Поряд з ростом наукових пізнань про природу й всесвіт виникли й потреби у філософському узагальненні цих відомостей. I тисячоріччя до н. э досить багато філософськими дослідженнями, що стосуються питань світобудови й структури суспільства. Найдавнішими з філософських навчань, а в великій мірі зробивши вплив на різні області культури й образотворчого мистецтва, були конфуціанство й даосизм, що значно змінилися протягом наступних сторіч, але пронісши деякі зі своїх принципів аж до часу пізнього середньовіччя.
Конфуціанство - етико-політичне навчання в Китаєві. Основи конфуціанства були закладені в 6 ст. до н. э Конфуцієм. Виражало інтереси спадкоємної аристократії. Конфуціанство повідомляло владу правителя (государя) священним, дарованим небом, а поділ людей на вищі й нижчіх (“шляхетних чоловіків” й “дрібних людинок”)- загальним законом справедливості. З 2 с. до н. е й до Синьхайскої революції 1911 - 13 конфуціанство було офіційною державною ідеологією.
Даосизм - один з основних напрямків середньовічно-китайскої філософії; виникло в 4-3 ст. до н. е, головні трактати “Лао-цзи” й “Чжуан-цзи”. Основне поняття -дао. У центрі навчання Даосизму, що протистоїть конфуціанству й монізму, - заклик до людини стряхнути із себе окови обов’язків боргу й повернутися до життя, близької до природи.
Середина I тисячоріччя до н. е й початок нашої ери, коли складалася й розширялась єдина китайська держава, - періоди в історії Китаю, що створили свій світ неповторних сюжетів й образів в мистецтві. Разом з тим саме в цю епоху як би заставляється основний фундамент наступної культури китайських націй. Розвиваються й затверджуються у своїх основних раніше існуючих принципи архітектури й містобудування, складається певний стиль живопису й скульптурного рельєфу, зароджується монументальна платівка.
Особливо плідним в області образотворчого мистецтва були так звані період Чжаньго (IV - III століття до н. е) і період Хань (206м до н. е - 220р. н. е). У ці роки відбувається створення єдиної китайської держави. У ханьскому мистецтві при великій наступності його стилю помітні ті разючі зміни, які поступово відбулися із часу більше стародавніх епох. Уже в IV столітті до н. э замість таємничої символіки стародавніх посудин і бронзових виробів, у різьблених предметах з каменю й в інших областях мистецтва з'являються нові сюжети й теми, де фантастика сплітається з мотивами реального життя, де монументальність стародавніх бронзових виробів і візерунків змінилася віртуозною добірністю й значно більшою легкістю гравірованих зображень.
Ханьский час дав найбагатший матеріал для вивчення міфів, історичних легенд, звичаїв і релігійних подань Китаю цього перехідного від рабовласництва до феодалізму періоду.
Період середньовіччя, що почався в Китаєві в III - IV століттях н.е., застав уже багаті й стійкі традиції в різних областях культурного життя. Однак від цієї могутності і єдності стародавньої рабовласницької держави залишилися лише руїни. Знівечена грандіозними народними повстаннями імперія Хань упала, і країна, що стала видобутком кочових племен, надовго залишилася роз'єднаною. Нова держава “Північне Вей”, що об'єднала північ країни, поклало початок і новій епосі. Поступово почалися знову налагоджуватися господарство й економіка країни. Зміцненню й об'єднанню держави, що виникли в V - VI століттях н.е., а також зміцненню нових феодальних відносин допомагала й нова ідеологія - буддизм.
Буддизм - буддизм, що прийшов з Індії й був на території Китаю першою єдиною релігійною системою, проповідував ідеї милосердя, смиренності на землі й непротивлення злу, а також обіцяв порятунок у раю для всіх віруючих і допомога милосердних богів - бодисатв. Будучи опорою феодальної держави, це навчання вже в V -VI століттях одержало надзвичайно широке поширення, посівши перше місце серед колишніх релігій Китаю, від яких буддизм запозичив багато місцевих особливостей і старих народних культів.
Періодами розвиненого феодалізму й найвищого розквіту всіх областей китайської середньовічної культури були VII - XIII століття - час панування двох держав - Тан (618 -907 ) і Сун (960 - 1279). Саме цей час затвердило в століттях найвищі досягнення творчості - поезію й живопис. Періоди Тан і Сун були блискучими етапами культури, коли розквіту досягли численні види, форми й жанри мистецтва. Живопис цієї історичної пори є вищим досягненням мистецтва Китаю. Вона відбиває весь той світ ідеальних поглядів із його преклонінням перед красою природи. Шляхи мистецтва періодів Тан і Сун у зв'язку з різними долями держави багато в чому так само різні. Під час династії Тан більшу роль грала монументальна скульптура й архітектура, вони відрізнялися загальним для всієї епохи духом ясної гармонії, класичної краси й спокійної величі форм. При Сунах, могутність країни вже було підірвано, архітектура губить свою гармонічну монументальну міць. Вона здобуває більше вишуканий й інтимний характер. Стругаючи чіткість форм змінюється витянутісттю пропорцій і витонченою легкістю силуету. Монументальна скульптура так само поступово втрачає своє значення. Разом з тим живопис досяг у цей період небувалого підйому.
