Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків, - Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів, затв. наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5; для акціонерних товариств - Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств [37, с.66].
При виділенні юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта (суб'єктів) переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.
Перетворення - це припинення суб'єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.
Чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Стаття 10 Закону України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні організації" встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку [38, с.80].
Моментом переходу прав та обов'язків до суб'єктів господарювання - правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передаточного чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.
Стаття 107 ЦК України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, дана стаття закріпила правило, відповідно до якого кредитор юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має право припинення або дострокового виконання зобов'язань. ЦК не встановлює, які саме зобов'язання можуть бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується як виконання грошових зобов'язань, так і припинення договору оренди, дострокового виконання робіт чи послуг тощо. Але кредитор зобов'язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з припинення у строк, визначений у повідомленні про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовольняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Цей акт повинен бути затверджений органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи [39, с.144].
Після проведення роботи комісії з виявлення вимог кредиторів, а також їх розгляду, задоволення чи відхилення учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, затверджуються передавальний акт чи розподільчий баланс. Після його затвердження потрібно засвідчити нотаріально копії цих актів і передати органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Порушення положень ч. 2 та ч. З ст. 107 ЦК України є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" про злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи-правонаступника [40, с.288].
Що ж стосується реорганізації окремих суб'єктів господарювання, то слід звернути увагу на таке.
Порядок реорганізації казенного підприємства регламентується ч. 2 ст. 76 ГК України. Оскільки особливістю створення зазначеного суб'єкта є те, що він створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, реорганізація його проводиться відповідно до вимог даного Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
Частина 10 ст. 81 ГК України та ст. 25 Закону України "Про господарські товариства" встановлюють можливість акціонерного товариства перетворюватись шляхом реорганізації в передбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Відбувається це шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства. Перетворення акціонерного товариства з відкритого на закрите вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, які не згодні з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї [41, с.208].
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ГК України виробничі кооперативи (у випадку добровільної реорганізації) за рішенням загальних зборів членів кооперативу можуть бути реорганізовані у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу та відповідно до загальних вимог ст. 59 ГК України [42, с.210].
Що стосується реорганізації об'єднань підприємств, то це питання регламентується частинами 3, 4 ст. 124 ГК України, зокрема, реорганізація зазначеного суб'єкта здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, визначаються їх установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству. Зазначена норма міститься в п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств". Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішення загальними зборами учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів. Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання [43, с.88].
Реорганізація промислово-фінансової групи відповідно до ч. 5 ст. 125 ГК України визначається законом про промислово-фінансові групи, зокрема Законом України від 21 листопада 1995 р. № 437/95-ВР "Про промислово-фінансові групи в Україні" та Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781.
Реорганізація промислово-фінансової групи відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" - це зміна головного підприємства промислово-фінансової групи, перезатвердження переліку кінцевої продукції промислово-фінансової групи та (або) перезатвердження складу учасників промислово-фінансової групи, що потребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. Виключення (вихід) із складу промислово-фінансової групи головного підприємства тягне за собою реорганізацію промислово-фінансової групи та її нову реєстрацію відповідно до закону. Реорганізацію промислово-фінансової групи шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи Кабінет Міністрів України може здійснювати у випадках, передбачених законом, зокрема, ст. 6 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" передбачає наступні три підстави для реорганізації промислово-фінансової групи:
- за поданням органів державної податкової служби - у разі більш як дворазового порушення вимог ст. ст. 4, 5 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні";
- за постановою або законом, прийнятим Верховною Радою України, про припинення виконання державної програми, з метою реалізації якої відповідно до ст. З Закону "Про промислово-фінансові групи в Україні" було створено промислово-фінансову групу;
- у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм [44, с.418].
Слід звернути увагу, що розділ II п. 24 Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп містить дещо інші підстави для реорганізації промислово-фінансової групи: