Смекни!
smekni.com

Основи історії України (стр. 4 из 11)

Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво. Так, у Києві існувало від 40 до 60 різних ремесел; найважливішими серед них були: ковальство, теслярство, гончарство та інші. Асортимент виробів із заліза налічував 150 назв, а давньоруські ковалі опанували всі відомі тоді прийоми обробки: кування, зварювання, гатування і інкрустація кольоровими металами.

Ковалі виготовляли різні знаряддя праці, зброю і предмети побуту – серпи, сокири, стріли, щити, шоломи, кольчуги, замки, ключі та інше. Розповсюдженими видами ремесла були гончарство, плотництво, обробка шкіри, виготовлення тканин з льону і вовни, виробництво скла, обробка каменю і ін.

Високого рівня розвитку досягла будівельна справа. Для будівництва виробляли цеглу (плінфу), декоративні полив'яні плити, а також використовували дерево, граніт, мармур, шифер. Ремесло розвивалося, як у структурі господарства феодалів, задовольняючи їх потреби у відповідних знаряддях і предметах, так і на вільній міській основі, тобто ремісники виробляли різні речі на замовлення, на ринок. Допоміжними галузями господарства стали промисли – бджільництво, мисливство, рибальство.

У цілому господарство Київської Русі мало натуральний характер. Однак розвиток ремесла, посилення суспільного поділу праці сприяли розширенню обміну, торгівлі. Внутрішня торгівля переважне зосереджувалася на місцевих ринках, які зв'язували економічно окремі райони. Такий характер господарчих зв'язків був притаманний взагалі епосі феодалізму.

Широко розвивалася на Русі зовнішня торгівля. Найбільшими торгівельними комунікаціями були шляхи «грецький», який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, «соляний» і «залозний», котрі вели в країни Центральної Європи і на Кавказ.

Вивозили на міжнародні ринки хутра, мед, віск, льон, льняні тканини, вироби зі срібла і заліза та ін. Завозили – головним чином для задоволення потреб феодалів – предмети розкоші (шовкові тканини, парчу, сукно, оксамит, прянощі та ін.), зброю, мідь, ювелірні вироби тощо.

Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Ще до виникнення держави роль грошей виконували тварини, а потім «куна» (хутро куниці). На ранньому етапі (УШ-Х ст.) на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські полісми і міліаресії, західноєвропейські динари. За Володимира Великого і Ярослава Мудрого Русь карбувала власні гроші: срібники і златники. З XI ст. при розрахунках у великих торгівельних операціях використовувалися срібні зливки – гривни.

Яскравим свідченням високого рівня економічного розвитку Київської Русі став своєрідний процес урбанізації. Протоміста у східних слов'ян виникали ще в VI–VIII ст. Найвідоміше місто – град Кия, який виник ще в V сторіччі. В XI – І третині XIII ст. в ньому налічувалось близько 50 тис. мешканців. За середньовічними мірками – це велика кількість городян. У давньоруських Чернигові і Галичі мешкало по 25 тис. городян.

Літописи повідомляють, що в ІХ-Х ст. існувало понад 20 міст, в XI ст. згадується ще 32 міста Напередодні монгольської навали на Русі налічували понад 300 «градів», з яких майже 100 були справжніми містами. У містах зосереджувалося соціально-економічне, політичне і культурне життя.

9. Оцінка соціального розвитку Київської Русі

Давньоруська держава виникла в дофеодальний період і власність на землю довгий час залишалася колективною. Земля належала панівному класу в цілому – князю з дружиною, боярам, які в більшості своїй входили де складу дружини. В перший період – (IX–X ст.) більшість безпосередніх виробників залишалися вільними селянами – общинниками-смердами. V ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр значне місце займав збір данини.

Так, Олег та його наступники на київському столі опікувалися насамперед збиранням данини з підвладних племен. Княгиня Ольга визначала розмір данини із залежного населення, встановлюючи «устави і уроки, погости і данини». Данину звичайно платили натурою, насамперед хутром, медом, воском. Данина збиралася двома засобами: або підвладні племена привозили її в Київ, або князі з дружиною самі їздили за нею. Перший спосіб називався повозом, а другий – полюддям. На селян-общинників данина накладалася на «дим», «рало», «плуг», тобто на господарство. Крім того, селяни виконували різні повинності: ремонтували і будували шляхи, мости, замки, укріплення.

