18. Кушаева Е.Н. Народы северного Кавказа и их связи с Россией XVI-XVIII ст. М:. – 1963.с.324.

19. Лысцов В.П. Персидский поход Петра І.М:. – 1950.с.213.

20.МіхнєваР.М. Росія та Османська імперія в міжнародних відносинах 1739-1756 рр.// М:. – 1985.с.239.

21. Сокуров В.Н. Внешнеполитическое положение Кабарды в посл. чв. XVII- в первой чв. XVIII ст.// М:. – 1977.

22. Соловьев С.М. История России. Книга 11. Т.22., М:. – 1963

23.Смирнов Н.А. Политика России на Кавказе XVI-XIX ст. М:—1958.с.485.

24. Сотавов Н.А. Северный Кавказ в русско-иранских и русско-турецких отношениях М.-1991.с.342.

25. Тамай А.Н. К вопросу о провале дагистанской кампании шаха Надира. Ст.117. История Дагестана Т.1//Ст.678.

26.Юзефович Т. Договоры России с Востоком политические и торговые.-СПБ.,– 1869.