Література
Аксіоми для нащадків: українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. – Львів: Меморіал, 1992. – 544 с.
Алексєєв Ю. Україна: Освіта і держава (1986-1997). – К., 1998.
Вища освіта: проблеми та перспективи розвитку. – К., 1995. – С.7-9, 42-44, 81-82, 112-114.
Глушман А.В. Университетское образование: опыт системного исследования. – К., 1997. – С.170-195.
Дослідження з історії науки і техніки. Випуск 1. – К., 2002. – 156 с.; Вип.2. – К., 2003. – 164 с.
Жабровець І.В. Освіта і інвестиції в Україні. – К., 2002. – С.11-27, 38- 49.
Історія Академії наук України. – К., 1994. – 356 с.
Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації. – К., 2003. – 216 с.
Кузнецова Н.И. Наука в ее истории. – М.: Наука, 1982.
Кузнецова Н.И. Социо-культурные проблемы формирования науки. – М., 1997.
Кун Т. Структура научных революций. – М.: Издательство «Прогресс», 1975.
Литвин В.М., Андрущенко В.О. Науково-освітній потенціал нації. В 3-х т. – К., 2003.
Малкей М. Наука и социология знания. – М.: Издательство «Прогресс», 1983.
Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. – Х., 2000. – С.60-117, 167-220.
Онопрієнко В.І. Історія української науки ХІХ-ХХ ст. – К., 1998. – 302 с.
Освітні технології. За ред. О.М.Пєхота. – К., 2001. – С.128-162.
Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Издательство «Прогресс», 1983.
Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. М.: Издательство «Прогресс», 1986.
Яблонський В.А. Вища освіта в Україні на межі тисячоліть: проблеми інтернаціоналізації. – К., 1998. – С.38-74.
ІУ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО НАПИСАННЮ І ОФОРМЛЕННЮ РЕФЕРАТІВ
Реферат – (з лат. refero – повідомляю) – короткий виклад у письмовому вигляді або у формі публікації доповіді наукової праці, літератури з тієї чи іншої теми. Підготовка та захист рефератів є однією з важливих складових цілісного навчального процесу, обов’язковою умовою засвоєння та складання іспиту з курсу «Історія України (соціально-політичні аспекти)». Перелік рекомендованих тем рефератів студенти можуть знайти вище по ходу викладу планів семінарських занять і методичних рекомендацій до їх підготовки. Сформулювані викладачем теми рефератів націлені на закріплення та поглиблення отриманих студентами знань, здобуття навичок ведення самостійної науково-дослідної роботи. Практичний сенс такої роботи англійський фізик, автор вчення про електромагнітне поле М.Фарадей виклав у такій короткій формулі: „Працювати, завершити, оприлюднити”.
Як правило, студенти-першокурсники мають доволі туманне уявлення про специфіку підготовки рефератів та вимоги щодо їх технічного оформлення. Зупинимося на цих питаннях більш детально.
Першим етапом роботи по підготовці реферату після обрання конкретної теми є виявлення та опрацювання джерел і літератури. Для полегшення першої частини цього завдання викладачами кафедри розроблені рекомендовані списки джерел і літератури. Утім, це зовсім не заперечує можливості здійснення самостійного бібліографічного пошуку студентом: винайдення і використання щойно введених до наукового обігу джерел, новітньої літератури, ясна річ, не можуть не вітатися.
Для того, щоб отримати „на руки” необхідну для написання реферату літературу, студенту слід звернутися до бібліотеки. Пошук літератури за темою реферату варто розпочинати, звернувшись до бібліотечних каталогів, де представлені відомості про наявні підручники, збірники документів, монографії тощо. При опрацюванні літератури за рекомендованимсписком, для пошуку потрібних видань достатньо використати алфавітний каталог, що включає усі необхідні відомості про книги в алфавітному порядку. Проте у разі бажання студента опрацювати нову, додаткову літературу, слід звернутися до тематичного каталогу, де бібліографічний опис книг, збірників документів і брошюр подається відповідно по окремих темах з подальшим розподілом на рубрики. Рекомендуємо послуговуватися насамперед фондами великих універсальних і багатогалузевих бібліотек, комплектування яких здійснюється на основі обов’язкового примірника. Такою є, зокрема, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. Доволі обширними і такими, що постійно поповнюються новітніми виданнями, є також фонди біліотеки НТУУ «КПІ».
Про методику роботи з джерелами і літературою йшлося вище, у першому розділі методичних рекомендацій. Тут лише зробимо наголос на крайній потребі вироблення уміння правильно читати книгу, що передбачає неквапливе, уважне, критичне опрацювання її змісту. Кілька рекомендацій дамо і відносно техніки ведення записів та оформлення обробленого матеріалу. Витяги з прочитаних книг студентам краще робити не у зошиті, а на окремих листках паперу або картках з обов’язковим наведенням даних про джерело здобуття інформації, відомостей про автора і т. ін. Зручність ведення карток полягає у тому, що виписаний на них матеріал можна сортирувати у процесі роботи над тим чи іншим розділом реферату. Корисними можуть бути також вирізки з окремих газет, котрі так само слід розподіляти за тематичним принципом.
