Після смерті Г.А. Насера президентом Єгипту став Анвар Садат, який докорінно змінив внутрішню і зовнішню політику країни. В економічній сфері вводився інфітах - політика відкритих дверей. Створювались сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Знімались обмеження з діяльності національної буржуазії. Водночас не були розроблені механізми захисту інтересів власних товаровиробників. В Єгипет ринув потік іноземних товарів. Іноземні капітали вкладалися лише в нафтовий бізнес і фінанси. Випереджаючими темпами розвивалась торгівля, а не промисловість і сільське господарство. За роки правління А. Садата в Єгипті не було збудовано жодного великого підприємства. Недостатня увага до розвитку сільського господарства привела до того, що більш як половина продовольства стала ввозитися з-за кордону, у тому числі 70% необхідної кількості пшениці. Зовнішній борг країни збільшився більш ніж у 10 разів - з 1,7 млрд. дол. в 1971 р. до 20 млрд. дол. в 1981 р. Посилилися структурні диспропорції в господарстві. Сформувалась неокомпрадорська буржуазія - "жирні коти інфітаху", яка не була зацікавлена в розвитку національного виробництва, а виконувала роль посередника між єгипетським ринком та іноземними монополіями,
Такі тенденції в господарстві привели до різкої майнової поляризації населення і високої соціальної напруженості. Одночасно з інфітахом в економіці і політичній сфері вводилася система "контрольованої демократії". У 1971 р. була прийнята нова конституція Єгипту. Поряд з широкими законодавчими повноваженнями президент мав право призначати не лише міністрів, але й губернаторів провінцій, редакторів газет, ректорів університетів та інших впливових офіційних осіб. Вищі державні чиновники визначали зміст радіо - і телепередач, програми шкіл і зміст проповідей у більшості мечетей. Вводилася багатопартійність. Конституція 1971 р. забороняла створення політичних партій за класовою і релігійною ознакою, а також таких, що повторювали програми вже існуючих. На базі Арабського соціалістичного союзу виникли Арабська соціалістична партія, Соціалістично-ліберальна партія, Національно-прогресивна партія. У 1978 р. була створена Національно-демократична партія на І чолі з президентом А. Садатом. Опозиція перебувала під жорстким контролем держави. Для боротьби з нею президент видав І ряд законодавчих актів, що суперечили конституції і елементарним демократичним нормам. Так, у президентському декреті "Про захист національної єдності" (1978) 6 із 11 статей І передбачали каторжні роботи за антиурядові виступи, участь у І несанкціонованих зборах, завдання збитків державному майну, І порушення громадського спокою, організацію страйків. Закон і "Про порок" (1980) вводив суворі покарання за підрив "національної єдності і соціального миру" або ж "моральних цінностей суспільства".
У зовнішній політиці відбулася переорієнтація Єгипту на СПІА і західні країни. Під впливом їх була порушена арабська єдність у ставленні до Ізраїлю і палестинської проблеми. Президент А. Садат поставив єгипетські національні інтереси вище від загальноарабських. Були висунуті лозунги "Єгипет понад усе!", "Єгипет по-перше, по-друге і в цілому!". У 1979 р. А. Садат підписав сепаратну двосторонню угоду з Ізраїлем. Єгипет виходив із збройного конфлікту і поетапно повертав свої окуповані території. Договір викликав загальне обурення як в арабському світі, так і в самому Єгипті. Більшість арабських країн розірвала з ним дипломатичні відносини і припинила будь-яке співробітництво. Єгипет був виключений з Ліги арабських держав. Всередині країни розпочалися акції протесту. А. Садат розпустив парламент, оскільки 33 депутати в тій чи іншій формі не підтримали мирний договір з Ізраїлем. У 1981 р. за особистим указом президента в тюрмах опинилися представники всіх політичних течій єгипетського суспільства - лівих сил, патріотично настроєної інтелігенції, лібералів, мусульманських фундаменталістів. Осінь 1981 р. в Єгипті дістала назву "осінь гніву".
6 жовтня 1981 р. президент А. Садат був убитий на військовому параді в Каїрі ісламськими екстремістами, які таким чином розправилися з ним за зраду арабських інтересів, співробітництво з Ізраїлем і Заходом. Правління А. Садата оцінюється двояко. З одного боку він започаткував створення в Єгипті ринкової економіки на нових засадах, вивів країну зі стану багаторічної конфронтації з Ізраїлем, скоротив військові витрати, повернув Синайський півострів. З іншого боку, президент А. Садат порушив загальноарабську єдність і не дістав підтримки єгипетського суспільства. Позитивні аспекти його діяльності почали проявлятися лише через певний час.
