Смекни!
smekni.com

Окупація Буковини Австрією (стр. 2 из 4)

В цих умовах у Відні вважали, що слід поспішати з підготовкою до приєднання краю. Було вирішено ще раз компетентно обстежити Буковину. Це завдання отримав командувач Генерального військового командування Галичини генерал Ельріхсгаузен, який особисто проїхав по Буковині. 22 липня він відправив звіт про свою подорож генералу Гадіку. Зайняття Буковини дало б суттєві переваги як у військовому, так і в цивільному відношеннях. У воєнний час володіння Буковиною давало б, на думку генерала, змогу формувати природно захищену зовнішню лінію, доставляти військове спорядження з Кутів, де розташовані військові склади, в напрямку до Ясс, проклавши трасу через течію Сірету і Сучави. Крім того, володіння новим дистриктом зробило б непомітним будь-яке переміщення військ через гірські комунікації вперед на лінію кордону, а наявність великої кількості великої рогатої робочої худоби, зобов’язання місцевих жителів відробляти державну панщину, поставляти сіно та ліс, уміння сплавляти плоти зробило б можливим транспортування всіх необхідних військових припасів. Немаловажно й те, що всіх цих переваг будуть позбавлені противники. Крім того, у випадку бойових дій в Семигороді новоприєднана територія буде фланкувати Покуття і забезпечувати комунікації на Семигород і виконувати ті ж функції у випадку бойових дій в Покутті. Після того, як будуть побудовані два мости через Дністер біля Окопів і трьома милями вище - в районі Самушина, будуть покращені комунікації Семигороду з Поділлям. Ці мости можуть бути легко зруйновані у випадку небезпеки, а оборону проти Хотинської фортеці можна тримати по кордону Буковинського лісу. У мирний час володіння новим дистриктом обіцяло захист від епідемій, які загрожували жителям Покуття. Чудовим санітарним кордоном міг би бути, на думку Ельріхсгаузена, Буковинський ліс. Генерал побачив у краї прекрасні альпійські луки, де можна заготовляти багато сіна, що дозволило б утримувати щонайменше два кавалерійські полки. Крім них, також можна б розквартирувати й два піхотні полки. Кауніц звернувся до Марії-Терезії з пропозицією вручити подарунок Рум’янцеву і вести переговори тільки з ним, минаючи Петербург. Канцлер наголошував, що тепер, коли між Росією і Туреччиною укладено мир, важливо не проґавити момент і швидко зайняти Буковину.

Пропозиція Кауніца була прийнята і Йосиф II особисто розробив план конкретних заходів щодо приєднання Буковини і 8 серпня довів його до Гофкрігсрату. 25 серпня 1774 р. генерал Ельріхсгаузен доповідав у Гофкрігсрат, що видав розпорядження про підготовку до вторгнення в Буковину. Цс завдання було покладене на бригади генералів Сплені й Кісса. В найближчі дні всі необхідні для цього підрозділи мали бути висунуті на лінію кордону, а місця їх попередньої дислокації зайняті підрозділами, передислокованими з тилу. Двом військовим командам, розташованим в Чернівцях і Пригородку, передано розпорядження зразу ж після початку операції вийти на новий кордон з Молдавією.

29 серпня 1774 р. Ельріхсгаузен видав наказ про вторгнення австрійської армії на Буковину, за яким диспозиція австрійських військ під час операції деталізувалась таким чином. Два гарнізонних батальйони полків Нугента і Шишковича повинні були рухатися на Чернівці; перший батальйон мав лишатися там же, другий продовжувати рух на Сучаву. Два дивізіони полку Барка мали розташовуватися від Пригородка на Дністрі до Пруту в селах з західного боку Буковинського лісу, а місцем перебування штабу була визначена Садагура. Третій дивізіон цього полку направлявся через Прут і мав розквартируватися в Чернівцях, Сереті, а також в Сучаві, яка була визначена місцем перебування штабних офіцерів. Гарнізонному батальйону полку Брінкена поставлено завдання захисту головної траси на Ясси між Буковинським лісом і рікою Прут. За відсутності відповідного села пропонувалося визначити місцем розташування табору старі шанці, які там знаходяться, обладнавши попереду офіцерський пост. Для укріплення табору наказувалося провести всі необхідні роботи під керівництвом майора Міга, який і повинен визначити місце розташування табору в Буковинському лісі, де була б доста 111 я кількість як будівельного лісу, так і палива. Вайнбергер повинен був обладнати укріплений табір і пост на березі Дністра, біля якого зібрати необхідну для переправи кількість човнів. Ці два батальйони Брінкена і Штайна повинні були спорудити у відповідності до вказівок майора Міга по хребту Буковин­ського лісу, там де мав проходити кордон, три офіцерських пости, куди наказувалося завезти для рядового складу чотириденний запас хліба. Вищезгадані 4 батальйони відправлялися з власною артилерією, однак без резервних боєприпасів. Польовий батальйон полку Нугента відправлявся на Снятин разом із залишками артилерії бригади Сплені і там повинен був зайняти найближчі села. Вюртемберзький драгунський полк займав попередню дислокацію гусарського полку. Торокський гусарський полк висувався в села по лівому берегу Дністра. Як перший, так і другий кавалерійські полки, так само, як і польовий батальйон полку Нугента, мали бути готові зайняти нову лінію кордону. Ставка генерал-майора фон Сплені, якому підпорядковувалися всі означені підрозділи, повинна була розташуватися в Чернівцях. Ставилося завдання негайно, як тільки з’явиться можливість, навести понтонний міст через Прут в районі Чернівців. У наказі рекомендувалося військовим чинам з місцевим населенням бути доброзичливими і люб’язними, а з російськими військами вести себе дуже ввічливо і скромно.

