Смекни!
smekni.com

Історія села Чемеринці (стр. 26 из 40)

Звичаї, обряди та народні традтції передавались із покоління у покоління.

Під час Другої світової війни в селі німці залишили «найдухів», а по закінченні війни велика кількість юнаків виїхала примусово в райони Донбасу, Дніпропетровська, Луганська та інші східні регіони, де вони створили сім’ї.

До колишніх етнічних груп додалися білоруси (вийшла заміж за білоруса Яцишин), росіяни, казахи та інші.

Багато родин, які виїхали в США, Канаду, Аргентину, Бразилію ще у першій половині ХХ ст. залишилися там. Багато на чужині вже померли, а їх потомки забули, а деякі і не знали і не знають свого етнічного походження.

В селі понад 50 родин мають родичів у Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Італії, Португалії та інших країнах світу. До родини Сипко, Проць, Винярських та інших часто приїздили поляки. Побували в селі гості з Канади. Дай їм Боже міцного здоров’я за те, що вони шанують українські народні звичаї, традиції. Приємно було подивитися, коли Гоменюк, який давно виїхав із села Вишнівчик, на свято покрови одягнув вишиту сорочку і виголосив промову, що більше залягла в душу селян Вишнівчика, ніж спеціально привезеного зі Львова промовця. простий селянин, що поїхав на заробітки, привіз і подарував учням школи понад 20 книжок "Ілюстрована історія" М.Грушевського.

В селі щороку відзначають державні свята. Залишилися в пам’яті односельчан відзначення 600-річчя заснування та першої згадки про село.

На святкування Дня незалежності (24 серпня) завжди збирається багато молоді і дорослих. Старанно готуються виступаючі, учасники художньої самодіяльності Будинку "Просвіта", школи церковного хору і вокально-інструментального ансамблю "Барви". І що важливо – ніхто нікого не зобов’язує, як це було раніше. Сільська громада бере участь у заходах за покликанням душі і серця.

Боляче за те, що в будинку "Просвіти" зараз часто почуєш з програвача російських "звезд", а українські пісні – лише від випивших юнаків.

Збереглися в людській пам’яті колядки, щедрівки, весільні пісні, приказки, розповіді про часи першої та другої світових воєн.

Етнічні групи зберегли частково мовні жаргони. Лемки, що приїхали в село, мають мовні відтінки. Один із старожилів скаржився іншому: "Більшовікі наробили техніки, а ти, лемку, дуйсі". В мовних групах є вирази: кузє, пацє. Перемишляне Бойки: Яким ішов, Трохим не впав, молом я ся не забив".

Говорили своєю мовою іудейські родини. Зараз у селі євреїв немає.

В селі родини польського походження святкують свята за римокатолицьким та православним календарями.

"Треба всюди пане-брате

Приятеля мати".[162]

Такий шлях формування етнографічного складу населення, його звичаїв, обрядів і, взагалі, культура є великим доробком минулих поколінь, а його розвиток, процвітання залежить від наступних поколінь, які пронесуть національне відродження до утвердження українців як європейської нації.

Із записів Ляховича В.В.

Прізвища і прізвиська

У архівних документах за 1789 рік у "Зведеному переліку доходів від двору в селі Чемеринцях" вказані прізвища селян: Іван Мичка, Петро Тістик, Петро Мерза, Федір Жох, Михайло Курило, Петро Кулеба та інші. Ці прізвища збереглися у селі дотепер.

Протягом років відбувалася значна міграція жителів. У село прибули польські колоністи, українці – жертви операції "Вісла", переселенці з території Яворівського району, на якій було створено військовий полігон. Багато родин виїхали на заробітки. Все це можна частково простежити у церковних книгах, що акуратно велися священниками. Зараз у селі з’явилось багато нових прізвищ. Наприклад: Спалило (вихідець зі Сколівського району), Сітніченко (вихідець із Черкаської області), Грицаки із с. Вишнівчика і села Липівці, Монич із с. Свірж, Дмитрик із с.Виписки Перемишлянського району та багато інших.

Проте в селі переважають прізвища Кіндрат, Кулеба, Роса, Жох, Тістик, Курило, Очкусь, Мерза, корені яких, як бачимо із "Зведеного переліку" за 1789 рік, сягають у XVIIIст.

Є багато однофамільців з однаковими іменами, які не мають родинних зв’язків. І для кращого розуміння у спілкуванні, ведучи мову про ту чи іншу людину, селяни надають перевагу прізвиськам односельчан. Так на хуторі Юрки проживали два Івани Кіндрати. У селі їх прозивали Великий Іван і Малий Іван з Юрків. На Кутерногах – два Грендиші Яськи. Одного прозивають Ясько з Горів, а іншого – Малий Ясько. Два Кулеби Степани Миколайовичі: одного прозивають Партач Степан, а другого Лось Степан з Городисок.

На провалі родини Кіндратів прозивають Запотічні, Згірки, Марищині. Пізніше, коли хлопці поженилися з’являються прізвиська Солецький, Кука, Капиця.

Одну з родин Мартинюків прозивають Бойки, а іншу – Паняті Прізвища Кулебів дістають прізвиська Партачі, Лосі, Заяці, Паньоха; Очкусів – Гоцка, Гуляк; Гарасимів – Гнатишині, Дідичі, Красі, Цвяхи; Росів – Якимові, Валігурські, Жохів – Комар, Швеці, Вербіцьких – Мацьки, Іванкові; Курило – Гуркало, Кошик, Вушубруд.

