Смекни!
smekni.com

Історія розвитку арабських країн (стр. 3 из 5)

Організація визволення Палестини очолила свій народ у його боротьбі за самовизначення і створення національної держави. В той же час в її програмі містилися положення, які не могли знайти підтримки світового співтовариства, зокрема, знищення збройним шляхом Ізраїлю, створеного за рішенням ООН. Цей підхід розцінювався як міжнародний тероризм. ОВП не дістала офіційного визнання у світі, хоча їй надавало допомогу багато держав. Палестинські екстремісти здійснили ряд терористичних актів у країнах Заходу. Ізраїль на міжнародній арені постійно звинувачував ОВП у ворожих діях проти мирного населення, які не могла виправдати ніяка висока мета. Світова громадська думка насторожено оцінювала діяльність Організації визволення Палестини.

Арабо-ізраїльські війни 1967, 1973, 1982 pp.

5 червня 1967 р. Ізраїль розпочав війну проти Єгипту, Сирії, Йорданії. Його військово-повітряні сили завдали удару по 16 єгипетських військових аеродромах. Використовуючи фактор раптовості, Ізраїль захопив Синайський півострів, сектор Газа, землі на західному березі р. Йордан, арабську частину Єрусалима, Голанські висоти. Всього було загарбано 70 тис. кв. км арабських територій. Активні бойові дії велися протягом перших шести днів, потім війна набула затяжного характеру. У 1970 р. сторони підписали перемир'я.

22 листопада 1967 р. Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 242, яка містила положення про вивід ізраїльських військ з окупованих територій, припинення війни на Близькому Сході, визнання права на суверенітет усіх держав регіону, справедливе вирішення проблеми палестинських біженців, свободу навігації в міжнародних водах.

6 жовтня 1973 р. розпочалася четверта арабо-ізраїльська війна, в якій воювали Єгипет, Сирія та Ізраїль. Бойові дії показали значно вищий рівень боєздатності арабських армій, які одержали передову радянську військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони, літаки, танки. Ізраїльська армія зазнала важких поразок. У ході війни арабські країни застосували економічні санкції проти Заходу, який надавав підтримку Ізраїлю, припинили поставляти нафту на світовий ринок, що викликало енергетичну кризу і різке зростання цін на нафтопродукти. Більшість європейських держав виступили із закликом дотримуватися резолюції Ради Безпеки ООН від 22 листопада 1967 р. Англія і Франція заборонили експорт зброї воюючим сторонам.

Результати чотирьох арабо-ізраїльських воєн переконливо довели, що вирішити палестинську проблему лише силою зброї неможливо. Почалися пошуки шляхів політичного врегулювання. Організація визволення Палестини зняла свою вимогу знищення держави Ізраїль і визнала можливість переговорів, що змінило ставлення до неї у світі. В 1974 р. делегація ОВП вперше була запрошена на засідання Генеральної Асамблеї ООН і одержала міжнародне визнання як законний представник арабського народу Палестини. їй надавався статус спостерігача в ООН, вона дістала право працювати в інших міжнародних організаціях, почала завойовувати прихильників.

Після війни 1973 p. була порушена загальноарабська єдність щодо палестинського питання. Новий президент Єгипту А. Садат змінив зовнішньополітичну орієнтацію (з Радянського Союзу на США) і розпочав сепаратні переговори з Ізраїлем. В 1979 р. в літній резиденції президента США Кемп-Девіді був підписаний мирний договір між Ізраїлем і Єгиптом. Між обома країнами припинявся стан війни, ізраїльські війська поетапно виводились із Синайського півострова, де відновлювався єгипетський суверенітет. Цей договір відповідав національним інтересам Єгипту, але завдавав шкоди загальним арабським інтересам і боротьбі з Ізраїлем. Він дістав високу оцінку на Заході. Політичні лідери Єгипту та Ізраїлю А. Садат і М. Бегін були нагороджені Нобелівською премією миру за новий підхід до близькосхідного врегулювання і прорив у складних арабо-єврейських відносинах. Арабські країни розцінили дії А. Садата як зраду, розірвали з Єгиптом дипломатичні відносини та економічні зв'язки. Садат був убитий мусульманськими терористами.

У 1982 р. Ізраїль розв'язав війну проти Лівану, прагнучи знищити штаб-квартиру Організації визволення Палестини та її збройні формування. Ізраїльські війська захопили Бейрут і витіснили палестинців з території Лівану. На лівано-ізраїльському кордоні була створена 45-кілометрова зона безпеки. Згідно з рішенням Ліги арабських держав, у Лівані постійно знаходяться війська Сирії.