Якщо в ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр велике місце займало збирання данини, то з часом основним джерелом стають прибутки від власного феодального господарства. Починає рости велике землеволодіння – княже, боярське, церковне. Ольга мала свої села – Ольжичі, Будутине, місто Вишегородськ. Володимир – село Берестове і град Бєлгород. Росло і землеволодіння бояр. Ними в першу чергу ставали княжі дружинники, які за свою службу отримували землі і стали осідати на них. Церкви і монастирі також швидко ставали великими землевласниками. Індивідуальна земельна власність зародилась у Київській Русі лише в другій половині XI ст. «Руська Правда», складена за Ярослава Мудрого близько 1037 р., ще не знає такого способу власності, а «Правда Ярославичів» 1072 р. вже свідчить про наявність особистого землеволодіння, але поки що князівського. В літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI, а боярське – починається з XII ст. Таким чином, із розвитком землеволодіння зростав чисельно і клас феодалів, який складався із князів, бояр і церковної верхівки.

Основною категорією населення, зайнятого в господарстві феодалів, були смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала. Іншою категорією підневільного населення була дворова челядь, або холопи, які перебували в цілковитій залежності від свого господаря. Близьким до холопського було становище рядовичів і закупів – колишніх смердів, які внаслідок посилення експлуатації втрачали власне господарство та йшли в кабалу до феодала. Вони працювали за договором – «рядом» (звідси рядовичі), або відробляли позичені гроші – «купу» (звідси закупи).

Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи, маючи за різними підрахунками від 3 до 12 млн. населення і величезну територію, що обіймала 300 тис. км.

На протязі ГХ – ХШ ст. влада переживала складну трансформацію. Держава виникла в дофеодальну добу. В цей час склалася дружинна форма державності. Давньоруські володарі – Олег, Ігор, Ольга, Святослав були типовими дружинними князями. На базі дружини був створений примітивний апарат управління та збирання данини.

У добу піднесення Київської Русі формується раннєсередньовічна держава у формі монархії. На чолі держави стояв великий київський князь, який був головою держави і верховним власником усієї території. Він зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою. Під його рукою були «світлі князі і великі бояри», які володіли окремими князівствами і містами. Спочатку це були племінні князі, а в кінці X ст., в результаті проведеної Володимиром реформи, стали призначатися великим київським князем представники великокняжого роду. Князі і великі бояри за свою службу користувалися часткою данини, яка збиралася з підвласної їм території. З часом вони стали отримувати землі і перетворювались у феодалів-землевласників. У залежності від них перебували дрібні феодали (бояри, дружинники), влада яких поширювалася на невеличкі міста і села. Управління невеличкими містами здійснювали також намісники великого князя – тисяцькі та посадники. Великий київський князь для прийняття важливих державних рішень скликав раду з князів і бояр боярську думу. Пізніше місце в думі отримала верхівка священнослужителів. Рішення думи не були обов'язковими для князя. Найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь керував державою, була особиста дружина, яка складалася зі старшої (бояри, мужи) і молодшої (отроки, діти боярські). У разі загальної небезпеки збиралося народне ополчення – «вої», куди входили смерди і городяни. У період феодальної роздробленості одноосібна монархія переростає у федеративну монархію, коли долю Русі вирішував не великий князь, а група впливових князів. Створюється дуумвірат (Всеволод і Володимир), триумвірат Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод), що шукали компромісних рішень на княжих з'їздах. Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

10. Причини занепаду Київської Русі у XII ст.

Велика держава середньовіччя – Київська Русь не була, між тим, монолітом ні в етнічному плані, ні за формою організації влади, здійснюваної з Києва. Ознаки політичного роздроблення Київської Русі були помітні вже відразу після смерті Ярослава в 1054 р. Ще за життя він поділив державу між своїми синами. У Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали триумвіратом Ярославичів. Усі державні справи брати вирішували разом: видавали закони («Правда Ярославичів»), ходили в походи на кочовиків (торків і половців) тощо. Але здебільшого триумвіри дбали про збільшення власних володінь. Після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альті триумвірат розпався. Так скінчився майже 20-літній триумвірат Ярославичів.

Перед загрозою з боку половців князі роблять спроби залагодити справи миром і припинити усобиці, для чого скликають князівські з'їзди. Першим із таких був з'їзд 1097 р. у Любечі. Там було визнано принцип, за яким кожний князь мусив володіти своєю вотчиною, тобто землею, виділеною йому батьком, і не посягати на землі інших князів («кожен да держить отчину свою»). Це узаконювало роздроблення Давньоруської держави на окремі спадкові князівства.