У першій половині ХІХ ст. з’явилися ознаки трансформації ремісничого виробництва на мануфактурне. Промисловість на Буковині представлена соняшним, поташним виробництвом, виготовленням низькоякісного паперу, черепиці, кахлю. Певного рівня на Буковині досягло скловиробництво, засноване богемськими майстрами. На землях Релігійного фонду Буковини існували три скляні гути: Стара Гута (1797), Красна (1803), Нова Гута (1815), які виготовляли посуд і віконне скло. На початку ХІХ ст. у країні лісів – Буковині, виникає лісова промисловість. На річках Черемош, Прут, Бистриця почали споруджатися лісопильні, кількість яких у 1851 р. досягла 51. Торгівля на Буковині наприкінці XVIII ст. перебувала в руках вірменських і єврейських купців, які привозили товари із Сілезії, Польщі, Туреччини: залізні знаряддя праці, предмети розкоші – хутро, шкіряні вироби, вбрання; продукти – цукор, сіль, солону рибу, олію, каву, інжир. На місці скуповували худобу, шкіру, віск, мед, молочну продукцію. Відставання у промисловій сфері відбилося на структурі торгівлі і напрямах товаропотоків. Низька купівельна спроможність місцевого населення спонукала до вивозу сільськогосподарської продукції у більш розвинуті провінції Австрійської імперії, де її можна було продати за вищими цінами. Відсутність переробної промисловості примушувала вивозити сировину з краю і продавати її за нижчими цінами, ніж готові вироби (наприклад, ліс). Протягом І-ї пол. ХІХ ст. форми організації торгівлі були примітивні: ярмарки, тижневі торги, шинки, розносна та «похатна» торгівля. Розносною торгівлею займалися в основному словаки і тірольці. Розносячи по селах товари австрійського виробництва, вони бубном привертали увагу покупців. «Похатна» – це посередницька торгівля, коли покупці-посередники ходили по селах і дешево скуповували сільськогосподарську продукцію для подальшого перепродажу.
Загалом, період перебування Буковини у складі Австрійської монархії характеризується руйнуванням застарілих соціально-економічних засад аграрного суспільства, підвищенням економічного та культурного рівня населення краю і об’єднанням західноукраїнських земель у єдиний етнічно-територіальний масив.
«...тільки єдина Україна,
тільки ідейно об’єднана
нація, тільки свідомо
організований навколо загальної справи народ
спроможні самоздійснюватися
і самоутверджуватися».
ВИСНОВОК
Отож, вдала військова операція Росії занепокоїла Австрію, яка у 1771 р. погодилася на пропозицію Туреччини виступати посередником між нею та Росією. Нагородою Австрії за вигідний мир мала бути територія Малої Валахії (Ольтенія). Ці претензії обгрунтовувалися давнім правом угорських королів на ці землі. Почалися довготривалі переговори з Росією. У 1772 р. до Австрії за першим поділом Польщі відійшла Галичина, яка межувала з Буковиною на півночі і заході. За Кючук-Кайнарджійським миром Туреччина визнавала незалежність Криму і зрікалася чорноморських територій, а російські війська залишали Молдавію та Валахію. Ідея приєднання Буковини до Австрії належала Йосифу ІІ, співрегенту Марії-Терези. Стратегія полягала в тому, щоб поєднати Галичину з австрійськими територіями через Буковину. Наприкінці ХVІІІ ст. майже усі західно-українські землі опинилися під владою Австрії. Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Галичину загарбала Австрія, а 1774 р. за Кючук-Кайнарджійським миром, укладеним між Росією і Туреччиною, вона захопила Буковину. У першій половині ХІХ ст. західноукраїнські землі були найбільш відсталою окраїною Австрійської імперії. Основою економіки, як і раніше, тут залишилося сільське господарство. Промисловість краю знаходилася на мануфактурному рівні. Більшість мануфактур була власністю поміщиків і розміщалася в селах.