Студенту – мабутньому технічному спеціалісту слід усвідомити й те, що у гуманітарних науках докладне вивчення, аналіз джерел та літератури саме й становлять основу дослідницького процесу. Ця обставина, власне кажучи, до певної міри різнить гуманітарні науки від технічних, де принципове значення для проведення й завершення наукової праці має організація численних експериментів. Т.Едісон, наприклад, так характеризував свою наукову роботу: „Збираю дані про багато тисяч експериментів, що складає для мене вихідний пункт, а потім вже даю кілька тисяч нових”.
Після вивчення джерел і літератури слід продумати структуру реферату. Як правило, остання передбачає наявність титульного аркушу, чіткого плану роботи, основної частини з розкриттям теми (вступ, кілька розділів по темі праці, висновки), списку використаних джерел і літератури.
Правильно оформлений титульний аркуш містить у верхньому полі аркуша назву вищого учбового закладу та кафедри, на якій виконувалася робота, у середньому полі – тему реферату, прізвище, ім’я, по-батькові виконавця та наукового керівника, у нижньому полі – назву міста, рік підготовки реферату (зразок оформлення титульного аркушу подається наприкінці праці).
Надвичайно відповідальним етапом є опрацювання плану майбутнього реферату. План, тобто перелік тем питань, які розглядатимуться у праці – це своєрідний компас студента, який допомагає дотримуватися чіткої послідовності та логічності у викладенні матеріалу. Спочатку є сенс розробити попередній, „робочий варіант” плану, що являє собою простий перелік пунктів, які автор має намір висвітлювати. По ходу написання план реферату має бути уточнений, приведений у відповідність із змістовним наповненням розділів праці. Для правильного складання плану корисно переглянути плани інших робіт аналогічного характеру. Технічні вимоги до оформлення плану прості: напроти назв розділів слід вказувати номери їх початкових сторінок; крім назв розділів, підрозділів треба також вказувати на наявність вступу, висновків, переліку використаних джерел і літератури.
Завершивши вивчення джерел і літератури, склавши попередній план можна приступити до написання тексту реферату.
Початковою частиною реферату є вступ. Відповідно до встановлених правил тут має міститися обгрунтування актуальності теми, короткий історіографічний огляд проблеми, визначення мети і основних завдань роботи.
Обгрунтування актуальності теми реферату передбачає доведення прямого зв’язку між обраною для висвітлення темою і завданнями навчального процесу, а також потребами суспільно-політичного життя країни.
Короткий огляд джерел і літератури – наступний важливий елемент роботи, оскільки дає чітке уявлення про ступінь наукової розробки теми та рівень опанування її студентом. Автору реферату слід уникати простого переліку опублікованих збірників документів та відомих праць з теми, натомість прагнути подати аналіз сучасного стану наукової розробки теми, звернувши увагу на такі конкретні питання: наскільки повно тема забезпечена джерелами, опрацьована науковцями, які саме аспекти теми залишаються досі нез’ясованими або ж дискусійними. Остання позиція є особливо важливою з огляду на сучасний стан історіографії, позначений наявністю різних поглядів на ті чи інші історичні події. Студенту належить в рефераті звернути на цю обставину особливу увагу, по можливості висловити й власну оцінку з конкретної проблематики. Іще один принциповий момент історіографічного огляду – вміння студента чітко окреслити сучасні наукові досягнення з теми, порівнявши їх з працями, які до певної міри уже втратили свою актуальність. Це, звісна річ, зовсім не означає потреби негативного оцінювання таких робіт, ідеться лише про правильну оцінку усіх етапів у вивченні конкретної теми, з’ясування конкретних досягнень і недоліків у засвоєнні теми попередниками та здобутків у цьому сучасників.
Правильне визначення мети і завдань роботи передбачає чітке усвідомлення студентом підпорядкованості других першій. Якщо мета реферату визначає головну стратегічну лінію праці, то завдання мають, так би мовити, тактичне значення, послідовно розкриваючи зміст висвітлюваних автором питань по окремих розділах реферату.
Основна частина реферату традиційно складається з трьох-чотирьох розділів, в яких у логічній послідовності розкривається зміст теми. Цей етап роботи, як правило, є найскладнішим для студентів, адже у своїй переважній більшості вони не мають досвіду самостійної „письменницької праці”.
Принагідно відзначимо, що багато з видатних письменників, поетів робили щирі визнання про те, наскільки складним для них є процес писання. „Писати важко”, – постійно повторював, наприклад, російський пролетарський письменник М.Горький, а видатний французький письменник Оноре де Бальзак, прагнучи удосконалити свої твори, переробляв їх по 10-12 разів. На жаль, серед частини студентів подекуди помічається практика використання для написання рефератів підручників, компіляція опублікованих матеріалів або, що іще гірше, механічного переписування текстів рефератів, здобутих через мережу Internet. Зрозуміло, що таке „полегшення” процесу самостійної праці насправді є програшним варіантом для самого ж студента, оскільки позбавляє його можливості здобути за роки навчання в університеті найцінніший досвід – уміння логічно викладати та аргументовано відстоювати свої думки у письмовій формі. На важливості такої практики наполягав свого часу і російський культуролог Д.Лихачев. „Щоб навчитися їздити на велосипеді, – писав він, – треба їздити на велосипеді. Щоб навчитися писати, треба писати!”