Напередодні бою були відправлені Кулеба С., Винярський В., Завальницький А.
А через день чи два (після Чесного Хреста) енкаведисти почали атаки на УПА. Особливо жорстокі бої відбувалися на узліссі біля церкви с. Унів, де стояла сотня Чорного. Мужньо воювали наші хлопці, добре керували боєм командири. У бій були введені артилерія і міномети з обох боків. Був момент, коли противники наближались один до одного так близько, що, як розповідає Очкусь Степан, лежав з енкаведистом за одним пнем, тільки по різні боки. Той кричить йому: "Бандеро, здавайся!" А Очкусь: "А тобі того треба?" На що обмінялись чергами з автоматів. Так, пролежавши до настання темряви, розійшлися.
Вночі керівництво УПА дало команду всім хлопцям з навколишніх сіл виходити з бою і добиратися додому. А основні сили, зброя, поранені на приблизно 70 підводах вночі відступили в Пнятинський ліс, де знову відбувся жорстокий бій, в якому енкаведисти використали навіть літаки. У цьому бою загинули наші односельчани Брошко Степан, Курило Степан (скошений кулеметною чергою з танка, помер по дорозі до с. Пнятин).
Ховали вбитих (і наших хлопців) там же в Унівському лісі. Могили маскували, щоб ворог не вчинив наруги над мертвими.
Наймолодший політв’язень
Наймолодший політв’язень с. Чемеринці Боршовський Омелян Дмитрович був засуджений на 25 років за допомогу воякам УПА. Його арештували за звинуваченням у спаленні молотарки. Йому тоді не виповнилося ще й 17 років.
Арештовували його кілька разів для того, щоб встановити, де перебуває його двоюрідний брат Матяк Петро, який воював в УПА. Батько П.Матяка перевозив підводою зброю в сусіднє село і загинув за невідомих обставин.
П.Матяк, при спробі захопити оперуповноваженого КДБ Бостона, був важко поранений автоматною чергою. Чотири кулі пройшли через нього з правої сторони і вийшли біля хребта. Перші дні його переховували в криївці між Кутерногами і Пнятином, а потім підводою перевезли у надійне місце, де його за 6 місяців вилікували. При сутичці Бостонова з Матяком був ще один вояк з кулеметом, який повинен був його прикривати. Але кулемет з невідомих причин мовчав (кажуть "заїв"). Петро, уже поранений, падаючи, вистрелив і вбив Бостонова(Бостона).
Пізніше виявилось, що Бостон був кабардинцем. Його донька у роки імперії проживала у Львові.
НКВД кинуло великі сили на пошуки свого співробітника. Влаштовували чисельні облави, прочісували територію с. Чемеринці і сусідніх сіл. Але його тіло так і не знайшли. Всі розуміли, що чекає того, хто був причетний до цієї події.
За розповіддю Боршовського Омеляна, він не був причетний до спалення молотарки, бо в той вечір був з хлопцями з Гуральні у дівчат на Кутерногах. В цьому його вина і не була доведена. А засудили його за активну співпрацю з партизанами, в чому він не признавався, але йому влаштували очні ставки з уже заарештованими. Багато хто не міг витримати тих страшних тортур, що влаштовували у застінках КДБ. Пізніше їх стратили у таборах самі в’язні, про них передавали з табора в табір.
Розповідає Боршовський Омелян про те, як йому влаштовували "захоплення конвою і заарештованого вояками УПА". Його зв’язаного кинули на машину, і з 4 конвоїрами вирушили з Поморян до Золочева. Раптом машина зупинилася і її довго "ремонтували". Коли машина "поламалася" вдруге, конвоїри пішли за підводою, сказавши, що до Золочева вже недалеко. В цей час влаштували "захоплення бандерівцями" в’язня, обстрілявши конвой. Зав’язавши в’язню очі, завели в ліс у криївку, де довго розпитували, кого він знає з партизан, хто станичний, хто зв’язковий, де є криївки. Про такі провокації Боршовський Омелян знав і нічого важливого не сказав. Тоді один з чоловіків дав йому фуфайку (досі не розуміє для чого) і вивів з криївки, щоб той йшов додому. Тут знову на них нападають і Омеляна арештовують. Везуть в Поморяни і там допитують, де він був. Не витримавши тортур, Боршовський каже: "Ви ж самі знаєте, де був". За це, як каже, добре дістав.
Далі Платов і два бійці супроводжують у Львів в тюрму на Лонського. Там Боршовському і винесли вирок – 25 років.
В тюрмі зустрів односельчанина Очкуся Максима, бійця сотні "Сіроманці".
При спробі передати дані в’язням сусідньої камери, його помітили охоронці, і на добу помістили у "блок", де можна було лише стояти. Як додаткове покарання на нього хотіли одягти сорочку, яка так здавлювала тіло, що кров текла з носа і вух, але лікар сказав: "Нє видєржит". Бачив, як у такий спосіб мордували сина священика зі Стрия, що був заарештований за спробу замінувати колію.
Зразу ж на другий день його відправляють у Київ, де два тижні прохворів на малярію. Далі 12 днів у товарних вагонах везли у Інту. На пересильному пункті вони ще раз зустрілися з Очкусем М., але їх розподілили на різні шахти.
У зоні написав листа на ім’я міністра внутрішніх справ Круглова про зменшення терміну покарання як малолітньому. Коли Круглов приїхав у табір, то на 7 тисяч в’язнів їх було двоє неповнолітніх. Боршовський Омелян був звільнений.