Палестинська проблема на сучасному етапі

У кінці 80-х - на початку 90-х років розпочалися переговори між лідерами ОВП та Ізраїлю, які відбувались у кілька етапів при посередництві США. Була прийнята ізраїльська формула "Мир в обмін на землю". У 1993 р. між ОВП та Ізраїлем укладено договір про поетапне врегулювання і створення Палестинської держави на територіях, що окуповані, але не анексовані Ізраїлем (сектор Газа, західний берег р. Йордан). На першому етапі врегулювання вводилася палестинська автономія, надалі планувалося надати їй повну незалежність.

В 1994 р. був підписаний договір між Ізраїлем та Йорданією. Переговори з Сирією поки що завершилися безрезультатно, бо сирійська сторона неодмінною умовою укладення договору висуває вимогу про повернення своєї території - Голанських висот.

Єврейські і арабські екстремісти намагаються зірвати процес близькосхідного примирення. Здійснено ряд терористичних актів. Проте переговори тривають.

Єгипет. Боротьба за національну незалежність. Революція 1952 р.

Під час Другої світової війни Єгипет був найважливішим плацдармом Великобританії на Близькому Сході і в Африці. У перші повоєнні роки зберігалась англійська військова присутність у країні, постійне втручання у внутрішні справи Єгипту здійснювалося на підставі умов договору 1936 p., термін дії якого мав закінчитись у 1956 р. Єгипетські національно-патріотичні сили вимагали дострокового припинення дії договору і справжньої незалежності. Натомість у 1946 р. Великобританії вдалося в черговий раз нав'язати правлячим колам Єгипту нерівноправну угоду, що підтверджувала і конкретизувала умови договору 1936 р. В Єгипті зберігались англійські військово-морські і військово-повітряні бази. Англія мала право ввести в країну додаткові військові контингенти в будь-який час, коли, на її думку, Єгипту загрожувала небезпека, а також використовувати єгипетські війська за межами країни для своїх військових операцій. Створювалась змішана англо-єгипетська рада спільної оборони. Великобританія зобов'язувалася вивести свої війська із зони Суецького каналу, Каїра і Олександрії не раніше, ніж через три роки, якщо ситуація буде сприятливою.

У 1947 р. питання про вивід англійських військ з Єгипту і ліквідацію нерівноправних угод із Великобританією, які обмежували суверенітет країни, було винесено на розгляд Ради Безпеки ООН. Цей орган десять разів обговорював єгипетське питання, але так і не прийняв конкретного рішення. Необхідність перебування своїх військ у Єгипті Великобританія мотивувала політичною нестабільністю в регіоні і небезпекою, яку приховувало в собі арабо-єврейське протистояння.

У країні активізувався патріотичний рух, що боровся проти монархічного режиму, корумпованої бюрократії, великої буржуазії і поміщиків, усіх тих, хто не хотів або не вмів захищати національні інтереси. У 1951 р. розпочалися масові анти-англійські виступи, зіткнення з військами і поліцією. Буржуазні партії скомпрометували себе нерішучістю, половинчастістю дій і втратили авторитет у значної частини єгипетського суспільства. Ініціатива перейшла до рук військових. У лавах єгипетської армії виникла організація "Вільні офіцери", ініціатором створення і керівником якої був Г.А. Насер. Вона ставила перед собою завдання здійснити державний переворот, скинути короля Фарука, передати владу політикам, які провели б у країні реформи. Активну участь у роботі організації брало близько 300 офіцерів, а кількість її прихильників на поч.50-х років досягла

1000 чол. її діяльність була суворо законспірована. Організація складалась із груп по 3-5 чол., яким нічого не було відомо про роботу інших. Лише Насер знав усіх членів "Вільних офіцерів". Координацію роботи груп здійснював Виконавчий комітет, який очолював офіцер із найвищим військовим званням - генерал-майор М. Нагіб.

У ніч з 22 на 23 липня 1952 р. організація "Вільні офіцери" захопила владу в Каїрі. Переворот був старанно підготовлений і проведений за планом, розробленим Г.А. Насером. Бойові загони під командуванням 99-ти офіцерів зайняли всі стратегічні пункти столиці. їх паролем стало слово "перемога". Король Фарук відрікся від престолу і залишив країну. Влада перейшла до рук Ради революційного командування, яку очолив М. Нагіб. Він став першим тимчасовим президентом і прем'єр-міністром Єгипту. Протягом наступних двох років М. Нагіб вважався вождем єгипетської революції, ініціатором оновлення країни. Його заступник Г.А. Насер залишався в тіні, будучи для широкого загалу скромним непомітним офіцером, одним із виконавців прийнятих рішень. Його роль як справжнього керівника Ради революційного командування не афішувалась.