арабська країна палестинський близькосхідний
Хосні Мубарак зайняв пост президента Єгипту після загибелі А. Садата. Нова серія перетворень мала поліпшити економічну ситуацію в країні, забезпечити політичну стабільність. Перш за все були проведені заходи, які мали на меті встановлення контролю над мусульманськими фундаменталістськими організаціями. Були страчені бойовики, що підготували і здійснили вбивство А. Садата. Переслідувались нелегальні угруповання, які визнавали терор і насильство методами політичної боротьби. В той же час з тюрем звільнялись більш помірковані ісламські активісти, серед них і ті, хто критикував режим. Як і раніше, не допускалася ісламізація державних і юридичних структур, зате розширювався вплив релігії на побутовому рівні. Збільшилась кількість ісламських програм на радіо і телебаченні. Розпочалося будівництво нових мечетей. Більше стало видаватися релігійної літератури. Курс на деполітизацію ісламу в Єгипті дав позитивні наслідки. Екстремісти втратили значну частину своїх прихильників.
Нове керівництво Єгипту пішло на співробітництво з іншими напрямками опозиції. Були звільнені політв'язні, розширена діяльність легальних політичних партій, зняті обмеження для засобів масової інформації. Відбулася демократизація єгипетського суспільства. Для заснування нової партії необхідно було звертатися в Комітет з політичних партій, який складався з трьох міністрів (внутрішніх справ, юстиції і в справах парламенту) і трьох призначених урядом чиновників на чолі зі спікером. Рішення комітету має бути одноголосним. Нині в Єгипті діє 14 партій. Закон про вибори (1983) ввів систему пропорційного представництва в парламенті. Для проведення своїх кандидатів у вищий законодавчий орган партії повинні набрати 8% голосів виборців. Опозиція має в ньому близько третини місць. Правляча Національно-демократична партія, очолювана президентом X. Мубараком, контролює парламент і уряд і може на законних підставах здійснювати свою політику.
В економіці була проведена перебудова інфітаху з урахуванням помилок, допущених попереднім режимом. Вводився новий порядок залучення іноземних інвестицій у виробничі галузі за умови, що вони не заважатимуть розвиватися єгипетській промисловості. Державний сектор реорганізовувався на ринкових засадах, нерентабельні підприємства приватизувались. Проте повністю він не ліквідовувався. У модернізації зони Суецького каналу були задіяні американські, англійські, японські капітали. Побудовані риболовецький порт, дві ГЕС, водогінні станції, дороги вздовж узбережжя і в бік Каїра, кілька сотень туристичних комплексів, яхт-клуб. Після остаточного виведення ізраїльської армії з Синайського півострова (1982) тут створюється новий потужний економічний район шляхом залучення як державних, так і приватних національних і іноземних інвестицій. Будується 8 нових міст: Рас-Сидр, Абу-Рудейс, Торсина, Шармеш-Шейх, Загаб, Нувейба, Санкт-Катрин, Абу-Зунейма. Значно посилилась увага держави до сільськогосподарського виробництва, були виділені значні капіталовкладення. Заохочувалось фермерство. Президент X. Мубарак висунув лозунг "Назад - до землі!"
За всіх помітних досягнень в економіці Єгипту залишилось багато невирішених проблем. Валовий національний продукт зростає повільно і переважно за рахунок зовнішніх джерел (експлуатація Суецького каналу, продаж нафти, надходження від єгиптян, що працюють за кордоном, туризм). Зростають зовнішні борги. Складними соціальними проблемами є швидкий приріст населення, забезпечення продовольством, урбанізація, зосередження більшої частини жителів країни в долині Нілу.
В царині зовнішньої політики X. Мубарак досяг значних успіхів. Збереглися "особливі стратегічні стосунки" із США. У 80-х - на початку 90-х років Єгипет займав перше місце за обсягами військової і економічної американської допомоги серед країн, що розвиваються. В той же час X. Мубарак покращив відносини з великою групою країн. Він висунув тезу про те, що мир на Близькому Сході для Єгипту є стратегічною метою, але двосторонні відносини з Ізраїлем залежать від вирішення палестинської проблеми. Арабські країни відновили з Єгиптом дипломатичні відносини. Він знову став членом Ліги арабських держав, а штаб-квартира цієї організації знову знаходиться в Каїрі. Єгипет виступав на боці міжнародної коаліції, очолюваної США, в ірако-кувейтській війні 1991 р. Така позиція сприяла не лише відновленню його авторитету як одного з лідерів арабського світу, але й позитивно вплинула на розв'язання проблеми зовнішніх боргів. Нафтовидобувні країни Перської затоки списали йому борг в 15 млрд. дол. США, у свою чергу, анулювали воєнні борги в 7,1 млрд. дол. і виділили щорічну субсидію в 2 млрд. дол.
Результатом діяльності X. Мубарака на посту президента Єгипту стали внутрішня стабільність, успіхи в розвитку національної економіки, збалансованість у зовнішній політиці. Він завоював авторитет у країні і світі своїм виваженим курсом, в основі якого лежить повага до історії, до досягнень його політичних попередників, до прагнень різних груп єгипетського суспільства.