Щодо типології боротьби, що розпочалася у 1648 р., то в літературі використовуються терміни: «повстання», «війна» і навіть «революція» – тобто це питання залишається в історичній літературі відкритим. Найбільш розповсюдженим і сьогодні є термін «війна», хоча деякі дослідники вважають, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером і метою боротьби, наслідками ця подія становила собою революцію.
Відкритим залишається питання і про хронологічні межі цієї події. Найчастіше кінцевою датою називають 1654 р., хоча зустрічаються і 1657 р., і навіть 1676 р.
Таким чином, до повстання, що переросло в національно-визвольну війну українського народу, призвело різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні, посилення національного, релігійного гніту наприкінці 40-х рр. XVII ст.
15. Оцінка Переяславської угоди 1654 року. Березневі статті
Переяславська угода 1654 року – вирішальний, переламний момент в долі українського народу. Для вірного розуміння суті цього договору слід взяти до уваги такі моменти:
а) обставини, за яких його було укладено,
б) зміст договору.
а) обставини.
Незважаючи на підйом Визвольної війни, Україна протягом кількох років не змогла нанести рішучої поразки Польщі. Ставало очевидним, що Україні був потрібний сильний союзник, покровитель. Альтернативні варіанти Б. Хмельницький перелічив на козацькій раді у січні 1654 року.
1. Покровитель – польський король (це було неприйнятно, бо точилася боротьба проти поляків).
2. Кримський хан (виявився ненадійним союзником).
3. Турецький султан (але союз з «бусурманами» був ненависним для українців).
4. Московський цар (на думку Хмельницького, ця кандидатура була найбільш прийнятною).
б) зміст угоди.
В березні 1654 року російський цар затвердив так звані «Березневі статті», які визначали статус України у складі Росії.
Які права мала козацька Україна за цією угодою?
Договір передбачав цілковите збереження за Україною своєрідних форм правління, наявність власної державної території, судочинства, армії чисельністю 60 тис. реєстрових козаків, фінансової системи, своєрідного адміністративно-територіального поділу. Суверенітет України був частково обмежений у сфері зовнішньої політики: дипломатичні зносини дозволялося здійснювати під контролем Москви. Крім того, Москві сплачувалася данина.
Таким чином, Україна за Переяславською угодою зберігала широку автономію у складі Росії. Укладення її відповідало на той час вимогам моменту і тому може оцінюватися як вірний крок гетьмана.
Серед істориків і досі не вщухають дискусії з приводу визначення історико-юридичної суті Переяславської угоди 1654 року. Науковці по-різному трактують цей договір: одні вбачають в ньому унію двох держав, інші – угоду про васальну залежність України від Росії, треті – військовий союз. Ситуація ускладнюється тим, що оригінал документу до нас не дійшов: текст був підроблений царськими писарями. Одне цілком очевидно: кожна сторона бачила в ньому засіб для реалізації власних планів. Москва намагалася часткову залежність України від Росії перетворити на цілковиту; Україна сподівалася за допомогою Росії вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої.
Укладення договору 1654 року суттєво змінило геополітичну ситуацію в регіоні.
16. Роль Б. Хмельницького в історії України
Богдан Хмельницький – видатний політичний і державний діяч середини XVII ст., роль якого в історії України важко переоцінити. Не випадково деякі дослідники порівнюють його з Олівером Кромвелем в Англії.
Народився Богдан Хмельницький 27 грудня 1595 року в Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького. Богдан одержав освіту в українській школі, а потім у Львівській єзуїтській колегії, знав латинь та кілька іноземних мов. Через трагічні особисті обставини Хмельницький став на чолі визвольної боротьби українського народу проти польського панування. Він справив великий вплив на перебіг подій української історії завдяки своєму таланту – таланту організатора, полководця, державного діяча. Найбільшою заслугою Б. Хмельницького була напружена, послідовна праця по створенню української національної держави. Здійсненню цього історичного завдання була підпорядкована вся діяльність гетьмана.
Таким чином, Б. Хмельницький, по-перше очолив боротьбу народних мас проти польсько-шляхетського панування, об'єднавши для цього зусилля різних класів і верств населення. В результаті була знижена гострота соціальних суперечностей, усунена можливість переростання їх у громадянську війну.
По-друге, Б. Хмельницький – перший з політичних діячів не тільки висунув завдання створення незалежної української держави, але й зробив усе можливе для її втілення. Його зусиллям фактично була створена молода українська держава, яка спиралася на традиції козацького самоврядування.