Часто перевагу прізвиськам дають навіть перед прізвищами, що рідко зустрічаються. Так, дівчат з родини Курока Михайло прозивають Лікарка з Брідка, Нінка з Брідка. Пізніше – Стах з Брідка, Ладик з Брідка.

З’являються прізвиська людей, що переїхали з інших сіл: Вівківський (із с. Вовків), Кропив’як (із с. Кропивна), Біленька (із с. Біла).

Змінивши наголос в імені Петрó на Пéтро, односельчани знають, що йдеться про Стецька Петра із Василькового. Часто вживають: "їхати біля Пéтра", "пасти корови аж до Пéтра", "У лісі коло Пéтра".

Так з’явилися і прізвиська Паьошин Василь, Панятий Миронко, Зайчик Василь та інші.

Багато прізвиськ, як бачимо, походять від імен – Якимів, Марищині, Іванкові, Гнатишині; назв хуторів чи сіл – Комар, Вівківський, Біленька; Професій родичів – Ковалі, Шевці, Дротєр, Цвях; прізвищ – Партач, Говдун. Є також прізвиська Вуйцьо, Курочка, Козій, Цап, Щепан.

У селі є є прізвища, що зустрічаються рідко. Це Стриганецький, Гнатяк, Лис, Брославський, Баліцкий, Панонько.

Якщо раніше змішані шлюби відбувались між українцями і поляками, то в наш час можна назвати шлюби із росіянами, білорусами та іншими, проте в селі ці подружні пари не проживають.

Жителі села

В розвитку села брали участь родини, які посилилися, прижилися в селі і були учасниками його суспільно-політичного, культурного та духовного розвитку.

Велику роль в духовному житті і розвиткові села відігравали особистості, які своєю діяльністю примножували славу села. Таким особистостями з давніх часів були церковнослужителі. Велику увагу привертає в пам’яті людській парох села Теодор Теліховський. За його діяльністю на кошти селян було збудовано церкву на урочищі Цвинтарисько на Гуральні в 1768 році. При ньому почала працювати парафіяльна школа. На жаль, рік народження о. Теліховського не вдалося встановити, а помер він на початку ХІХ століття. Його замінив Тиблевич.

Велике життя прожив в селі М.Перфецький – 89 років. Він помер у Чемеринцях і похований біля церкви, якій присвятив все своє життя. Після Перфецького священиком став Королюк, його замінив Боднар, а після Боднара парохом став М.Патерига. Всі ці люди багато працювали в справі духовного утвердження християнської церккви. Патеригу змінив Калиновський Олекса, а після нього – Микола Дідич.

Важлива роль з виховання молоді належала школі. Перші вчителі – Лукасевич, Спіридович Ванда заклали в селі перші зерна плодовитої освіти, а директори школи Микитин Теодор, Базилевич прожили і працювали в умовах великих потрясінь, які принесли Перша та Друга світові війни. Однак, написати про них складно, бо мало вдалося зібрати фактів, щоб висвітлити їх участь в громадському та просвітницькому розвитку села.

Багато молодих людей здобули вищу освіту і стали гордістю села. Допомогли в підборі матеріалів для написання історії села Роса Іван, Тістик Ярослава, Любко Степан, Краєвський Михайло. Багато сил і енергії віддав Писарчук Петро Іванович. Певну лепту в розвиток футбольної команди вносить Гнатяк Орист. При його спонсорській підтримці ростуть хороші футболісти. Кеди для футболістів добротно зробив Мерза Володимир. Гужельник Люба має своє невелике торгівельне підприємство. Тістик Степан Ількович в Києві є власником підприємства – товариства з обмеженою відповідальністю. Це честь і слава села.

Шандаровський виховав троє дітей. Син Роман закінчив лісотехнічний інститут, працює в Перемишлянському лісництві. Син Ігор працює на меблевій фабриці, а дочка Орислава закінчила лісотехнічний інститут, живе і працює в Чернігові. Дружина Люба Степанівна медфельдшер. За довгі роки життя збагатила свої знання в медицині так, що її діагнози підтверджуються висококваліфікованими лікарями.

Гордість села

Бойчишин Михайло Ілліч.

Батько його родом з Виписок, оженився в Чемеринцях. Михайло народився в Чемеринцях в 1948 році. Після закінчення Чемеринецької восьмирічної школи навчався у Винниківській школі-інтернаті. Поступив у Політехнічний інститут, по закінченні навчання працював на конвейєрному заводі. В часи демократичних змін став членом Руху. Першими демократичними виборами був обраний головою Шевченківського райвиконкому. Балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради. Переїхав у Київ, працював секретарем Українського Народного Руху. Пропав безвісти за невияснених обставин.

Писарчук Петро-Володимир Іванович.

1955 року народження. В 1971 році закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу, а потім Дунаївську середню школу. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював на різних державних посадах. Набув практику вмілого керівника. Побудував у Львові ринок "Південний". Багато зробив по ремонту церкви в Чемеринцях. За його кошти в селі відремонтовано школу, побудовано каплицю. Депутат Верховної Ради України 2-х скликань.