Перед від’їздом заїхав до Очкуся М., який передав через нього гроші для дружини. Коли повернувся в Чемеринці, передав гроші і ще дав свої. Очкусь М., коли повернувся, щиро дякував і повернув борг.
Слід зазначити, що і серед охоронників зустрічались добрі люди. Коли Боршовського Омеляна привезли у Золочів, вони дали йому хліб і куски цукру. У Львові теж добре нагодували, сказавши, що невідомо, коли він ще наїсться.
Трагедія на Гуральні
(З розповіді жительки Гуральні Мички Степанії Дмитрівни)
На хуторі Гуральня зупинилися наніч повстанці. Розташувались вони у квартирах Мички (Савки) Дмитра та Кулеби (Шимкової) Ксеньки. Господарі нагодували їх і вони полягали відпочивати. На початку вулиці виставили пост. У цей час облавники гарнізону, що стояв на Провалі, піднімають господарів Кулебу Миколу і Патицького Стаха, наказують їм запрягати коней, сідають на сани і дають команду їхати. Проїхали вони Кучерівку і Мочули, їдуть далі. При в’їзді в Гуральню вартовий дає наказ зупинитись і стріляє з автомата понад коней. А облавники розстрілюють його автоматною чергою. Повстанець, певно, не здогадався, що це облава. Вони зразу ж почали пускати одна за одною ракети, освітивши хутір, і шукали решту партизан.
Розповідає очевидець Мичка Стефанія. До хати вбігає солдат і каже: "Хлопці, ви спітє, а на хуторі облава. Бістро відходьте". Партизани швидко збираються і запитують один в одного: "А де Герц? Де Герц?" Це вони запитували про Штангрена Івана, який пішов до своєї дівчини до сусіда Боршовського Дмитра. Але часу мало і, піднявши повстанців у Кулеби Ксеньки, вони спішно відходять в бік Брославських. Солдати прочісують всі хати і, дійшовши до хати Боршовського, побачили через вікно автомат. Хату обступили. Іван, певно, вирішив пробиватись. Вибігає з хати з автоматом і стріляє в офіцера, яки біг до нього, і смертельно ранить його. Але хтось з облавців вбиває Івана. З хати вибігає дівчина Івана і втікає до лісу. Але ворожа куля наздоганяє її. Мати дівчини біжить до неї з криком: "Ой доню, моя доню!" Падає на неї плачучи. Підбігає облавець і вистрілює в маму. Та поранена ще доходить до перелазу сусіди Бойчук Насті і падає. Вороги підпалюють господарство Боршовського Івана. При цьому займається господарство Курила Павла. У Боршовського згоріло все, а в Курила – стодола з усім сільгоспреманентом. Хату нам з господарем вдалося погасити. Так загинув один з родини Штангренів, які активно боролися в лавах УПА.
Розповідає син Кулеби Ксенії Петро, що коли облавники зайшли в хату, і один з них побачив у хаті шапку-мазепинку, яку поспіхом залишили повстанці, нічого нікому не сказав, а заховав шапку за пазуху. Певно, знав, що якби вона потрапила в руки відданих, то не минути б біди господарям. Залишилось невідомим, хто зайшов у хату Мички, попередив повстанців. Пані Стефа стверджує, що це був облавник у військовій формі.
Залишилось невідомим ім’я повстанця, вбитого на посту. Очевидці розповідають, що в нього було світле волосся, а в сумці була вишита сорочка
Трагічна доля спіткала жителів х.Голий Кінець.По причині ворожнечі, яка виникла.внаслідок протистояння між Українцями і Поляками , спровокованою утисками Українців Польською владою, хутір був підпаленний і майже повністю згорів.Це трапилося…
Бій у Чемеринецькому лісі над селом Плинників
(З розповіді Кулеби Романа Петровича, вояка сотні Курила Романа)
Ворог переходить до багаточисельних облав з використанням артилерії, літаків і танків. Знаючи добре місцевість, повстанці розгадують хитро поставлені пастки ворога, завдаючи йому втрат. Але сили ставали нерівними.
Так у квітні 1945 року до участі в бойових діях повстанців було залучено до 40 тисяч чоловік. В організації каральних експедицій брав безпосередню участь перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов. Він, зокрема, спостерігав за ходом облав на території Бібрського району (тепер Перемишлянський).
Сотні Курила Романа стало відомо, що на Чемеринці планується облава. Селом пішли чутки, що арештовують всіх, хто є учасником УПА чи допомагає повстанцям, а також членів їхніх сімей, і жорстоко з ними розправляються.
Було прийнято рішення залишити малолітніх дітей у сім’ях, яких ворог не підозрював, а чоловікам і жінкам переховатися у лісі. Було розставлено вартових, а решта розмістилися у лісі над Плинниковим
З розповіді Кулеби Романа Петровича (1921–2004)
Я стояв на посту у лісі біля дороги з Перемишлян. Чую: наближається колона автомашин. У лісі колона зупиняється, з нею вискакують солдати. Гамір, стук зброї. Я повертаюсь, біжу повідомити своїх. Але в цей час зав’язався бій у місці, де розташувалась сотня. Стрілянина посилювалась, чую – стріляють з кулеметів. Коли добіг ближче, бачу, що у бій вступили облавці, які наступають з боку х. Гута, а наші, відстрілюючись, відступають у смеречину у напрямі до Кутерногів.