Гостра соціальна боротьба, що заповнила всю історію Китаю XV - XVIII століть, торкнулася й художньої культури, Зароджуються й розвиваються нові види й жанри образотворчого мистецтва, валяться колишні ідеали. Так, монументальна скульптура губить остаточно своє художнє значення, здобуваючи декоративно-прикладний характер у садово-паркових ансамблях. Величезну роль починають грати прикладні види мистецтва, пов'язані з розвитком ремесел і зовнішньої торгівлі. Поезія поступається місцем драмі, новелі й повісті, гравюра й народний лубок завойовують собі значне місце в мистецтві.
РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО
КИТАЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА
2.1. Живопис
а)Середньовічна китайська картина
Китайські живописці в Середньовіччя створювали свої картини на довгих шовкових полотнищах або папері, які мали форму горизонтального або вертикального сувою, завершеного дерев'яним валиком. Шовк піддавали попередній обробці, потім розстеляли на підлозі або на низькому столику. Перед художником стояли набір пензлів, тушечниця, де він розтирав спресовану в пластину туш, і посудина для води. Фарби мінерального або рослинного походження розводили водою. Коли картина була закінчена, її наклеювали на щільний папір й облямовували парчевим бордюром. Сувої зберігали в дорогоцінних скриньках і виймали тільки для того, щоб розглядати. Горизонтальні багатометрові сувої розгортали на столі, поступово вдивляючись у кожен епізод; вертикальні вішали на стіну, де їх можна було цілком охопити поглядом. На горизонтальних сувоях звичайно зображували жанрові мотиви, сцени легенд, подорожей по знаменитих ріках Китаю. На вертикальних сувоях, як правило, виконували пейзажі. Живописець доповнював картини віршованими текстами, які писав каліграфічним почерком. Форма витягнутого зверху вниз сувою допомагала створити враження величезного простору, показати неосяжність природи.
Китайські пейзажні картини не були видами конкретної міцності. Майстер не писав пейзаж з натури, він створював його по пам'яті. Світ, побачений китайським художником у його величезності, диктував особливі закони побудови простору. Починаючи із часу раннього Середньовіччя китайські майстри, опираючись на досвід минулого, створювали теоретичні посібники, у яких розкривали секрети майстерності й намагалися осмислити велику триєдність неба, землі й людини. «Не здійнявшись на високу гори, не довідаєшся висоти неба. Не глянувши в глибину щелени в горах, не довідаєшся товщини землі» - сказане в одному із стародавніх творів. Керуючись цими правилами, художники наносили тушшю на легко вбираючу вологу ,шовк або папір точний і швидкий малюнок, який не можна було стерти або виправити. Лінії і плями різноманітні по тонкості й відтінкам, становили основу середньовічного китайського живопису. У ній застосовувалися не світлотінь і лінійна перспектива, а характерна для Середньовіччя так звана «неуважна перспектива», що будувалася по розробленим довгою практикою умовним законам. Вся природа, побачена художником немов з високої гори, розділялася повітряним серпанком або завісою тумана на високо підняті один над іншим плани. Високий обрій підсилював враження безкрайності простору, що розгортається перед глядачем. У кожному пейзажі середньовічному китайському художникові вдавалося розкрити своє замилування красою світобудови.
б)Пейзажний живопис VII-XIII століть.
В VII-VIII в. головне місце серед інших видів мистецтва зайняла живопис. Охопивши різноманітне коло явищ, воно відбила й преклоніння людей перед красою Всесвіту, і світ тварин і рослин, і міський побут тієї години. Важливу роль у становленні живопису цього періоду зіграли теоретичні трактати - наприклад, трактат «Шість законів живопису», створений знаменитим художником Рє Хє ще в V сторіччі.
У китайському живописі одержали самостійне значення жанри, що стали на багато століть традиційними. Жанр женьу («люди») містив у собі всі, що стосувалося зображення людини: портрет, історичні й міфологічні сюжети, сцени палацового побуту. Прославленими живописцями цього жанру в Танский період були Янь Лібень (VII в.) і Чжоу Фан (VIII-IX в.). Побутові сценки, виконані за замовленням двору Янь Лібенем і Чжоу Фаном, були написані жваво й з більшою увагою до земного життя. Від численних добутків Янь Лібеня зберігся тільки один сувій із зображенням тринадцяти імператорів. Він відтворив низку образів владик, що жили задовго до його години. При всій умовності типів, поз й осіб вражає, з якою добірністю й волею володіє художник гнучкою лінією, що окреслює складки одягів, контури осіб, зачіски. Ще яскравіше виражене прагнення до детального опису побаченого в Чжоу Фана. В образах придворних красунь, що прогулюються із собачками, що грають у шашки, він зумів відтворити не тільки атмосферу придворного побуту, але й новий, характерний для того часу ідеал повнокровної й земної краси.(див. рис 1.1)