Та не мирилися люди з фашистською окупацією. Про їх боротьбу проти загарбників інформує й документ, який] зберігається в обласному державному архіві. Це — протоко/Н наради гітлерівських окружних комісарів у Луцьку, що відбулася 29-30 травня 1943 року. На ній німецький комісар
Камінь-Каширського гебітскомісаріату — всього окупанти утворили їх на Волині шість — з розпачем повідомляв, що в його окрузі, там, де знімалась на кілька годин охорона, розпочиналися вибухи, підпали, розбивалися мости і фашистам було важко виконувати завдання фюрера щодо доставки з України робочої сили і продуктів.
Проти гітлерівського поневолення повстали горді люди поліського краю. Тільки йшли вони в різні табори: в повстанці й партизани. Траплялося й так, що український брат вбивав свого брата й обидва говорили, що хотіли бачити свою землю вільною і бути на ній господарями.
В бойових операціях проти німців, в діях по виведенню з ладу залізничних колій з Каменя-Каширського на Ковель і /Тюбешів брали участь партизани загону, який був створений в квітні 1942 року колишнім головою Гривської сільради М.П.Коніщуком (Крук). В його складі діяла група підпільників із села Великий Обзир на чолі з К.К.Бабичем. В цьому загоні було багато місцевого населення, яке взяло в руки зброю і воювало проти фашистських окупантів. Згодом загін перейшов під командування А.П.Бринського.
На терені району діяли загони Української повстанської армії. В 1943 році утворена військова округа "Турів", куди входив Камінь-Каширський. Командував округою Ю.Стель-мащук (Рудий). Штаб округи в липні 1943 р. знаходився в селі Великий Обзир. Навколо міста, а деякий час і в ньому, діяло угруповання вояків УПА У.Кузьменка ("Ярослав"). В с.Хотешово знаходилася школа старшин УПА, в якій готували чотових і ройових для групи "Північ".
"Літопис УПА" (т.2, с.116) сповіщає, що 19-20 серпня 1943 р. були здійснені наступ повстанців й захоплення міста Каменя-Каширського. В наступі брали участь курінь "Назара — Криги , сотня "Лисого", сотня "Кубіка".
- 3 19i3J^Ky В раЙОНІ діяли гРУпи партизанського з єднання О.Ф.Федорова, що прийшло з Чернігівщини й штаб якого базувався на Любешівщині, а також окремі загони в селах Боровне, Верхи. Партизанський командувач в своїй книзі "Остання зима" (стор. 286) стверджує, що в місті діялі-повстанці, й говорить про бої партизан з ними, про захоплення Каменя-Каширського. Довго перебували тут і партизани, говорить автор, які згодом відступили перед переважаючим!* силами німців. В "Літописі УПА" (т.2, стор. 172) відмічається бій федоровців з повстанцями у вересні 1943 року в районі с.Пнівне, про заподіяні селу руйнування.
В січні 1944 року в місті були почергово як бойові підрозділи повстанців, так і партизан.
Наступ радянських військ у 1944 році привів до визволення краю від фашистів. Через Камінь-Каширський наступала 70-а армія, яка завдала головний удар по Ковелю. В Камінь-Каширський 16 квітня 1944 р. вступили частини 38—ї дивізії цієї армії. В боях проти загарбників полягли смертю хоробрих воїни різних національностей. В братській могилі на кладовищі покоїться прах 476 воїнів, які боролися під прапорами Великої Вітчизняної війни.
Після вступу радянських військ у місто в діючу армію були мобілізовані тисячі камінь-каширців. Багато з них| повернулися додому з бойовими нагородами, омитими кров'ю. Та не всі сім'ї дочекалися своїх батьків, синів. Нині у видану І Книгу Пам'яті України "Волинська область" навічно занесені імена 129 жителів міста, які загинули у війні. Тут такола названо ще 1790 імен жителів сіл району, які не повернулися) з фронтів. Однак це ще не весь трагічний перелік. Тут немає імен повстанців, які полягли в боях з фашистами.
Особливо вражають у цьому скорботному списку прізвища 638 мобілізованих у діючу армію воїнів Камінь-Каширщини, напроти яких стоїть — пропав безвісти. Жорстока війна позбавила їх сім'ї можливості поклонитися і вшанувати їх пам'ять. Багато жителів міста і району загинули за визволення від фашистів польської землі, залишилися на вічний спокій Si Німеччині, й мало хто має змогу покласти до їх могил гілочку червоної калини, обв язати надмогильного хреста рушником.
На честь полеглих героїв в місті 1969 року спорудили меморіальний комплекс Слави. В центрі його композиції височить Монумен Слави, пломеніє Вічі ний вогонь на могил Невідомого солдата Автори пам'ятника — скульптори лау реат Державної премі України ім. Т.Г. Шев ченка Л.П.Крвавіч та Б. С. Романець.
Нині на терито рії району взяті піі охорону держави яі пам'ятки історії області 5 братських мо-І гил радянських воЛ нів, 2 братські мог» ли вояків УПА. ВстаІ новлені також naj м'ятні знаки на місіі масового захоронен-; ня євреїв у Камені-Каширському і поляків в урочищі Май дан біля с.Карасин
В селах споруджено 29 обелісків, які теж є пам'ятками історії. Обеліски Слави й Хрести пам'яті встановлені в містаз і селах на могилах тих, хто боровся під різними прапорами, закликають їх живих нащадків до примирення і порозуміння. Символічно, що, відзначаючи 4-ту річницю Незалежності України на урочистих .зборах у серпні 1995 р. —-в рік 50-річчя Перемоги в другій світовій війні, голова районної державної адміністрації Р.А.Кухтей щиро дякував нд влади і повоєнного покоління всім, хто визволяв Україну від фашистів, боровся за неї, зокрема ветеранам війни В.І.Руденку, Ф.П.Поліковському, С.Т.Смолярчуку, С.Л.Мирончуку, А.А.Шиліпуку, В П.Гелічу, К.Я.Врублевському, а також ветеранам УПА Г В.Матвійчуку, І.А.Свиридюку. Час йде, все менше стає сивочолих ветеранів війни, та знову ми нині говоримо про ветеранів. Бо ще одним кривавим спалахом торкнулася війна в такий недалекий час сімей місцевих жителів. В ній, неоголошеній афганській війні, за чужі інтереси воювали не по своїй волі 150 юнаків Камінь-Каширщини, з них 41 -житель міста. Вісім повернулися в рідні краї в ''чорних тюльпанах". Не дочекалися своїх соколят живими на рідні пороги батьки, ніколи не висохнуть сльози на очах їх матерів.
