Таким чином, договори з греками засвідчують досить жваве дипломатичне листування між Руссю та Візантією. Доповнюють вони й відомості про християнство у Києві, зокрема існування, крім згаданих вище церков, ще й соборного храму Іллі на Подолі. А це в свою чергу свідчить, що в середині X ст. у Києві добре знали не тільки князівські грамоти, а й богослужбові книги, оскільки для річної соборної служби необхідно було їх мати 26, а для парафіяльних церков — 8. Що це були за книги і якою мовою вони були писані — невідомо. Однак, найімовірніше, це була старослов'янська або грецька мова.
Епіграфічних пам'яток, що належать до язичницького часу, знайдено небагато. Найбільш відомим є напис, видряпаний на корчазі — господарській посудині, виявленій на гніздовському могильнику біля Смоленська . Читається він "Гороухща" або "Горушна", тобто насіння гірчиці або паливо. Дехто вбачає в напису ім'я власника "Горух пса" . Поруч з написом є літера N з числовим значенням — 50. Ця цифра вказує на вміст посудини або вагу товару.
Ще два фрагменти написів знайдено поблизу Києва у стародавньому місті Білгород і на Таманському півострові, де було місто Тмуторокань. Перший напис ім'я — "Ілля", а другий — БАТ — закінчення якогось слова .
Вчені припускають, що після смерті Кирила та Мефодія богослужбові книги, написані кирилицею, на землях західних слов’ян забороняються Римом. Її навіть знищують, а діячів Православної церкви жорстоко переслідують. Саме у тривожні для православ’я часи на цих теренах учні Кирила і Мефодія створюють глаголичну абетку. Переписавши слов’янські книги глаголицею, вони тим самим зберегли досягнення просвітницької діяльності своїх учителів Кирила та Мефодія.
Більшість сучасних учених є прихильниками другої гіпотези , за якою Кирило був творцем глаголичної абетки. Їхні міркування базуються на тому, що найдавніші слов’янські писемні пам’ятки створені, можливо, ще при житті Кирила і Мефодія, були написані глаголицею. Це підтверджується тим, що у глаголичних рукописах, які дійшли до нас, використовуються слова, властиві мові західних слов’ян, для яких Кирило і створив абетку. До того ж у глаголичних рукописах вживаються архаїчні слов’янські висловлювання, які в кириличних текстах трапляються дуже рідко. Окрім цього, збереглися пергаментні палімпсести, де поверх стертих глаголичних текстів зміст відтворено кирилицею. Припущення, що Кирило у Херсонесі читав слов’янські рукописи, написані літерами грецького уставного письма, науковці розглядають ширше: Кирило міг побачити слов’янські книги, але написані літерами візантійського скоропису, які, до речі, віддалено нагадують графіку глаголиці.
Глаголиця була поширена на території Моравії, Хорватії, Македонії, тобто там, де безпосередньо здійснювалася просвітницька діяльність Кирила і Мефодія. Кириличне ж письмо набуло поширення серед болгар і східних слов’ян, у яких економічні та політичні стосунки з Візантією були міцнішими. Східні слов’яни також користувалися глаголицею, але, ймовірно, як тайнописом.
На Київській Русі кирилиця швидко замінила глаголицю. Незабаром після хрещення Русі (988) за князя Володимира кирилиця стає офіційним письмом, визнаним великокнязівською і церковною владою. Щоправда і глаголиця не була забута, але вживалася вона в особливих випадках, наприклад, як тайнопис.
Слід зазначити, що на основі кирилиці створені алфавіти таких країн як Росія, Україна, Білорусія, Болгарія, Сербія і навіть Монголія, крім Вірменії і Грузії.
2.3 Праця братів в Моравії
Брати прибули в Моравію в першій половині 863 року. Вони зупинилися в столиці Велеграді, де жив Ростислав. Костянтин та Мефодій йшли на Моравію, але й як посланці візантійського імператора.
Прибуття братів до Моравії не було таємницею для мораван, про їх прибуття всі знали. Народові пояснили, хто такі ці брати і чого вони йдуть до Моравії. По дорозі до столиці Веленграду в багатьох містах брати спинялися й навчали народ їхньою рідною мовою. Вони несли з собою Євангелію, перекладену на слов’янську мову, і Костянтин читав її здивованому народові, що вперше почому Святе Письмо на своїй рідній мові. Крім цього, Костянтин ніс з собою й мощі Святого Климента і Мефодія, які знайшов був у Херсонесі. Слава про все це швидко бігла попереду Костянтина і Мефодія, і радісний народ скрізь зустрічав урочисто. Брати не самі прибули до Моравії – з ними прибули і їхні помічники.