По-третє, Б. Хмельницький, який здійснював активну дипломатичну діяльність під час Визвольної війни, вивів Україну на міжнародну арену.
І лише вкрай несприятливі обставини того часу призвели до втрати українцями можливості національного самовизначення. Водночас слід зауважити, що особа Б. Хмельницького не піддається однозначній оцінці.
По-різному оцінюють вчені І політики передусім такий вирішальний крок, як укладення Переяславської угоди 1654 року.
Слід однак визначити, що гетьман діяв як мудрий політик і обрав найбільш оптимальний на той час варіант. Безперечно, Б. Хмельницький – одна з найбільш видатних фігур в історії України.
17. Причини політичної нестабільності української о суспільства після смерті Б. Хмельницького (період Руїни)
Після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) події розвивалися у вкрай несприятливому для України напрямі. Настали часи розбрату серед українців, іноземної інтервенції і спустошення краю. Цей майже 25-річний період одержав в історії назву «Руїни». Україна розділилася на два гетьманства – Лівобережжя та Правобережжя. Останнє згодом все більше перетворювалося на справжню руїну.
Гетьмани змінюють один одного; при цьому Лівобережжя обирає свого гетьмана, Правобережжя – свого, іноді між ними відбуваються збройні сутички.
Після гетьманства Юрія Хмельницького, Івана Виговського Україна розділяється на Лівобережну і Правобережну. На Правобережжі гетьманами були П. Тетеря, П. Дорошенко, знов Ю. Хмельницький.
На Лівобережжі – І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович. Розколом серед українців скористалися сусідні держави, і за Андрусівським миром 1667 р. Україна була поділена: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжя – до Росії. Згодом був укладений договір Москви з Туреччиною (Бахчисарайський мир 1681 р.) і знов з Польщею (1686 р.). В результаті на кінець XVII ст. українські землі виявились поділеними між сусідніми державами.
Серед причин, подібного розвитку подій назвемо такі обставини:
1. Вкрай несприятливі зовнішньополітичні умови – жорстка централізаторська політика російського царизму, втручання іноземних держав, які претендували на українські землі.
2. Внутрішня боротьба за владу між окремими гетьманами та угрупуваннями.
3. Загострилися болючі соціально-економічні проблеми, оскільки козацька старшина поступово займала місце шляхти. Політична ситуація в цей період загострюється через народні повстання.
4. Мали місце розходження в поглядах щодо зовнішньополітичного курсу, а саме: якої орієнтації слід дотримуватися – пропольської чи промосковської.
Всі ці несприятливі обставини ускладнювали процес державного будівництва. Події розвивалися неоднаково в Правобережній та Лівобережній Україні.
Таким чином, ціла низка обставин призвела до політичної нестабільності українського суспільства після смерті Б. Хмельницького внаслідок чого було втрачено сприятливі можливості для політичного самовизначення українців.
18. Наступ російського царизму на українську автономію
Внаслідок укладення Переяславської (1654 р.) угоди Україна увійшла де Російської держави на правах автономії. Про автономність України свідчили наявність власної території, своєрідного політико-адміністративного устрою, української адміністрації з числа козацької старшини. Збройні сили України виступали як самостійні, Україна вела активну дипломатію на міжнародній арені, визнавалася багатьма державами.
Але політична автономія України існувала історично недовгий час. В ХVІІ-ХVІІІ ст. українському народу не вдалося утвердити свою молоду державність. Чому так сталося?
З 1654 р., тобто з моменту укладення Переяславської угоди, Москва намагалася ввести на Україні пряме правління, поступово, але неухильно обмежуючи її автономні права. Договір 1654 р. визнавав за Україною самоврядування, наявність місцевих органів управління, очолюваних гетьманом. Він був підписаний як «вічний», але після смерті Б. Хмельницького під час обрання кожного нового гетьмана укладалася нова угода, де права України поступово обмежувалися, а привілеї Москви поширювались (див., наприклад, Переяславські статті 1659 р., Московські 1665 р., Батуринські 1663 р. та інші).
Особливе місце у системі заходів щодо обмеження української автономії займали ті з них, які були прийняті в часи правління Петра І та Катерини II. Тенденція до обмеження суверенних прав України повною мірою знайшла вияв у першій чверті XVIII ст., період правління Петра І – ідеолога і практика імперської доктрини. Політичний курс, спрямований на ліквідацію української автономії, втілювався у різних сферах життя. Однак найбільш показовим слід вважати ставлення царського уряду до інституту гетьманства в України.