Нехай пам'ять про них, про всіх, хто поліг на фронтах, юрах гулагу, від куль душманів, буде пересторогою й «дасть нині живим рішучості в боротьбі за наше мирне неоо, за дітей, за об'єднання в ім'я України.
Від повоєнної відбудови — до незалежності
Великі спустошення залишила війна у місті. Багато будинків було спалено. Знищені залізнична станція і колія, промислові підприємства. Значна частина чоловічого працездатного населення була призвана на фронт, що котився на захід. У таких надзвичайно складних умовах і розпочалося відродження Камінь-Каширщини.
На перших порах було відновлене державне управління. В квітні 1944 року почали діяти міська і районна Ради, хоча за ними сторожею стояли відповідні компартійні комітети! Мешканці міста розчистили руїни. Стали працювати пекарня, пилорама, залізниця, ліспромгосп. Було побудовано невелику комунальну електростанцію, відремонтовано житлові будинки.
20 жовтня 1944 року Волинський облвиконком прийняв постанову, в якій визначив граничні норми землекористуванні на один селянський двір в більшості районів 10 га ad Камені-Каширському - 15 га. Та це був тактичний хід nd закінченню війни знову розгорнулася примусова колективізація.! Вже 1948 року звітували "наверх" про 80 відсотків колективізованих одноосібних господарств, а в скорому часі — й про суцільну колективізацію. В селянина забирали землю, коні, а без останніх нічим було обробляти ту частину яка ще залишалася як присадибна ділянка. Формою визиску держави була так звана добровільна позика. Репресіям імперської машини піддавались ті, хто хотів бачити Україну незалежною державою, або просто вголос виявляв цьому симпатію. НКВС нещадно "мололо" в своїх "жорнах" чергові жертви, навіть цілі сім'ї, багатьох відправляли в табори Сибіру, не гребуючи ніякими методами. На нараді в Рівному (1945 р.) з питань боротьби з ОУН — УПА її учасникам керівництвом ставилася сувора вимога "не проявляти гуманізму". "Ми боїмося хату спалити, коли її треба спалити негайно" (КовальМ.В. Україна: 1939-1945. — К.: Вища школа, 1995. — С178). Так, у червні 1945 р. оперуповноважений Волнишов робив обшук на горищі садиби селянина с Залісся. Від його сірника згоріло багато будинків і хлівів. Також у цьому ж році з сімей — учасників УПА в районі конфіскували майже півсотні корів, залишивши голодними дітей (ЦДАГО Укр., Ф.І., оп.75, спр.21, арк.19).
Терор породжував терор, жорстокість породжувала жорстокість. Українська повстанська армія на виконання III надзвичайного великого збору ОУН ще з 1943 року організувала збройну протидію радянським військам, продовжувала чинити їм опір в 1944-1950 роках. То був напружений час. Люди жили в страсі, боязні за себе, за дітей. Вдень і вночі боялися енкаведистів, а ще і служби безпеки ОУН, яка знищувала тих, хто сприяв радянській владі.
Часто під личиною УПА діяли провокатори або просто групи людей, що грабували, ґвалтували. В звіті від 5 грудня 1946 р. член окружного проводу СБ ОУН на псевдо "Присько" ("Молода Волинь" за 17.02.1992р.) говорить про ліквідацію ними в районі "диких груп УПА", які, за його словами, нікому не підпорядковувалися, а тероризували мирне населення. Відгомін того жорстокого репресивного часу, коли страждали невинні люди, доходить до наших днів. Відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" лише в одному Камені-Каширському реабілітовано 14 осіб, в тому числі 5 жінок, а всього по району - 51 чоловіка, яких без суду засудила так звана особлива нарада при НКВС. В незалежній Україні можуть розправити плечі люди, які постраждали віл сталінськогЛ тоталітарного режиму, але хто поверне їм здоров'я, молодістЛ загублену в застінках і таборах? А скільки імен незаслужен^ очорнено, опаплюжено, скривджено, скільки людей знищеної Початок п'ятдесятих років характеризується стабілізацієкі в економіці і її поступовим розвитком. Промисловість міста в 1950 ропі перевищила по виробництву продукції довоєнний рівень. У 1956 році став до ладу новий маслозавод. У 196Q році ліспромгосп перетворили в лісгоспзаг, де нарощувалося виробництво ділової деревини і меблів. З 1961 року почаї збільшувати обсяг реалізованої продукції лісозавод. В 196І році в місті почали випускати силікатні блоки. Розгорнули свою діяльність міжколгоспна будівельна організація, районні об'єднання "Сільгосптехніка". 1984 року в нове приміщення перейшла районна друкарня. В 1986 році розпочалося будівництво льонозаводу, який передбачено як один іі найбільших в регіоні. Розгорнулося шляхове будівництво: якщо до цього в районі взагалі не було доріг з твердим покриттям] то за тридцять років вони прокладені до кожного села.