31 серпня 1774 р. австрійські війська на чолі з генералом Габріелсм фон Сплені перейшли галицько-буковинський кордон і незабаром ввійшли в Чернівці. До 2 вересня були зайняті основні пункти на новому кордоні: Пригородок, Вербівці, Чернівці. Остриця, Молодія, Берлинці, Серет, Калафіндешти, Сучава, Капукодрулуй, Вама, Кимпулунг. Правда, у Дорні ще стояли козаки, і її зайняття довелося відкласти до жовтня.

Для об’єднання обох частин армії, які прийшли-з одного та іншого боку Пруту, був виданий наказ навести понтонний міст.

У вересні-жовтні 1774 р. підтягувалися нові частини, допоки в двадцятих числах жовтня не завершили зайняття кордонів Буковини. 27 жовтня Йосиф II розпорядився не допускати на Буковину ні молдавські, ні турецькі війська і підтягнути військові частини з Ссмигороду поближче до кордону на випадок конфлікту з Туреччиною. Окупація Буковини була завершена.

Розділ ІІ. Край після приєднання до Австрії

Етнічно-конфесійна ситуація на Буковині

З моменту приєднання Буковини австрійський уряд розпочав широку програму щодо поліпшення умов соціально-економічного життя нової провінції. Важливу роль у впровадженні політики змін відіграли представники вищої адміністрації краю. Першим військовим губернатором Буковини був генерал Г.Сплені, його наступником – генерал К. фон Енценберг. Для австрійських урядовців непростою була етнічно-конфесійна ситуація на Буковині. Наприкінці XVIII ст. більшість населення краю становили українці, які мешкали повсюди, а найбільш компактну групу вони утворювали на півночі. Українці на той час складали 2/3 населення. Вища адміністрація краю визнавала перевагу українського населення і досить чітко відрізняла українців (руснаків) від румунів (молдован). За свідченням місцевих австрійських чиновників, «молдовани цікавіші, але і лукавіші, ніж руські, зате руснаки більше кохаються у хліборобстві, тому вони не харчуються кукурудзою, звичайною поживою в Молдавії і Валахії, а збіжжям. Правда, селяни, особливо руснаки, люблять сильні напитки. Убрання руснаків охайніше.» Позитивну оцінку місцевого українського населення знаходимо у звіті генерала К.Енценберга 1779 р.: «Руснаків пізнав я, як людей дуже пильних і зручних». Етнічна ситуація на Буковині, яку застала австрійська адміністрація у 1774 р., характеризується таким співвідношенням: 69% – українців, 26% – румунів, 5% – представників інших національностей. На відміну від місцевих австрійських урядовців у Відні етнічна ситуація у новоприєднаній провінції сприймалася простіше. З огляду на те, що Буковина входила до складу Молдавії, усе населення краю вважалося молдованами. Непорозуміння виникали в етнічно-конфесійному плані. «Волохами» традиційно називали православних. Оскільки українці (руснаки) і румуни були православні, у них була єдина назва «волохи». Австрійський уряд сприймав цей термін у конфесійному, а не етнічному сенсі, що викликало великі непорозуміння і негативні наслідки для українського населення. Внаслідок того, що віденський уряд більше переймався волохами (румунами), ніж русинами (українцями), ці дві народності розвивалися не однаково і не рівномірно. 14-16 червня 1783 р. Йосиф ІІ вперше відвідав Буковину. В тому ж році відбувся поділ Буковини на нові адміністративно-територіальні одиниці – дистрикти. Віденський уряд опікувався і релігійним життям Буковини. Буковинська єпархія була виведена з-під зверхності ясського митрополита Молдавії і підпорядкована православному митрополиту у Карловицях. Під час свого першого візиту до Буковини Йосиф ІІ відвідав монастир у Сучаві, після чого наказав повернути до монастиря національну святиню українців – мощі Св. Івана-Нового з Жовкви, куди реліквія була вивезена польським королем Яном Собеським. У 1783 р. за наказом імператора був утворений Релігійний фонд Буковини на основі секуляризованих земель, метою якого було поліпшення матеріального становища і соціального престижу православного духовенства.