Моравський край був надзвичайно великим, не охрещеного населення було більшість, тому братів чекала велика й тяжка праця. Костянтин відразу побачив і збагнув, що праці в цьому краю буде йому багато, а тому першим його ділом було закласти тут школу та підшукати для неї учнів. Це була перша справа, бо Костянтин і Мефодій прибули до Моравії на деякий час, як вони думали спочатку, підготувати кадри місцевого духовенства. Звичайно, це не була проста школа, це була школа для підготування майбутнього духовенства, а учнями були люди різного віку та різної освіти, навіть переважно дорослі. До Костянтина та Мефодія йшли їхні однодумці, прихильники народної живої мови в церкві. Найперше вчилися в школі слов’янської грамоти, - писати й читати по – слов’янські. Костянтин навчав вже своєї системи письма. Костянтин з Мефодієм навчили своїх учнів того, чого ти навчали грецької мови. Взагалі учительська праця братів – то була на початку головна праця їхня в Моравії. Це була та перша праця, до якої змушені були стати брати негайно, прибувши до Моравії. Але їхня подальша праця цілком залежала від політичної ситуації, що незабаром утворилася в Моравії і що не дала змоги братам вести цю працю так, якби вони бажали. В Моравії вони працювали більше трьох років. Політичний стан в Моравії був не дуже добрим, а тому став на перешкоді до успішної праці братів. Не дивлячись на всі перешкоди, Костянтин і Мефодій зробили надзвичайно багато. Перш за все треба було охрестити людей, бо більша частина їх було ще не охрещеною. Тому, Костянтин і Мефодій охрестили всіх бажаючих, і навчили їх рідної мови. Що брати хрестили Мораван, про це свідчить багато джерел (образ з Х століття, знайдений при розкопках в Римі під церквою Святого Климента: на образі намальований Костянтин (чи Мефодій), який охрещує молодого слов’янина, що стоїть по пояс у воді).
Не тільки самим хрещенням займалися Костянтин і Мефодій, також працювали над викоріненням давніх вірувань моравських.
Не було в світі народу, який прийняв хрещення, відразу зрікся б своїх попередніх переконань. Для викорінення старих вірувань потрібна зміна поколінь, а то й цілі віки. Так було й в Моравії. Охрещені не кидали своїх попередніх вірувань та звичок, - вони забували тільки зовнішні вирази свого попереднього культу.
За свідченнями «Житія», Костянтин особливо був проти подружніх розлучень. Бо моравани мали звичку проганяти стару жінку і брати собі молоду. Кількість віруючих зростала, потрібно було думати про збільшення кількості храмів. І дійсно, є свідоцтво, в якому зазначається, що Костянтин та Мефодій пильнували, щоб кількість храмів в Моравії збільшувалася. Так у 863 році Костянтин освятив в моравськім Оломуці церкву Святого Петра.
Але головною працею Костянтина та Мефодія на Моравах – це були їхні подальші переклади. Костянтин, прибувши до Моравії, переклав богослужбовий чин, а саме: Рання, Часи, Вечірня, Павечірня та Літургія. В перекладах допомагав Костянтинові й Мефодій.
Отже, вся праця Костянтина та Мефодія не проходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій не проходила тихо та легко. Нова ідея, яку принесли Костянтин та Мефодій, а саме ідея богослужіння на живій народній мові, викликала незадоволення і обурення німецького духовенства, яке завзято боролося проти слов’янського Богослужіння. В цій запеклій боротьбі з «три язичними єретиками «Костянтин «зламав» своє й без того кволе здоров’я й помер, помер в цій боротьбі трохи пізніше й Мефодій, що за велику ідею свою зазнав багато дошкульних утисків, і навіть довгу й тяжку в’язницю…
2.4 Послідовники і учні Кирила та Мефодія і їх культурна діяльність
Святі рівноапостольні Климент, єпископ Охрідській, Наум, Савва, Здатний і Ангеляр були слов'яни, учні святих Кирила і Мефодія (пам'ять 11 травня). Спочатку вони трудилися на ниві освіти в Моравії, де після святителя Мефодія єпископом був святим Здатний, що чудово знав слов'янську, грецьку і латинську мови. Святі Климент, Наум, Ангеляр і Савва були просвітерами.
Просвітителям-слов'янам протистояла сильна латино-німецька група місіонерів, що спиралися на підтримку папи і заступництво моравського князя Святополка. Боротьба розвернулася навколо питань про необхідність Богослужіння на слов'янській мові, Filioque і суботньому посту. Папа Стефан VI заборонив Богослужіння на слов'янській мові.
Прихильники тримовної єресі, що прирікала слов'янський народ на забуття мови предків, за допомогою княжої влади зрадили суду учнів святого Мефодія, у тому числі і святого Климента. Їх піддали жорстоким катуванням: голими тягнули по тернині, довго тримали у в'язниці, як і раніше їх духовного батька святого Мефодія. Згодом (у 886 році) одних з в'язнів - молодих продали работорговцям - євреям, і вони опинилися на венеціанському ринку. Викуп слов'янських просвітителів і доставку їх до Константинополя здійснив посол візантійського імператора у Венеції Василь Македонянин. Інших слов'янських сповідувачів, немолодих по віку, піддали вигнанню. Невідомо, куди попрямував святий Здатний і де знайшов собі притулок святий Савва. Наум і Ангеляр пішли до Болгарії.